Номер провадження: 22-ц/785/2650/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Громік Р. Д.
27.04.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Парапана В.Ф., Панасенкова В.О.,
при секретарі - Томашевській К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГУТА-Україна» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГУТА-Україна», за участю третьої особи на стороні позивача - Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання відмови у відшкодуванні страхової компенсаційної виплати за шкоду завдану здоров'ю внаслідок авіакатастрофи неправомірною та стягнення коштів,
встановила:
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГУТА-Україна» (далі ПрАТ «СК «ГУТА-Україна») про визнання відмови у відшкодуванні страхової компенсаційної виплати за шкоду, завдану здоров'ю, внаслідок авіакатастрофи неправомірною та стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 13 лютого 2013 року, користуючись послугами пасажирських авіаперевезень Авіакомпанії “Південні авіалінії” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії»), здійснював переліт літаком АН-24РВ UR-WRA, чартерний рейс OTL № 8971 за маршрутом Одеса-Донецьк-Одеса. Приблизно о 18 год. 09 хв., того ж дня, в міжнародному аеропорту ім. Прокоф'єва м. Донецьк під час заходу на посадку повітряне судно зазнало катастрофи та було повністю зруйноване.
Відповідальність ТОВ “Авіакомпанії «Південні авіалінії», як експлуатанта повітряного судна АН-24РВ UR-WRA, застрахована у ПрАТ «СК «ГУТА-Україна» відповідно до умов договору обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта ПС повітряного перевізника перед третіми особами - пасажирами, від 19 грудня 2012 року № 11-107-04-01/13, який був чинним на момент авіакатастрофи. З огляду на зазначене відповідач повинен був сплатити позивачу страхову компенсаційну виплату в сумі 2008080 грн., що встановлена рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.04.2014 року.
Однак, ПрАТ «СК «ГУТА-Україна» відмовляється від сплати вказаної страхової виплати так як вважає авіакатастрофу, що сталася, не страховим випадком.
З огляду на це, позивач просив визнати таку відмову неправомірною, а також стягнути з відповідача основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов, посилаючись на вище наведені обставини.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просила відмовити в задоволені позову.
Представник третьої особи - ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії», в судове засідання не з'явився, надав суду письмові пояснення, просив розглянути справу без його участі.
Рішенням суду позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
На вказане рішення суду ПАТ СК «ГУТА -Україна» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити посилаюсь при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
13 лютого 2013 року позивач, користуючись послугами пасажирських авіаперевезень ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії», здійснював переліт літаком АН-24РВ UR-WRA, чартерний рейс OTL № 8971 за маршрутом Одеса-Донецьк-Одеса. Приблизно о 18 год. 09 хв., того ж дня, в міжнародному аеропорту ім. Прокоф'єва, м. Донецьк під час заходу на посадку повітряне судно зазнало катастрофи та було повністю зруйноване.
З матеріалів справи вбачається та не спростовується представниками відповідача, що внаслідок зазначеної авіакатастрофи позивач отримав тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 117 Повітряного кодексу України в Україні здійснюється обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації. Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації здійснюється страховиками-резидентами, які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації. Порядок і правила здійснення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» авіаційне страхування цивільної авіації є одним із видів обов'язкового страхування в Україні.
Згідно із ч. 3 ст. 118 Повітряного кодексу України авіаперевізник зобов'язаний страхувати свою відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, вантажу і пошті.
Крім того, статтею 50 Монреальської конвенції (Україна прийняла Закон «Про приєднання України до Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень» від 17.12.2008 №685-VI, датою набрання чинності Конвенції для України визначене 06.05.2009 згідно ноти ІКАО від 10.03.09 та статті 53 параграфу 7 Конвенції) встановлену вимогу про обов'язкове страхування, відповідно до якої авіаперевізники повинні представляти докази наявності договорів страхування, що гарантують отримання компенсації, без необхідності тривалого судового процесу.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 100 Повітряного кодексу України, авіаперевізник несе відповідальність за втрату або шкоду, заподіяну під час перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти відповідно до вимог і правил, передбачених міжнародними договорами України, законодавством України, в тому числі авіаційними правилами України, розмір якої має бути однаковим для внутрішніх і для міжнародних рейсів.
Тобто, основною метою даного виду обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності авіаперевізника є забезпечення відшкодування пасажиру або його спадкоємцю, передбачену законодавством компенсацію за загибель або тілесне ушкодження пасажира згідно договору страхування.
Частиною 1 гл. 4 розділу XХVII Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом інфраструктури України № 735 від 30.11.2012, передбачено розмір компенсації у випадку загибелі або тілесного ушкодження пасажирів сумою в 113100 СПЗ для кожного пасажира, якщо подія, яка стала причиною загибелі або ушкодження, відбулася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажира.
Відповідальність ТОВ «Авіакомпанія «Південні авіалінії», як експлуатанта повітряного судна АН-24РВ UR-WRA застрахована відповідачем - ПрАТ «СК «ГУТА-Україна» відповідно до умов договору обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта ПС/повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами № 11-107-04-01/13 від 19.12.2012 року, який був чинним на момент авіакатастрофи.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Договором №11-107-04-01/13 від 19.12.2012 страхова сума юридичної відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами за шкоду життю, здоров'ю, втрату чи пошкодження багажу пасажира, визначена в межах 190280,00 доларів США перед одним пасажиром.
Пунктом 3.1 Договору страхування встановлено, що предметом страхування визначені майнові інтереси застрахованих осіб, які виникають внаслідок зобов'язань відшкодувати шкоду в порядку, встановленому законодавством, третім особам та пасажирам (їх спадкоємцям), пов'язану з експлуатацією повітряного судна.
Згідно із ст. 5 секції II Договору страхування відповідальність перед пасажиром вважається застрахованою за наявності у пасажира авіаквитка з моменту його реєстрації та внесення до поіменного списку перевізника до моменту, коли він (пасажир) залишив перон аеропорту під наглядом уповноваженої особи повітряного перевізника.
Згідно п. 1 Секції ІІ Договору страхування при настанні страхових випадків, страховик відшкодовує за застраховану особу (страхувальника) усі суми, які є компенсацією за випадкову шкоду життю та здоров'ю пасажирів застрахованого повітряного судна.
Разом з тим, пунктом 3.3 статті 3 вищезазначеного договору страхування, передбачено що страхова сума юридичної відповідальності повітряного перевізника за випадкову шкоду життю і здоров'ю (включаючи смерть) пасажира не перевищує 190280,00 доларів США.
Відповідно до умов Договору страхування № 11-107-04-01/13 від 19 грудня 2012 року, для того, щоб у Страховика (відповідача по справі) була підстава для виплати Страхувальнику (третя особа по справі) відповідних грошових коштів Страхувальник має надати рішення суду, що набрало чинності, про обов'язок сплатити усі суми, які є законною компенсацією шкоди (аркуш договору 8, п.п.2.1, п. 2, Секції II договору).
Тобто, для того, що б відповідач мав підставу для виплати грошових коштів для відшкодування позивачу шкоди, останній повинен був отримати рішення суду про стягнення таких коштів з авіакомпанії, яка, в свою чергу, повинна була надати таке рішення відповідачу для виконання.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року на користь позивача з ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії” стягнуто 2008080 грн. грн. страхової компенсаційної виплати.
17 лютого 2015 року ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії” надіслала на адресу відповідача лист та усі інші необхідні документи для виплати грошових коштів позивачу.
Позивачем також була направлена заява від 05.02.2015 року до відповідача з вимогою сплатити кошти.
Однак, відповіддю на заяву від 23 лютого 2015 року на ім'я позивача та 05.03.2015 року на ім'я ТОВ “Авіакомпанія “Південіні Авіалінії” відповідач відмовив у виплаті грошових коштів на користь позивача.
Крім того, в матеріалах справи міститься Повідомлення про відмову у виплаті страхового відшкодування за Договором страхування № 01-06/214 від 16.10.2014 року направлене ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” на адресу ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії”.
З аналізу вказаних відповідей на заяви, повідомлення вбачається, що відповідач не вважає авіакатастрофу, яка сталася 13 лютого 2013 року страховим випадком, посилаючись на наявні порушення умов договору страхування з боку ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії”, які були встановлені Остаточним звітом за результатами розслідування катастрофи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що така відмова від сплати страхової компенсаційної виплати є необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм діючого законодавства.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 119 Повітряного кодексу України будь-яке адміністративне, службове, прокурорське, судове розслідування, спрямоване на встановлення вини або відповідальності, повинне проводитися окремо від технічного розслідування авіаційних подій, серйозних інцидентів, інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на землі.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 119 Повітряного кодексу України звіт та матеріали технічного розслідування не можуть використовуватися адміністративними, службовими, прокурорськими, судовими органами, страховиками для встановлення вини або відповідальності.
Згідно п. 6 «Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1535 від 12.10.2012 передбачено, що термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про страхове відшкодування (страхову виплату). Якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб. Термін обґрунтованого письмового повідомлення про відмову в страховому відшкодуванні (страховій виплаті) - 15 діб після закінчення розслідування страхового випадку.
Доказів про проведення відповідачем як страховиком будь-яких самостійних розслідувань матеріали справи не містять.
Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок ? подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно пп. а п. 2 Секції II договору Страхувальник визнає страховим випадком виникнення у Застрахованої особи (за рішенням суду, господарського суду, що набрало чинності або відповідно до іншої процедури врегулювання позову, на яку дав письмову згоду Страхувальник) зобов'язання сплатити усі суми, які є законною компенсацією шкоди (включаючи судові витрати, які Застраховані особи повинні будуть сплатити за рішенням суду) у відношенні випадкової шкоди життю і здоров'ю (включаючи смерть), які зазнали пасажири.
Таким чином відмова ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” від виплати страхової компенсаційної виплати позивачу, яка встановлена рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2016 року є неправомірною, оскільки зі змісту самого Договору страхування вбачається, що страховий випадок це виникнення у ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії” обов'язок сплатити позивачу на підставі рішення суду усі суми, які є законною компенсацією шкоди у відношенні випадкової шкоди здоров'ю, які зазнав позивач як пасажир.
При цьому твердження представника апелянта, що позивач не зазнав збитків на суму 2008080 грн. правомірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги.
Правовідносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства - ч. 2 ст. 999 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про страхування” для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.
Відповідальність авіаперевізника за шкоду заподіяну пасажирам, багажу визначають «Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу», затверджених наказом інфраструктури України № 735 від 30.11.2012, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 28.12.2012 за № 2219/22531.
Саме спеціальним законодавством, а саме Конвенцією для уніфікації деяких правил перевезень (Монреальською конвенцією), п. 11 ч. 1 ст. 100 Повітряного кодексу України та Главою 4 Розділ XХVII “Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу” передбачено, що: «Перевізник не може виключити чи обмежити свою відповідальність за шкоду, яка спричинила загибель або тілесне ушкодження пасажира, за умов, зазначених у главі 1 цього розділу, сумою у розмірі 113100 СПЗ для кожного пасажира».
Сама ж відповідальність авіаперевізника обов'язково страхується - ч.1 ст. 117, ч. 3 ст. 118 Повітряного кодексу України.
При цьому, колегія суддів бере до уваги позицію законодавця, який назвав Главу 4 Розділу XХVII “Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу”, яка встановлює розмір саме «Компенсація у випадку загибелі або тілесного ушкодження пасажирів», та умови самого договору страхування, в п. 1 Секції ІІ якого передбачено, що при настанні страхових випадків, страховик відшкодовує за застраховану особу (страхувальника) усі суми, які є компенсацією за випадкову шкоду життю та здоров'ю пасажирів застрахованого повітряного судна.
Крім того, якщо звернутися до п. 14 Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, то чітко вбачається, що законодавець під збитками розуміє не прямі збитки, а, в тому числі, усі рішення суду, за якими з авіаперевізника стягнуті грошові кошти на користь пасажирів або спадкоємців.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести страхову виплату при настанні страхового випадку.
Таким чином, враховуючи, що стягнута на користь позивача за рішенням суду компенсаційна страхова виплата не перевищує ліміт відповідальності, який встановлений договором страхування, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу в розмірі 2008080 грн. є обґрунтованими.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно застосував ст. 625 ЦК України так як апелянт не є боржником позивача, є необґрунтованими та спростовуються наступними положеннями законодавства та договору страхування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення ст. 509 та з урахуванням приписів ст. 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі ним володіє (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить страхування цивільної авіації - ч. 1 ст. 117, ч. 3 ст. 118 Повітряного кодексу України, п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про страхування”.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 100 Повітряного кодексу України, авіаперевізник несе відповідальність за втрату або шкоду, заподіяну під час перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти відповідно до вимог і правил, передбачених міжнародними договорами України, законодавством України, в тому числі авіаційними правилами України, розмір якої має бути однаковим для внутрішніх і для міжнародних рейсів.
Тобто, основною метою даного виду обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності авіаперевізника є забезпечення відшкодування пасажиру або його спадкоємцю, передбачену законодавством компенсацію за загибель або тілесне ушкодження пасажира згідно договору страхування.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок ? подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно пп. а п. 2 Секції II договору Страхувальник визнає страховим випадком виникнення у Застрахованої особи (за рішенням суду, господарського суду, що набрало чинності або відповідно до іншої процедури врегулювання позову, на яку дав письмову згоду Страхувальник) зобов'язання сплатити усі суми, які є законною компенсацією шкоди (включаючи судові витрати, які Застраховані особи повинні будуть сплатити за рішенням суду) у відношенні випадкової шкоди життю і здоров'ю (включаючи смерть), які зазнали пасажири.
Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільної авіації є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення відшкодування пасажиру або його спадкоємцю передбачену законодавством компенсацію за загибель або тілесне ушкодження пасажира згідно договору страхування.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок авіаційної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така авіаційна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності авіаперевізника, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
Саме така позиція викладена у Постанові ВСУ від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15.
Таким чином внаслідок вказаної авіаційної пригоди між ОСОБА_2 та ПрАТ “СК “Гута-України” виникли договірні правовідносини, які є самостійними щодо правовідносин ОСОБА_2 з особою, що завдала шкоди - ТОВ “Авіакомпанія “Південні авіалінії”.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування», ст. 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг (Правова позиція ВСУ справа № 6-126цс14).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І “Загальні положення про зобов'язання” книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Саме до такого Правового висновку дійшов ВСУ по справі № 6-49цс12.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” сплатити на користь позивача компенсаційну страхову виплату є грошовим зобов'язанням, в зв'язку із чим на ці правовідносини сторін поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Як було зазначено, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року на користь позивача з авіаперевізника було стягнуто 2080080 грн. страхової компенсаційної виплати, що на день прийняття рішення дорівнювало 113100 СПЗ з врахуванням 15000 грн., які були добровільно до прийняття рішення суду сплачені ТОВ “Авіакомпанція “Південні авіалінії” на користь позивача.
З вказаного рішення суду вбачається, що ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” брала участь по справі в якості третьої особи та висловлювала свою думку щодо змісту позовних вимог, а саме, просила в позові відмовити.
Тобто, станом на 09.04.2014 року ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” не визнавала як суму вимог ОСОБА_2, так і правомірність її стягнення на користь ОСОБА_2
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідальність ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” за прострочку у сплаті позивачу 2080080 грн. має відраховуватися саме з 09.04.2014 року, тобто з дня прийняття рішення суду яке є дійсним і ніким не скасоване.
Колегія суддів не приймає доводи представника апелянта про те, що застосування ст. 625 ЦК України неможливо в зв'язку із тим, що зобов'язання відповідача в Договорі страхування виражене в іноземній валюті.
Так, як вбачається із Договору страхування в іноземній валюті виражений ліміт юридичної відповідальності за договором.
Разом з тим, Згідно п. 1 Секції ІІ Договору страхування № 11-107-04-01/13 від 19 грудня 2012 року при настанні страхових випадків, страховик відшкодовує за застраховану особу (страхувальника) усі суми, які є компенсацією за випадкову шкоду життю та здоров'ю пасажирів застрахованого повітряного судна.
Згідно пп. а п. 2 Секції II договору Страхувальник визнає страховим випадком виникнення у Застрахованої особи (за рішенням суду, господарського суду, що набрало чинності або відповідно до іншої процедури врегулювання позову, на яку дав письмову згоду Страхувальник) зобов'язання сплатити усі суми, які є законною компенсацією шкоди (включаючи судові витрати, які Застраховані особи повинні будуть сплатити за рішенням суду) у відношенні випадкової шкоди життю і здоров'ю (включаючи смерть), які зазнали пасажири.
З аналізу вказаних норм Договору вбачається, що ПрАТ “СК “Гута-Україна” зобов'язана відшкодувати саме ті суми, які вказані в рішеннях суду.
А рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року страхову компенсаційну виплату стягнуто в національній валюті - гривні.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на день прийняття рішення національна валюта суттєво здешевшала, в зв'язку з чим збитки від інфляції склали 1480161,92 грн., які розраховано з урахуванням індексу інфляції в період з квітня 2014 року по грудень 2015 року та розміру компенсаційної страхової виплати 2008080 грн. (103,3% Х 103,8% Х 101,00% Х 100,40% Х 100,80% Х 102,90% Х 102,40% Х 101,90% Х 103,00% Х 103,10% Х 105,30% Х 110,80% Х 114,00% Х 102,20% Х 100,4% Х 99% Х 99,2% Х 102,3% Х 98,7% Х 102,0% Х 100,7%) , а 3% річних за 661 день складають 109096,51 грн. (2008080 грн. Х 3% :100% :365 днів Х 661 день).
Оскільки затримка у сплаті основної суми відбулася з вини відповідача, то позовні вимоги про стягнення основної грошової суми з урахуванням індексу інфляції та 3% річних підлягають задоволенню.
Також не можуть бути прийняті до уваги й посилання представника апелянта на наявність подвійного стягнення на користь позивача.
Так, представник апелянта вказує на те, що ОСОБА_2 отримавши рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2014 року про стягнення з ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії» компенсаційної страхової виплати вступив у справу про банкрутство останньої в якості кредитора, в зв'язку із чим, у разі залишення оскаржуваного рішення суду в силі ОСОБА_2 може стягнути грошові кошти і з ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії», і з ПрАТ “СК “ГУТА-Україна”, що буде подвійним стягненням.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що до господарського суду була подана заява з вимогою до боржника в зв'язку із приписами законодавства. В противному випадку позивач перестав би бути кредитором ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії».
При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача , що самим Договором страхування передбачено, що для того, щоб у Страховика (відповідача по справі) була підстава для виплати Страхувальнику (третя особа по справі) відповідних грошових коштів Страхувальник має надати рішення суду, що набрало чинності, про обов'язок сплатити усі суми, які є законною компенсацією шкоди (аркуш договору 8, п.п.2.1, п. 2, Секції II договору).
Тобто, для того, що б відповідач мав підставу для виплати грошових коштів для відшкодування позивачу шкоди, останній повинен був отримати рішення суду про стягнення таких коштів з авіакомпанії, тобто стати кредитором ТОВ “Авіакомпанія «Південні авіалінії» саме на підставі рішення суду про стягнення з авіакомпанії грошових коштів.
Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 звертаючись до господарського суду з заявою з вимогою до боржника ТОВ “Авіакомпанія південні авіалінії” виконав вимоги законодавства та безпосередньо договору страхування щодо необхідності бути кредитором авіакомпанії, що ніяк не припиняє його правовідносини з ПрАТ “СК “ГУТА-Україна” та не виключає обов'язку останньої виконати умови договору страхування на користь третьої особи - позивача.
При цьому в судовому засіданні представник апелянта пояснила, що рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 31.07.2015 року, рішенням апеляційного суду м. Києва від 12.10.2015 року, ухвалою колегії суддів ВССУ від 09.12.2015 року по цивільній справі № 757/8341/14-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ПрАТ “СК “ГУТА-Україна" позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування, які заявлені в такий самий спосіб, як і позов ОСОБА_2, були задоволені, а позивачам було сплачено грошові кошти, однак, пояснити у чому різниця між вимогами цих позивачів та вимогою позивача ОСОБА_2 не змогла.
Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави обґрунтовано було стягнуто судовий збір у розмірі 6890 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують зазначених вище висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ГУТА-Україна" відхилити.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 29 січня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_7
Судді ОСОБА_8
В.О. Панасенков