Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"25" квітня 2016 р. Справа № 911/496/16
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром», м. Дніпропетровськ
доТовариства з обмеженою відповідальність «Край-2», Київська обл., м. Вишгород
простягнення 58 205,50 гривень,
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1, довіреність №б/н від 01.02.2014;
відповідача:не з'явився.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство “Поліпром”, звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Край-2” про стягнення 58 205,50 гривень заборгованості за Договором поставки №312 від 11.04.2007 р., з яких 32 079,01 гривень сума основного боргу, 1 922,96 гривень сума 3% річних та 24 203,53 гривень інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки № 312 від 11.04.2007 товару.
Розгляд справи відкладався.
Представник позивача в судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог. Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвали Господарського суду Київської області від 16.02.2016, 02.03.2016, 23.03.2016 та13.04.2016 направлялись відповідачу з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену Позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Відповідно до правої позиції, викладеної в п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи те, що нез'явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (Покупець) укладено договір поставки № 312, згідно якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору оплата за поставлений товар здійснюється в національній валюті України по мірі реалізації згідно пункту 1.1. додатку №4 до договору поставки.
Пунктом 1.1 додатку № 4 до договору погоджено, що покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 7 календарних днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в листі замовлення, протягом не більше 7 днів з дня поставки. Якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.
01.09.2010 позивачем у справі, товариством з обмеженою відповідальністю «Край» та товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» укладена додаткова угода про заміну сторони у зобов'язанні (далі угода), відповідно до умов якої, сторони дійшли згоди про заміну сторони покупця з ТОВ «Край» на ТОВ «Край-2», згідно якої всі обов'язки покупця ТОВ «Край» перейшли до ТОВ «Край-2» з 03.09.2010.
Згідно п. 3 угоди обов'язок оплатити згідно з умовами договору товар, що був поставлений постачальником ТОВ «Край» та неоплачений до дати підписання акту звірки взаєморозрахунків, переходить до ТОВ «Край-2».
Також, додатковою угодою від 29.12.2011 до договору сторони погодили, що договір укладений строком до 31.12.2012. Строк дії цього Договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію (пункт 6.4. Договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33 542,70 гривень, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 15.07.2013 № 10351 на суму 6 750,66 грн., від 22.07.2013 № 10735 на суму 680,52 грн., від 23.07.2013 № 10695 на суму 417,96 грн., від 08.01.2014 № 11 на суму 3 663,00 грн., від 08.01.2014 № 12 на суму 263,28 грн., від 08.01.2014 № 14 на суму 8 339,04 грн., від 08.01.2014 № 15 на суму 1 575,60 грн., від 20.03.2014 № 2522 на суму 1 816,75 грн., від 31.03.2014 № 3091 на суму 2 028,00 грн., від 15.04.2014 № 4315 на суму 1 903,44 грн., від 29.04.2014 № 5750 на суму 2 254,62 грн., від 12.05.2014 № 6571 на суму 2 288,28 грн., від 26.05.2014 № 7828 на суму 1 099,20 грн., від 18.06.2014 № 9967 на суму 462,36 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплені печаткою позивача та штампом відповідача, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.
Покупцем товар, що отриманий за договором, оплачений частково, всього на суму 1 463,69 гривень, що підтверджується банківською довідкою про зарахування коштів по договору від 01.12.2015.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 32 079,01 гривень, 1922,96 гривень - 3% річних та 24203,53 гривень - інфляційних втрат.
Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши усі обставини справи, надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляну на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, за відсутності доказів реалізації відповідачем товару, про стягнення вартості якого заявлено позов, позивач посилається на положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається зі змісту договору ( п. 1.1. додатку № 4 до договору ) обов'язок з оплати поставленого товару пов'язано сторонами із настанням певної події - реалізації товару.
Отже застосування положень ст. 692 ЦК України в межах розглядуваних правовідносин сторін не вбачається судом виправданим та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Як вже зазначалося п. 1.1 додатку № 4 до договору погоджено, що покупець оплачує товари по факту їх реалізації, що, на думку суду, свідчить про визначення обов'язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні ч.1 ст. 212 ЦК України.
Станом на час розгляду справи позивачем не доведено настання події (обставини), з якою сторони узгодили настання обов'язку з оплати отриманого товару.
Водночас, судом встановлено, що поставка товару на користь відповідача відбулася ще у 2013 - 2014 роках, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем в перебігу розгляду справи не спростовано.
Згідно п. 2.8. договору право власності переходить до Покупця з моменту передачі товару і підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар в пункті поставки Покупця.
За змістом п. 2.11 договору покупцю надано право повернути товар, на який не має попиту та який не реалізувався кінцевому споживачу протягом 60 календарних днів.
Згідно ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.
Отже, не дивлячись на те, що положення договору пов'язують виникнення у відповідача обов'язку із оплати отриманого у власність товару із фактом його реалізації, ця обставина не може давати відповідачу підстав для зловживання цим правом, адже таке право не може бути необмеженим у часі бо інакше призведе до невиправданого погіршення становища позивача, порушення балансу інтересів сторін, принципу справедливості та добросовісності під час здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Наведені обставини дають суду підстави дійти висновку про наявність ознак зловживання відповідачем правом на оплату по факту реалізації товару адже відсутність узгодженого сторонами способу контролю за процесом реалізації товару та самоусунення відповідача від перевірки цих обставин (жодного разу представник відповідача в судове засідання не з'явився) є свідченням приховування, перешкоджання з'ясуванню обставин, від настання яких залежить виникнення його обов'язку з оплати отриманого товару, що правомірно може кваліфікуватися судом як недобросовісне перешкоджання відповідачем встановленню цієї обставини, що є для нього невигідним. Це встановлює для суду обов'язок застосувати до спірних правовідносин положення ч.2,3, 6 ст. 13 та ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України та, відповідно, визнати зазначену обставину (факт реалізації товару) такою, що настала станом на час розгляду справи в суді, припинивши, тим самим, зловживання відповідачем своїм правом.
Таким чином, станом на момент розгляду справи судом встановлено факт отримання відповідачем товару. Відповідач жодним чином не спростував існування заборгованості, правом на повернення товару не скористався, в жодне судове засідання не з'явився, доводів позивача не спростував та не надав суду доказів оплати товару, що дає суду підстави дійти висновку про необхідність стягнення 32 079,01 гривень основного боргу на користь позивача, що, в даному випадку, є необхідним для забезпечення судом справедливого вирішення спору.
Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення 1 922,96 гривень 3 % річних та 24 203,53 гривень інфляційних втрат, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд не вбачає підстав для їх задоволення. Висновки суду про підставність позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу не звільняють позивача від необхідності доведення стягуваних сум 3% річних та інфляційних із посиланням на період стягнення, із зазначенням конкретної дати виникнення прострочення та кінцевої дати такого розрахунку.
З огляду на положення договору, що не визначає конкретного строку виконання зобов'язань по оплаті отриманого товару, та враховуючи безпідставність визначення його днем отримання товару, позовні вимоги в частині стягнення 1 922,96 гривень 3 % річних та 24 203,53 гривень інфляційних втрат є недоведеними, а, отже, такими, що не підлягають задоволенню.
Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» (07300, АДРЕСА_1, код 35231874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром» (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. 5, код 19155069) 32 079,01 гривень сума основного боргу та 759 (сімсот п'ятдесят дев'ять) 46 коп. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 25.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 29.04.2016.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Р.М. Колесник