Номер провадження: 22-ц/785/1661/16
Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.
Доповідач Громік Р. Д.
27.04.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Парапана В.Ф., Драгомерецького М.М.,
при секретарі - Томашевській К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, продовження терміну дії трудового договору, стягнення моральної та матеріальної шкоди,
встановила:
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова про визнання незаконним наказу відповідача від 10.02.2015р. за № 310-18, згідно з яким його було звільнено 28.02.2015р. у зв'язку з закінченням строкового трудового договору по п. 2 ст. 36 КЗпП України, про поновлення його на посаді доцента кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин ІМЕМ з продовженням терміну дії трудового договору між ним і відповідачем строком до кінця 2014 - 2015 навчального року, про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що з 1967 року працював в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, має наукову ступінь кандидата економічних наук, останнім часом займав посаду доцента кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин ІМЕМ, й 03.07.2014р. подав на ім'я ректора університету заяву про продовження терміну дії укладеного з ним трудового договору ще на один рік, з 01.09.2014р. по 31.08.2015р., на умовах, які були встановлені у попередньому трудовому договорі, але наприкінці серпня 2014 року, під натиском керівництва відповідача, був вимушений написати заяву про продовження терміну дії укладеного з ним трудового договору на півроку, тобто до 28.02.2015р., а також додав до цієї заяву ще одну заяву про звільнення за власним бажанням з 28.02.2015 р., яка датована 28.02.2015р., але згодом відкликав цю заяву, про що 30.09.2014р. подав відповідачу відповідну заяву та 12.02.2015р. подав відповідачу ще одну заяву про продовження строку дії укладеного з ним трудового договору до кінця 2014 - 2015 навчального року, але відповідач своїм наказом від 10.02.2015р. за № 310-18 звільнив його 28.02.2015р. у зв'язку з закінченням строкового трудового договору по п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Позивач вважає свої звільнення незаконним, в зв'язку з тим, що, по-перше, в останній час його роботи в університеті керівництво навмисно, без його згоди та задля того, щоб змусити його написати заяву про звільнення, змінювало істотні умови праці, а саме складало йому велике робоче навантаження, не беручи до уваги, що він має 2 групу інвалідності по зору, та таке навантаження згубно впливає на стан його здоров'я, й відмовляло у його проханнях про раціональний розподіл учбового навантаження, порушуючи його право на створення пільгових умов праці згідно ст. 172 КЗпП України; по-друге, його звільнення суперечить вимогам ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; по-третє, відповідач не попередив його про звільнення за два місяця до дати звільнення; по-четверте, укладений з ним трудовий договір декілька разів переукладався, тому згідно ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України є таким, що укладений на невизначений строк; і, по-п'яте, відповідач провів його звільнення з порушенням ч. 2 ст. 38 КЗпП України, позбавивши його права на відзив своєї заяви про звільнення.
Крім того, позивач вказує, що з боку відповідача йому систематично завдавалася моральна та матеріальна шкода. При цьому, моральна шкода полягала у постійних знущаннях, які представляли собою непід'ємний розподіл навчальної роботи викладача, що призвело до погіршення стану його здоров'я, в нього з'явилось безсоння через роботу вночі, він перебував у стані постійного стресу. Матеріальна шкода полягає в тому, що через перенавантаження стан його зору погіршився і він був вимушений лягти на операцію по видаленню катаракти в Інституті очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав позов, а представник відповідача Гресь М.В. не визнала позов та подала адресовані суду свої письмові заперечення проти позову, які приєднані судом до матеріалів справи.
Рішенням суду в задоволені позову було відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
З 1967 року позивач працював в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, має наукову ступінь кандидата економічних наук й останнім часом обіймав посаду доцента кафедри світового господарства та міжнародних економічних відносин ІМЕМ.
Згідно наказу відповідача від 07.08.2014р. № 2149-18 з позивачем було укладено строковий трудовий договір на посаді доцента кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин ІМЕМ з 01.09.2014р. по 28.02.2015р., на підставі відповідної заяви позивача від 18.07.2014р.
Представник відповідача категорично заперечує проти доводів позивача стосовно того, що нібито під натиском керівництва відповідача він був вимушений написати заяву про продовження терміну дії укладеного з ним трудового договору лише на півроку, тобто до 28.02.2015р., а позивач не надав суду доказів на підтвердження цих своїх доводів, як цього вимагає ст. 60 ЦПК України.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року після призначення пенсії відповідно до цього Закону наукові (науково-педагогічні) працівники можуть працювати за строковим трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та займатися підприємницькою діяльністю.
Пенсіонерам, які після призначення відповідно до цього Закону працювали за строковим трудовим договором (контрактом) на посадах науково-педагогічних працівників не менш як два роки, проводиться перерахунок пенсії з урахуванням стажу наукової роботи після призначення пенсії.
Пункт 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачає, що відповідно до чинного законодавства при прийняття на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, зокрема й контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін.
Трудові договори, які укладено з працівниками на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 23 КЗпП України (на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та на виконання певної роботи) належать до строкових договорів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.
Наказом позивача № 310-18 від 10.02.2015р. позивача звільнено з роботи 28.02.2015р. у зв'язку з закінченням строкового трудового договору по п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Оскільки, з урахуванням характеру роботи, між сторонами було укладено трудовий договір на визначений строк, встановлений за їхнім погодженням, то цей договір міг бути продовжений лише якщо трудові відносини тривали й жодна із сторін не вимагала їх припинення. Однак, відповідач відмовився від переукладення трудового договору з позивачем.
Пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку.
Крім того, припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він укладений. При цьому, власник також не зобов'язаний попереджати або в іншій спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції також врахував, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про вищу освіту» максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.
Відповідно до розподілу навчальної роботи позивачу ОСОБА_2 було встановлено : у 2012 - 2013 навчальному році, у першому семестрі - 2 години, у другому семестрі - 247 годин; у 2013 - 2014 навчальному році, у першому семестрі - 174 години, у другому семестрі - 152 години; у 2014 - 2015 навчальному році, у першому семестрі - 150 годин.
Більш того, позивач не довів в суді наявність причинно-наслідкового зв'язку між його робочим навантаженням і погіршенням стану його здоров'я, зокрема погіршенням його зору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилалася як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не основані на діючому законодавстві, не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький