33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"10" травня 2016 р. Справа № 902/1465/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Сініцина Л.М. ,
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на ухвалу господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 р.
за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" про визнання незаконними дії та бездіяльність державного виконавця, визнання недійсними постанов державного виконавця, зобов'язання відкласти виконавчі дії у справі №902/1465/14
за позовом ОСОБА_1
до товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс"
про стягнення 92 836,23 інфляційних втрат та 43 426,63 грн. - 3% річних
За участю представників:
стягувача - не з'явився,
боржника - не з'явився,
органу ДВС - не з'явився.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 р. у справі №902/1465/14 (суддя Грабик В.В.) скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" задоволено частково. Визнано незаконними бездіяльність посадових осіб Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ, правонаступником якого є Центральний відділ ДВС Вінницького МУЮ, з несвоєчасного надіслання боржникові ТОВ "Оптіка-Люкс", винесеної державним виконавцем Медяним В.Г., копії постанови від 08.12.2015 р. про відкриття виконавчого провадження №49559938 із виконання наказу №902/1465/14, виданого 05.01.2015 р. господарським судом Вінницької області про стягнення з боржника ТОВ "Оптіка-Люкс" на користь стягувача ОСОБА_1 коштів в сумі 138 947,23 грн. Визнано незаконними дії державного виконавця з допущення виконавчого документа до примусового виконання зі стягненням з боржника виконавчого збору та арештом коштів боржника без фактичного надання боржникові семиденного строку на добровільне самостійне виконання виконавчого документа. Визнано недійсними постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 р. про стягнення з боржника виконавчого збору та від 16.12.2015 р. про арешт коштів боржника. Відмовлено в задоволенні скарги в частині зобов'язання Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції та його посадових осіб відкласти виконавчі дії на строк до десяти робочих днів та надати боржникові право на добровільне виконання виконавчого документа.
В обґрунтування своєї ухвали суд першої інстанції вказав, що в порушення ч.5 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець не направив вчасно боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.12.2015 р., а тому останній був позбавлений можливості здійснити заходи для добровільного виконання виконавчого документа у строк встановлений державним виконавцем. З огляду на відсутність правових підстав для вжиття заходів з примусового виконання наказу господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р. у вигляді стягнення виконавчого збору та накладення арешту на кошти боржника, які були оформлені відповідними постановами від 16.12.2015 р., та з врахуванням правових позицій, викладених у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Центральний відділ ДВС Вінницького МУЮ звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, у зв'язку з необґрунтованістю, незаконністю та не відповідністю нормам матеріального та процесуального права. Апелянт, зокрема, зазначає, що державним виконавцем цілком об'єктивно та в рамках Закону України "Про виконавче провадження" було здійснено ряд дій та винесено постанови з метою своєчасного та повного виконання рішення суду, а затримка у відправленні процесуальних документів боржнику з обґрунтованих на те причин не може слугувати визнанню дій державного виконавця незаконними.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу стягувач та боржник не скористались.
Учасники судового процесу не забезпечили явку своїх представників у судове засідання.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи відповідно до статті 98 ГПК, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. матеріалів оскарження 111-113), явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників учасників судового процесу за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 45 ГПК України також унормовано, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов; рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст.115 ГПК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом.
Нормою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначені в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим законом.
Виконання рішення господарського суду, згідно із ст.116 ГПК України, провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Апеляційним судом встановлено, що 10.12.2014 року господарським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 902/1465/14, яким вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" на користь ОСОБА_1 92796,15 грн. інфляційних втрат, 43426,63 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 2724,45 грн.
05.01.2015 р. на виконання вказаного рішення, яке набуло законної сили 26.12.2014 р., був виданий відповідний наказ.
01.12.2015 р. ОСОБА_1 звернулась до відділу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти та майно боржника.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 08.12.2015 р. державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49559938 з виконання наказу господарського суду Вінницької області від 05.01.2015 р. у справі №902/1465/14. Вказаною постановою надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання наказу до 15.12.2015 р. та зазначено, що у разі невиконання рішення в наданий строк буде розпочато примусове виконання зі стягнення з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
16.12.2015 р. державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст.17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Згідно з ч. 1 ст.31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст.47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали та правильно встановлено судом першої інстанції, в порушення ч.5 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження", копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.12.2015 р. було здано на пошту для направлення боржнику лише 24.12.2015 р. та вручено ТОВ "Оптіка-Люкс" 23.01.2016 р., що підтверджується відбитком штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті про направлення вказаної постанови боржнику (арк. матеріалів оскарження 6), роздруківкою з електронного реєстру УДППЗ "Укрпошта" (арк. матеріалів оскарження 11), та не заперечується державним виконавцем у постанові від 09.03.2016 р. (арк. матеріалів оскарження 75) та письмових поясненнях на скаргу (арк. матеріалів оскарження 43-44). З огляду на що, постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику та отримана ним поза межами строку для самостійного виконання рішення суду, що потягнуло за собою неможливість виконання її у семиденний строк.
Колегія суддів звертає увагу, що сторона виконавчого провадження, яка не була повідомлена належним чином про відкриття виконавчого провадження, не володіє об'єктивною інформацією стосовно строків для добровільного виконання судового рішення, у зв'язку з чим у боржника відсутня можливість здійснення своєчасного добровільного виконання судового рішення.
Отже, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, боржник фактично був позбавлений можливості скористатись гарантованим законом правом на самостійне виконання рішення суду у встановлений для цього строк.
З мотиву невиконання боржником у добровільному порядку рішення суду в строк до 15.12.2015 р., державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 13894 грн. Зокрема, при винесенні вказаної постанови державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Згідно з п.20 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами скарг та рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. №14, витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконано примусово.
Стаття 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ч.1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачають, що державний службовець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону та сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.
Відповідно до п.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція) - державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного виконання рішення.
Стягнення виконавчого збору, відповідно до п.п.3.7, 3.7.1 Інструкції, здійснюється у порядку, визначеному ст.28 Закону України "Про виконавче провадження". Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.
Попри те, що згідно ч.2 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом - Верховний суд України дійшов висновку, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору, що знайшло відображення в постановах від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15 та від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14.
Виконавчий збір є своєрідною санкцією за невиконання боржником вимог державного виконавця в межах наданого строку, та за переконанням судової колегії апеляційної інстанції, можливість стягнення виконавчого збору залежить від законності дій самого державного виконавця, а також від поважності причин, з яких боржник був позбавлений об'єктивної можливості виконати його вимогу у встановлений термін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2016 р. у справі №908/1749/15-г.
Враховуючи викладене, а також невчасне надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії державного виконавця з допущення виконавчого документа до примусового виконання зі стягнення з боржника виконавчого збору є незаконними, а винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 16.12.2015 р. у розмірі 13894 грн. підлягає визнанню недійсною.
Стаття 35 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний службовець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.
У зв'язку з несвоєчасним отриманням боржником постанови про відкриття виконавчого документа, що позбавило останнього можливості виконати вимоги вказані в ній, в строк для самостійного виконання, державний виконавець скористався передбаченим законом правом на відкладення провадження виконавчих дій, про що виніс відповідну постанову від 09.03.2016 р., якою відклав виконавче провадження до 19.03.2016 р.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову скаржнику у задоволенні вимоги про зобов'язання Центрального відділу виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції та його посадових осіб відкласти виконавчі дії на строк до 10 робочих днів, оскільки така вимога виконана державним виконавцем добровільно.
Висновок суду першої інстанції про визнання незаконними дії державного виконавця щодо арешту коштів боржника та визнання недійсною постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 року про арешт коштів боржника колегія суддів апеляційної інстанції вважає передчасним з огляду на наступне.
Згідно зі ст.25 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наділений правом накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 статті 57 вказаного Закону встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, який накладається шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Як вбачається з матеріалів оскарження, у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач просила накласти арешт на кошти та майно боржника ТОВ "Оптіка-Люкс". З метою повного та своєчасного виконання рішення суду державним виконавцем були винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.12.2015 р. (арк. матеріалів оскарження 10) та про арешт коштів боржника від 16.12.2015 р. (арк. матеріалів оскарження 69).
Вважаючи помилковим висновок суду першої інстанції про визнання незаконними дії державного виконавця щодо арешту коштів боржника та визнання недійсною постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 року про арешт коштів боржника, колегія суддів враховує, що з огляду на положення ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" - накладення арешту на майно та кошти боржника є безумовним правом державного виконавця, який не зобов'язаний узгоджувати такі дії з боржником, оскільки накладення арешту Закон не пов'язує з фактом вручення чи невручення постанови про відкриття виконавчого провадження боржникові і не може впливати на законність винесених державним виконавцем постанов про арешт коштів та майна боржника. З огляду на положення ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" єдиною умовою реалізації прав державного виконавця щодо накладення арешту на майно і кошти боржника є винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суд першої інстанції наведеного не врахував, з огляду на що, апеляційний суд дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.
Як роз'яснено в п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 р. №9, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Згідно з ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі наведеного, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування ухвали господарського суду Вінницької області в частині визнання незаконними дії державного виконавця щодо арешту коштів боржника та в частині визнання недійсною постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 року про арешт коштів боржника.
Крім того, п.10 ч.2 ст.105 ГПК передбачено, що у постанові апеляційної інстанції має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. відстрочено Центральному відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції сплату судового збору до прийняття рішення у справі. Всупереч цьому апелянт не надав суду доказів підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Підпунктом 7 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01.01.2016 р. мінімальний розмір заробітної плати встановлено у розмірі 1378,00 грн.
Таким чином, при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апелянту належало сплатити 1378 грн. судового збору, з огляду на що вказана сума судового збору підлягає стягненню з розподілом відповідно до ст.49 ГПК.
Згідно з абз.3 п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. №7, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції в дохід державного бюджету судового збору у розмірі 689,00 грн. та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" в дохід державного бюджету судового збору у розмірі 689,00 грн.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на ухвалу господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 р. у справі №902/1465/14 задоволити частково.
2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 року у справі №902/1465/14 в частині визнання незаконними дії державного виконавця щодо арешту коштів боржника та в частині визнання недійсною постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 року про арешт коштів боржника - скасувати.
3. В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" в частині визнання незаконними дії державного виконавця щодо арешту коштів боржника та в частині визнання недійсною постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління від 16.12.2015 року про арешт коштів боржника - відмовити.
4. У решті ухвалу господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 р. залишити без змін.
5. Стягнути з Центрального відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (21050, м.Вінниця, вул.Соборна, 15а) в дохід державного бюджету (отримувач коштів - УДКСУ у м. Рівне, код за ЄДРПОУ - 38012714, банк отримувача - ГУДКСУ у Рівненській області, МФО - 833017, рахунок отримувача - 31213206782002, код класифікації доходів бюджету - (м.Рівне) 22030001) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 689,00 грн.
6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіка-Люкс" (21037, м.Вінниця, вул.Пирогова, 106, код ЄДРПОУ 30054736) в дохід державного бюджету (отримувач коштів - УДКСУ у м. Рівне, код за ЄДРПОУ - 38012714, банк отримувача - ГУДКСУ у Рівненській області, МФО - 833017, рахунок отримувача - 31213206782002, код класифікації доходів бюджету - (м.Рівне) 22030001) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 689,00 грн.
7. Доручити господарському суду Вінницької області видачу судових наказів.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
9. Матеріали оскарження ухвали господарського суду Вінницької області від 29.03.2016 р. у справі №902/1465/14 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Грязнов В.В.