12 травня 2016 р.Справа № 820/11938/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Жигилія С.П.
Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/11938/15
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Харківської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати і виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного Казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року, у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453 -VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній до 01.04.2014 року).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року по справі № 820/11938/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року у відповідності до частини першої ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 1.04.2014 р.) .
Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року по справі № 820/11938/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Харківської області, згідно постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-УІІІ та наказу голови Апеляційного суду Харківської області від 30.12.2014 року № 0402/125-ос, був чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. Зазначає, що рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Конституційним Судом України не приймалося. Крім того стверджує, що Апеляційний суд Харківської області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, починаючи з 01.04.2014 року не отримував відповідного цільового фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів, яким є Державна судова адміністрація України. Отже, з викладених доводів вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є суддею у відставці. В період роботи на посаді судді Апеляційного суду Харківської області, Постановою Верховної Ради України № 322/97 - ВР від 6 червня 1997 року ОСОБА_1 обраний суддею безстроково.
8 листопада 2013 року, до досягнення віку 65 років і за наявності стажу роботи на посаді судді 35 років і 6 місяців, ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку.
Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-УІІІ позивач звільнений у відставку, а наказом голови Апеляційного суду Харківської області від № 0402/125-ос від 30 грудня 2014 року, у відповідності до п. 9 частини 5 ст.126 Конституції України, ст. 38 Кодексу законів про працю України відрахований зі штату Апеляційного суду Харківської області.
Так як в наказі голови Апеляційного суду Харківської області від 30.12.2014 року не було зазначено про виплату належної позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 23 листопада 2015 року позивач звернувся до Апеляційного суду Харківської області із заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно з ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон № 2453).
Листом № 03-53/22312 від 04.12.2015 року Апеляційний суд Харківської області у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги ОСОБА_1 відмовив, посилаючись на втрату чинності ст. 136 Закону № 2453, згідно із Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII (далі по тексту - Закон № 1166) і на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2015 році.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач право на відставку реалізував до набрання чинності Законом № 1166, яким було виключено ст.136 Закону № 2453, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними та обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 9 ч.5 ст. 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
При цьому, звільнення судді відбувається за наявності у судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Згідно з ч. 1 ст. 136 Закону №2453-VІ ( в редакції на час подання позивачем заяви про відставку), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Як зазначено в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103,109,131,135,136,137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.11.2013 року №10-рп/2013, аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону №2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Крім того, в цьому ж Рішенні зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків ( п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013).
Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
При цьому, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначена обставина не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку набуто ним до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Так, ч.1 ст.109 Закону №2453 визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
При цьому, ч.3 ст.109 Закону №2453 визначено, що заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
В ч.4 ст.109 Закону №2453 зазначено, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (ч.5 ст.109 Закону №2453).
Тобто, як вбачається з вищевикладеного звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме наявності у судді стажу роботи визначеного в ч.1 ст.109 Закону №2453 та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
При цьому, колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача щодо відсутності у останнього правових підстав для здійснення виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII від 25.12.2014 року "Про звільнення суддів", якою, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено позивача з посади судді ст.136 Закону №2453 втратила чинність відповідно до Закону №1166, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.111 Закону №2453 порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.
Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 8 листопада 2013 року позивачем було подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку, в якій позивач просив, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону №2453 внести до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Крім того, 8 листопада 2013 року позивачем було подано до Верховної Ради України заяву про звільнення, в якій останній просив звільнити його з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про відставку, 26.11.2013 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням останнім заяви про відставку.
Разом з тим, фактичне звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку відбулося більше ніж через рік після внесення подання Вищою радою юстиції на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VІІІ «Про звільнення суддів».
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до вимог частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права.
Також позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, якою встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та приписам ч.6 ст.47 Закону №2453, якою визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
В той же час, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.
Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
На підставі вище викладеного, оскільки позивачем право на відставку реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким із Закону № 2453 - VІ виключено ст. 136, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів".
За таких підстав, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Апеляційним судом Харківської області, яким безпосередньо здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу.
Отже, обов'язок щодо здійснення позивачу нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою покладено на Апеляційний суд Харківської області.
У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року по справі № 820/11938/15 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Апеляційного суду Харківської області колегією суддів не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/11938/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Жигилій С.П.
Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В.