04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" травня 2016 р. Справа№ 911/175/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання: Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ"
на рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2016
у справі № 911/175/16 (суддя - Щоткін О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-ЛІФТКОМПЛЕКТ"
про визнання договору недійсним,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-ЛІФТКОМПЛЕКТ" (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору постачання №186 від 19.11.2012.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний договір було підписано генеральним директором - ОСОБА_2, тобто особою, яка не мала права укладати такий правочин за відсутності відповідного рішення загальних зборів товариства про схвалення спірного правочину.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.02.2016 (дата підписання повного тексту рішення - 02.03.2016) відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ" 11.03.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2016 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що спірний договір з боку позивача було підписано особою, яка не мала права укладати такий правочин, що, на думку апелянта, свідчить про його недійсність.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2016.
06.05.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про оголошення перерви, обґрунтоване тим, що єдиний представник позивача не може бути присутнім на судовому засіданні 10.05.2016 у даній справі, оскільки перебуває на судовому засіданні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. При цьому жодних доказів перебування єдиного представника позивача на іншому судовому засіданні до клопотання долучено не було (навіть копії виклику сторони).
Розглядаючи дане клопотання позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що відкладення розгляду справи та оголошення перерви є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянт був повідомлений належним чином та завчасно (07.04.2016) згідно повідомлення про вручення ухвали про призначення справи до розгляду від 01.04.2016, наявного в матеріалах справи, а відтак (як юридична особа) мав право направити необмежену кількість представників у судове засідання 10.05.2016. В свою чергу, до клопотання про оголошення перерви відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу (в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України) неможливості забезпечити явку іншого представника позивача у судове засідання.
Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32-34 ГПК України).
А тому, дане клопотання про оголошення перерви (з урахуванням відсутності доказів про неможливість направити на судове засідання іншого представника) не підлягає задоволенню.
В судове засідання 10.05.2016 представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 11.04.2016 ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016, про причини неявки з причин, що не залежать від його волі, також не повідомив. Проте, від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-ЛІФТКОМПЛЕКТ" (за договором постачальник) в особі генерального директора ОСОБА_2, що діє на підставі статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ" (за договором - покупець) в особі генерального директора Бесєдіна Дмитра Валентиновича, що діє на підставі статуту, було укладено договір постачання № 186, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець - прийняти та сплатити за ліфтове обладнання постачальнику вартість обладнання.
Строк дії договору (відповідно до п. 10.1.) - з моменту його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому, але не більше ніж до 30.12.2013.
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця за цінами, що визначені у специфікації до цього договору. Пунктом 2.3 договору сторони погодили наступний порядок оплати:
50 % від суми договору на протязі 2-ти днів після підписання договору,
50 % по факту постачання ліфтів, на протязі 5-ти банківських днів.
Згідно з п. 6.2 договору претензії по кількості та якості обладнання пред'являються постачальнику на протязі 10-ти днів після отримання обладнання покупцем.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що відповідач виконав умови договору та поставив позивачу товар, доказом чого є підписані сторонами видаткові накладні на поставку товару та довіреності позивача на отримання матеріальних цінностей від відповідача за договором, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 33-35). Зі змісту зазначених доказів вбачається, що відповідачем було поставлено товар за спірним договором, при цьому, даний товар було прийнято позивачем без зауважень, що також не заперечується останнім.
В свою чергу, позивач вважає, що договір має бути визнано недійсним, з посиланням на те, що від імені відповідача договір підписано особою (генеральним директором), яка діяла з перевищенням своїх повноважень, оскільки відносно укладення договорів на таку суму щодо повноважень директора встановлені обмеження статутом позивача, а саме: необхідність погодження відповідних дій з вищим органом управління - загальними зборами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.
В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова Пленуму № 11), вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет договору поставки та визначено ціну, в тому числі шляхом підписання видаткових накладних.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що сторонами вчинялись дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.
Зокрема, на виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, підписаними обома сторонами та цей факт не заперечується в апеляційній скарзі позивачем. Крім того, позивач вчинив дії по видачі довіреності для уповноваження своїх представників на отримання матеріальних цінностей від відповідача саме за договором № 186 від 19.11.2013 (про що безпосередньо зазначено у вказаній довіреності).
Стосовно доводів апелянта про те, що договір було укладено генеральним директором відповідача з перевищенням повноважень, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності (п. 3.3 Постанови Пленуму № 11).
Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Як вбачається з договору поставки № 186, від імені відповідача його підписано генеральним директором - ОСОБА_2.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, на момент укладення спірного договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-ЛІФТКОМПЛЕКТ" здійснювало свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого зборами учасників товариства (протокол № 1/2004 від 27.02.2004), та зареєстрованого нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., номер запису 338.
Пунктом 10.1 статуту встановлено, що органами товариства є: збори учасників, генеральний директор та ревізійна комісія.
Відповідно до п. 12.1 статуту, генеральний директор товариства самостійно без довіреності діє від імені товариства та вирішує питання діяльності товариства, за винятком віднесених до компетенції зборів учасників.
В пункті 12.2 статуту зазначено, що до компетенції генерального директора відноситься, зокрема, укладення від імені товариства угод і договорів пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю товариства.
Дослідивши статут, судом встановлено, що він не містить будь-яких повноважень вищого органу Товариства - Зборів учасників, на затвердження або надання згоди на укладення угод від імені Товариства в залежності від їх ціни чи інших суттєвих умов та обмежень у генерального директора на укладення угод в залежності від їх загальної ціни чи інших кваліфікуючих ознак. Окрім цього, статут не містить жодних обмежень щодо укладення договорів, що перевищую певну суму.
Таким чином, твердження позивача про недійсність спірного договору з урахуванням повноважень, передбачених в статуті статтею 12, а також належним чином доведених доказів про зайняття Горішним С.В. посади генерального директора відповідача (копія наказу № 1к від 26.02.2002 (а.с. 60), копії протоколу № 1/2005 від 18.02.2005 (а.с. 59), а також витягу з ЄДРПОУ на відповідача (а.с. 62- 65) є необґрунтованим, та таким, що правомірно було відхилено судом першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що укладаючи договір постачання № 186, генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-ЛІФТКОМПЛЕКТ" не перевищив своїх повноважень, наданих йому статутними документами.
Разом з цим, необґрунтованими є доводи апелянта в частині того, що в матеріалах справи відсутні докази схвалення правочину.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Так, у пунктах 3.3, 3.4 Постанови Пленуму № 11 зазначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
В цій частині суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що фактом схвалення правочину з боку позивача стало прийняття товару за договором поставки згідно належним чином оформлених видаткових накладних (з видачею довіреностей на отримання товару). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14).
Отже, вчинивши дії, направлені на виконання умов договору та прийнявши без жодних зауважень поставлений товар, позивач додатково схвалив зі свого боку укладення спірного договору поставки, що є окремою підставою вважати позовні вимоги необґрунтованими.
Щодо доводів апелянта про неналежне виконання відповідачем умов договору, зокрема, пунктів 3.4 та 3.5 договору, суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення даних умов договору не є підставою для визнання недійсним договору із заявлених позивачем підстав, а тому не входить до предмету доведення з урахуванням предмету позову у даній справі в розумінні ст. 34 ГПК України, окрім цього позивачем не доведено наявність таких порушень належними та допустимими доказами в порядку ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції також покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.ІНДАСТРІАЛ" на рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2016 у справі № 911/175/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2016 у справі № 911/175/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/175/16 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді С.А. Гончаров
О.М. Гаврилюк