18 квітня 2016 року 810/337/16
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Дудіна С.О., суддів Кушнової А.О., Терлецької О.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової А.В., представника позивача ОСОБА_1І, представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_2 та представника Державної фіскальної служби України ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області та Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області та Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області вих. № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015;
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області вих. № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015 про розгляд скарги;
- визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 25379/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015 про розгляд скарги;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області включити відомості з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» (код ЄДПОУ 33077997) копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за червень 2015 року до облікових даних цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області було відмовлено у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за червень 2015 року, які були надані позивачем контролюючому органу, на підставі того, що Податковим кодексом України не встановлено обов'язку платника податків з 01 січня 2015 року подавати реєстри виданих та отриманих накладних до контролюючих органів.
Позивач не погоджується з вказаними висновками відповідача, оскільки вважає, що подання контролюючому органу копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період є безпосереднім обов'язком платника податків, встановленим Порядком ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, який затверджений Наказом Міністерств фінансів України № 958 від 22.09.2014, який прийнятий на підставі та на виконання вимог Податкового кодексу України, і, який є невід'ємною частиною податкового законодавства, яке має виконуватися платниками податків згідно з п.п.16.1.3 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що відсутність у Податковому кодексі України норми про обов'язок платника податків подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період не свідчить про відсутність підстав для виконання вказаного обов'язку, оскільки такий обов'язок чітко встановлений частиною податкового законодавства, а саме: Наказом Міністерств фінансів України № 958 від 22.09.2014.
Крім того, позивач зазначив про безпідставність прийняття Державною фіскальною службою України рішення про результати розгляду скарги № України № 25379/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015 та Головним управлінням ДФС у Київській області рішення про результати розгляду скарги № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015, оскільки, на думку позивача, вказані органи державної влади не наділені повноваженнями щодо перегляду рішень територіальних органів ДФС.
Також, позивач зазначив про те, що вказані рішення ГУ ДФС у Київській області рішення про результати розгляду скарги № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015 не містить мотивів та висновків, які б підтверджували правомірність відмови ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо прийняття надісланої позивачем копії записів реєстру видраних та отриманих накладних, у зв'язку з чим скаргу слід вважати задоволеною.
Крім того, позивачем було зазначено про те, що Державною фіскальною службою України було порушено порядок продовження розгляду скарги позивача, оскільки, рішення № 25379/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015 було прийнято ДФС України, а не керівником, що, ну думку позивача, свідчить про задоволення скарги ТОВ «Аніка» та про скасування рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області вих. № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015.
Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили про те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, яка забезпечує автоматичний облік в розрізі платників суми податку, що міститься у виданих та отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних та одночасно скасовано положення Податкового кодексу щодо подання до податкового органу копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних.
Відповідачі вказали на те, що реєстри виданих та отриманих податкових накладних не є податковою звітністю, а тому обов'язок щодо їхнього подання до податкового органу відсутній. У зв'язку з цим, відповідачі вважають, що ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ГУ ДФС у Київській області було правомірно відмовлено позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за червень 2015 року.
Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Присутні у судовому засіданні представники відповідачів заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» є юридичною особою та зареєстровано в якості платника податків та зборів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління юстиції у Київській області лист № 84/07-15 від 10.07.2015 до якого було долучено копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за червень 2015 року.
В подальшому Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області листом № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015 було відмовлено у прийнятті поданих позивачем копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за червень 2015 року.
Зокрема, у вищевказаному листі відповідачем було повідомлено ТОВ «Аніка» про те, що починаючи з січня 2015 року реєстр виданих та отриманих податкових накладних (за формою «J1201508») до контролюючого органу не подається.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за червень 2015 року, звернувся до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою про перегляд і скасування рішення контролюючого органу вих. № 129/08-15 від 23.04.2015.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду вказаної скарги Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято рішення № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015, яким рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про відмову у прийняття податкової звітності № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до Державної фіскальної служби України з скаргою 162/10-15 від 20.10.2015, у якій просило вищестоящий контролюючий орган переглянути та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області № 8403/10/ 10-13-11-02-10 від 13.07.2015 та рішення Головного управління ДФС у Київській області № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015.
Державною фіскальною службою України рішенням № 23091/6/99-99-11-02-02-15 від 30.10.2015 було продовжено строк розгляду скарги позивача до 16.12.2015 включно, а рішенням №25379/6/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015 рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015 та рішення Головного управління ДФС у Київській області № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015 було залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погодившись з вказаними діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до п.201.15 ст. 201 Податкового кодексу України в редакції до 01.01.2015 платник податку повинен був вести реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та щомісячно подавати до контролюючого органу копії записів у них.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71 -VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, було внесено зміни до положень Податкового кодексу України, у тому числі і до п.201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.
Так, зокрема, з 01.01.2015 відповідно до п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України зведені результати обліку операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з розділом V Кодексу, відображаються платником податку в податкових деклараціях.
Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що з 01.01.2015 Податковим кодексом України не передбачено обов'язку платників податків подавати контролюючим органам копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області вих. № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015, зазначає про те, що обов'язок платника податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних передбачений положеннями Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №958 від 22.09.2014, що прийнятий на виконання положень Податкового кодексу України.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що ТОВ «Аніка» зобов'язано на виконання вимог вказаного Порядку подавати податковому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за відповідний період, навіть у тому випадку, якщо в Податковому кодексі України така норма не передбачена, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Розділу І Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014 (далі-Порядок № 958) реєстр є формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних.
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 958 встановлено, що реєстр ведеться особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість.
Згідно з п. 3 Розділу І Порядку № 958 реєстр ведеться в електронному вигляді у затвердженому форматі та за власним бажанням платника у паперовому вигляді.
Усі графи Реєстру, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками.
Платники податку щомісяця в строки, передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі ті платники податку, для яких встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у Реєстрах за такий період в електронному вигляді. Копії записів у Реєстрах подаються за допомогою телекомунікаційних мереж загального користування з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису (за умови отримання їх у визначеному законодавством України порядку) у затвердженому форматі.
Отже, Порядком № 958 дійсно передбачено обов'язок платників податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних.
Разом з тим, суд звертає увагу на тому, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено обов'язку платників податків подавати контролюючому органу разом з податковою звітністю копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.
Ну думку суду, вказана конкуренція норм має розв'язуватися за загальнотеоретичними правилами вирішення колізій, а саме: ієрархічні колізії при суперечності правових норм підлягають подоланню шляхом застосування колізійного принципу lex superior derogat inferiori (лат. «вищий за силою закон відміняє закон, нижчий за силою»). Колі зійний принцип lex superior ґрунтується на закономірностях побудови ієрархічної системи законодавства та принципі законності, який у тому числі передбачає, що норми акта нижчестоящого органу не повинні суперечити нормам акта вище стоящого органу, а отже, у випадку колі зії саме норма акта вищестоящого органу і повинна бути застосована. Таким чи ном, колізійний принцип lex superior варто розглядати як конкретизацію принципу законності в правозастосовній сфері.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в самому наказі Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014 чітко вказано, що він прийнятий відповідно до пункту 201.15 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, редакція якого станом на 22.09.2014 передбачала обов'язок платника податків подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період в електронному вигляді.
Зміна редакції Податкового кодексу України та звільнення внаслідок цього платників податків від обов'язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних нівелює такий обов'язок, визначений у підзаконному правовому акті, а саме - Порядку №958.
Вказаний висновок суду відповідає приписам пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, в якому передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Також, пнктом 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Отже, наведене свідчить про те, що права та обов'язки як податкових органів, так і платників податків встановлюються виключно на рівні Податкового кодексу України.
Податковий кодекс України не містить положень, які б надавали можливість в межах інших нормативно-правових актів встановлювати додаткові права та обов'язки для платників податків, які не передбачені в Кодексі.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом в сфері податкового законодавства, зокрема, в даному випадку, Порядком № 958 не можуть встановлюватись додаткові права та обов'язки для платників податків.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що платники податків, починаючи з 01.01.2015 не зобов'язані подавати контролюючому органу копії записів в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, оскільки такий обов'язок не передбачений в межах Податкового кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Податковим кодексом України також не встановлено обов'язку і податкових органів приймати у платників податків копії записів в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, що на думку суду, свідчить про відсутність механізму подачі-прийому вказаних документів.
Під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позицію щодо наявності у ТОВ «Аніка» обов'язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідних звітний період.
Крім того, присутній у судовому засіданні представник позивача не надав суду пояснень щодо того, якими саме положеннями Податкового кодексу України встановлено обов'язок платника податків подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідних звітний період та щодо того, в які саме інформаційні бази даних Державної фіскальної служби України мають бути внесені відомості з відповідних записів, а також не надав пояснень щодо того, чи існують такі бази даних взагалі та яким нормативним чи відомчим актом передбачено ведення таких баз.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що Державної податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київські області було правомірно відмовлено позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за червень 2015 року.
У зв'язку з цим, позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області вих. № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015 не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області включити відомості з поданих ТОВ «Аніка» копій записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних за податковий період червень 2015 року до облікових даних позивача у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України, то суд звертає увагу на те, що вказана вимога є похідною від вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області вих. № 8403/10/10-13-11-02-10 від 13.07.2015.
Оскільки судом було встановлено правомірність відмови ДПІ у Києво-Святошинського району ГУ ДФС у Київській області у неприйнятті копій записі у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних та правомірність прийняття ДПІ у Києво-Святошинського району ГУ ДФС у Київській області оспорюваного рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо задоволення вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління ДФС у Київській області включити відомості з поданих ТОВ «Аніка» копій записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних за податковий період червень 2015 року до облікових даних позивача у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Звідси, враховуючи те, що жодним актом законодавства не передбачено обов'язку контролюючих органів по включенню відомостей з поданих платником податків копій записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних до облікових даних такого платника податків у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України, суд не вбачає правових підстав для спонукання відповідача вчинити дії, не передбачені законодавством, оскільки наведене я прямим порушенням частини 1 статті 19 Основного Закону.
При цьому, суд зауважує, що передумовою задоволення позову про спонукання відповідача вчинити певні дії є або наявність нормативно-правового акта, яким передбачений обов'язок особи вчинити такі дії, від здійснення чого вона ухиляється, або факт об'єктивного порушення права позивача внаслідок невчинення таких дій, підтверджений належними доказами.
Наявність будь-якої з цих умов позивачем під час розгляду справи суду не доведена.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Вказане положення відповідає статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, за змістом вищенаведених статей КАС України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.
Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано суду жодного доказу (у тому числі не надані пояснення), які б підтверджували, що неприйняття контролюючим органом копій записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних порушує якесь право, свободу чи інтерес позивача.
Щодо вимог позивача про визнання незаконними та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 25379/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Відповідно до п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Аналіз вищезазначеної норми свідчить про те, що рішення контролюючого органу можуть бути оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги платника податків. При цьому, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Тобто, стаття 56 Податкового кодексу України встановлює порядок та строки оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом.
Посилаючись на порушення Державною фіскальною службою України вимог чинного законодавства під час розгляду адресованої їй скарги, позивач стверджує, що цей орган взагалі позбавлений повноважень на розгляд таких скарг.
Так, як було зазначено вище, відповідно до п. 56.3 ст. 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
При цьому, згідно з п. 55.2 ст. 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць;
контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 (далі - Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно з п.1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 446/2011 (далі - Положення № 446/2011), Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Одним з основних завдань Мінфіну України, згідно з п. 3 Положення №446/2011, є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.
Таким чином, за твердженням позивача, Державна фіскальна служба України є органом, який лише реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, проте не забезпечує її формування (таким органом є Мінфін України), а тому позбавлений права на розгляд скарг, поданий платниками податків в порядку статті 56 Податкового кодексу України.
Проте, суд не може погодитися з таким тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та зазначає, що згідно з вищевказаним Положенням №446/2011 Мінфін України не забезпечує формування державної податкової і митної політики, а формує її та забезпечує її реалізацію, у той час як відповідно до п. 3 Положення №236 одним з основних завдань ДФС є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.
Таким чином, відповідні висновки позивача засновані на невірному тлумаченні правових норм, адже саме Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому уповноважений на розгляд в порядку статті 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.
З аналогічних підстав суд не погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності у ГУ ДФС у Київській області повноважень на розгляд скарги на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивачем було зазначено про те, що Державною фіскальною службою України було порушено порядок продовження розгляду скарги позивача, оскільки, рішення № 23091/6/99-99-11-02-02-15 від 30.10.2015 було прийнято ДФС України, а не керівником.
Проте, суд не погоджується з вказаною позицією, оскільки відповідне рішення підписане Головою Державною фіскальної служби Україна, ОСОБА_6, тобто її керівником.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Частиною 1статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Позивач не зазначає, яким чином рішення ДФС України та ГУ ДФС у Київській області, прийняті за результатами розгляду скарг, порушують його права, враховуючи можливість оскарження рішення контролюючого органу, що було предметом розгляду скарг, у судовому порядку.
Отже, рішення про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень, а тому відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 (номер судового рішення в ЄДРСР - 44320586). Отже, враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для скасування рішення Головного управління ДФС и у Київській області про результати розгляду скарги № 2400/10/10-36-11-01-10 від 10.09.2015 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 25379/99-99-11-02-02-15 від 27.11.2015.
У зв'язку з цим, суд також не вбачає підстав для задоволення вимог позивача і в цій частині, що свідчить про безпідставність позовних вимог ТОВ «Аніка» в цілому.
Судові витрати в порядку статті 94 КАС України суд залишає за позивачем.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 18.04.2016. Повний текст постанови складений та підписаний 22.04.2016.
Керуючись ст.ст. 160-163,167 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий - суддя Дудін С.О.
Судді: Кушнова А. О.
ОСОБА_7