Номер провадження: 22-ц/785/2090/16
Головуючий у першій інстанції Сопільняк О. М.
Доповідач Громік Р. Д.
27.04.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Парапана В.Ф., Панасенкова В.О.,
при секретарі - Томашевській К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженої відповідальності «Ясні зорі» про розірвання договорів оренди земельної ділянки,
встановила:
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 квітня 2015 року звернулись до Кодимського районного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ясні зорі» (далі ТОВ «Ясні зорі») про розірвання договорів оренди земельної ділянки та повернення цих земельних ділянок їх власникам (а.с. 3-6, 73-75).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник обох позивачів ОСОБА_4 (діє відповідно до ордера адвоката та витягу з договору про надання правової допомоги) позов підтримали та уточнивши позовні вимоги, пояснили, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Петрівської сільської ради Кодимського району Одеської області.
Вказані земельні ділянки успадковані позивачем ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, а позивачем ОСОБА_3 - після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Успадковані позивачами земельні ділянки відповідно до договорів оренди від 20 січня 2005 року були передані попередніми власниками в оренду ТОВ «Ясні зорі», яке протягом строку дії оренди порушує визначені цими договорами умови оренди, зокрема, не у повному обсязі сплачує оренду плату, а саме сплачує орендну плату у розмірі 1,5% нормативно-грошової оцінки землі замість передбачених законом 3-х відсотків та без врахування індексу інфляції, який щорічно перевищував 5%.
Окрім цього, в порушення п.п. 34 та 35 договорів оренди відповідач не застрахував земельні ділянки, які є об'єктом оренди.
Вказані обставини є підставою для розірвання укладених з відповідачем договорів оренди земельної ділянки, тому просили позов задовольнити.
Представник ТОВ «Ясні зорі» Осокіна Н.В. (діє відповідно до нотаріально засвідченої довіреності) в судовому засіданні заявленого позову не визнала та вказала, що орендар належним чином виконує всі взяті на себе зобов'язання, що виникли на підставі укладених договорів оренди земельної ділянки, у т.ч. і в частині сплати орендної плати. Зокрема орендна плата позивачам виплачується у передбаченому законом розмірі, який на даний час складає 5% від нормативно-грошової оцінки землі.
Вважає безпідставними і посилання позивачів на виплату орендної плати без врахування інфляції, оскільки рівень інфляції вже був врахований при визначенні органами держгеокадастру нормативно-грошової оцінки землі, відсоток від якої і становить оренду плату. У зв'язку з цим у задоволенні позову просила відмовити.
Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаюсь при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставою їх виникнення, окрім іншого, є договори та правочини.
Так, згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства України. Такими засадами є свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність (п.3, 5 та 6 ст. 3 ЦК).
20 січня 2005 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з ТОВ «Ясні зорі» були укладені договори оренди, відповідно до яких вказані особи передали відповідачеві в оренду строком на 15 років належні їм земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Петрівської сільської ради Кодимського району Одеської області (а.с.12-13, 19-20, 22-23).
Укладений ОСОБА_7 договір оренди №181 був зареєстрований Кодимським районним відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК 08 грудня 2009 року за №040952301509.
Укладений ОСОБА_5 договір оренди №481 був зареєстрований Кодимським районним відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК 09 грудня 2009 року за №040952301512.
Укладений ОСОБА_6 договір оренди №821 був зареєстрований Кодимським районним відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК 09 грудня 2009 року за №040952301495.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_5 (а.с.10,18,24).
Після смерті ОСОБА_5 належну йому земельну ділянку площею 3,64 га. успадкував позивач ОСОБА_2, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_1 від 24 січня 2014 року (а.с.9).
Належні померлим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 земельні ділянки були успадковані позивачем ОСОБА_3, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого Кодимською райдержадміністрацією 15 червня 2012 року та серії НОМЕР_2, виданого цією ж райдержадміністрацією 21 травня 2012 року (а.с. 21,25).
Відтак, позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 3,64 га., яка була успадкована ним після смерті ОСОБА_9, а позивач ОСОБА_3 - власником земельної ділянки площею 3,14 га., яка була успадкована нею після смерті ОСОБА_6 та власником земельної ділянки площею 3,2533 га., яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_7
Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються ці відносини, є Закон України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-XIV.
Так, відповідно до ст. 792 ЦК України та ст. ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі» за договором оренди земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 закону «Про оренду землі»), зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220. Типовим договором передбачено, що договір оренди землі має містити розмір орендної плати: грошової - у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності; натуральної - перелік, кількість або частка продукції, одержуваної із земельної ділянки, якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки; відробіткової - види, обсяги, строки і місце надання послуг, види, обсяги, строки і місце виконання робіт.
Відповідно до ст. 15 цього Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
За умовами спірних договорів оренди попередні землевласники ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 передали відповідачеві ТОВ «Ясні зорі» належну кожному з них на час укладення договору земельну ділянку в оренду строком на 15 років (п.8 договорів оренди), а орендар взяв на себе зобов'язання самостійно господарювати на цій земельній ділянці, використовуючи її за цільовим призначенням, зокрема для сільськогосподарського виробництва, своєчасно до 1 січня наступного року сплачувати оренду плату у розмірі 1,5% від нормативно-грошової оцінки землі. (п.п.9, 15 договорів оренди).
Вказані договори оренди містять підписи від імені орендодавців та орендаря.
Відповідно до ч.4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та п.40 спірних договорів оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, а відтак, до позивачів перейшли права та обов'язків орендодавців, передбачені ст. 24 Закону України «Про оренду землі».
Отже, до позивачів перейшли права та обов'язки орендодавців, визначені законом та спірними договорами оренди від 20 січня 2005 року.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_4 підставою для їх розірвання вказали:
а) виплата орендної плати у розмірі 1,5% нормативно-грошової оцінки землі, хоча оренда плата має становити 3% нормативно-грошової оцінки землі;
б) порушення п.13 договорів оренди - виплата орендної плати без врахування індексу інфляції, який перевищив 5% ;
б) порушення п.33 договорів оренди - відсутність страхування орендарем вказаних земельних ділянок протягом всього строку дії цих договорів оренди.
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
За змістом частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.
Так, відповідно до ст. 24 зазначеного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням
згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.
Відповідно до ст. 25 цього Закону орендар має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Орендар зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.
Щодо сплати орендної плати у розмірі 1,5% від нормативно-грошової оцінки землі, як підстави для розірвання договорів оренди землі, суд правильно виходив з наступного.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
При цьому, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення договору законодавству.
Пунктом 9 спірних договорів оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем сільськогосподарською продукцією та послугами у розмірі 1,5% від грошової оцінки землі або в грошовій сумі у розмірі 451 грн. 38 коп., що складає 1.5 % від грошової оцінки землі.
Згідно з п.1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Перегляд умов договору здійснюється лише за взаємною згодою сторін, як це встановлено Законами України (Цивільний кодекс, Закон „Про оренду землі", Земельний кодекс), якими унормовано, що зміна договору допускається лише за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наразі мінімальна орендна плата за землю сільськогосподарського призначення не повинна бути нижчою 3% від нормативної грошової оцінки цієї землі.
Відповідне внесення змін до Податкового кодексу закріплено Законом України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні", опублікованим 01 квітня 2014 року.
Пунктом 1 Указу Президента України № 92/2002 від 02 лютого 2002 року у редакції, чинній на момент укладення сторонами договору оренди земельної ділянки, визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.
Указом Президента України №725/2008 від 19 серпня 2008 року внесено зміни до Указу Президента №92/2002 та встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. В його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.
Враховуючи наведене, Указ Президента №92/2002 у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента №725/2008, має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами спірних договорів і є підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3-х відсотків від оцінки землі.
Тобто, збільшення мінімального розміру орендної плати з 1,5 до 3 % Указом Президента України від 19 серпня 2008 року №725 не є підставою для зміни встановленої договорами орендної плати (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 квітня 2011 року - http://reyestr.court.gov.ua/Review/15731171).
Представником відповідача до суду були надані додаткові угоди від 10 січня 2010 року, укладені від імені попередніх власників земельних ділянок ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та відповідачем, як орендарем, якими були внесені зміни до пункту 9 договорів оренди від 20 січня 2005 року.
Цими додатковими угодами п.9 договорів оренди викладено в такій редакції:
«п.9.1. орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки - сільгосппродукцією, якість якої відповідає держастандартам та вартістю, встановленою Наказом Міністерства Аграрної політики України на "...закупочні ціни на об'єкти державного цінового регулювання", але не нижче ринкових з 2010 маркетингового року без врахування доставки;
п.9.2. сільгосппродукція надходить на особовий рахунок Орендодавця, який відкривається на сертифікованому складі (Чубовського або Котовського елеваторах). Вказана продукція зберігається безкоштовно за рахунок орендаря протягом 2-х місяців. За цей період часу Орендодавець зобов'язаний отримати сільгосппродукцію зі складу або передати третім особам;
п.9.3. по закінченню 2-х місячного терміну безкоштовного утримання сільгосппродукції, послуги та подальше зберігання продукції Орендодавець повинен сплачувати з розрахунку вартості на зберігання, встановленому Аграрним фондом на поточний маркетинговий рік».
Водночас, станом на день укладення цих додаткових угод, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 померли (ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2).
Станом на день укладення цих додаткових угод, належні померлим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 земельні ділянки були успадковані позивачем ОСОБА_3 відповідно до рішення Кодимського районного суду Одеської області від 05 червня 2009 року (справа №2-305/09).
Отже саме позивач ОСОБА_3 мала б бути стороною (орендодавцем) у цих додаткових угодах.
До того ж в матеріалах справи відсутні відомості про державну реєстрацію цих додаткових угод.
Так, відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 18 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на день укладення додаткових угод, тобто станом на 10 січня 2010 року, було передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, зміни до договору оренди землі станом на день укладення додаткових угод набирали чинності в такому ж порядку, тобто після їх державної реєстрації.
Вказана стаття 18 була виключена із Закону «Про оренду землі» лише з 01 січня 2013 року на підставі Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VI.
Окрім цього, п.17 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 1998 року №2073 (положення якого були чинними на час укладення додаткової угоди) передбачено, що у разі внесення змін до договору оренди землі він підлягає перереєстрації.
Отже, надані представником відповідача додаткові угоди від 10 січня 2010 року про внесення змін до договорів оренди №№82,181 та 481 від 20 січня 2005 року не є належно вчиненим правочином, а тому правильно не були прийняті судом першої інстанції до уваги, так як є неналежними доказами.
Таким чином, визначена у п.9 спірних договорів оренди від 20 січня 2005 року орендна плата у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки з моменту їх укладення у передбаченому законом порядку сторонами не переглядалась - ні з 01 вересня 2008 року, коли набув чинності Указ Президента №725/2008 від 19 серпня 2008 року, який носив рекомендаційний характер, ні з 01 квітня 2014 року, коли набув чинності Закон України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27 березня 2014 року, яким були внесені зміни до п/п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України та на законодавчому рівні встановлений мінімальний розмір орендної плати - не менше 3% від грошової оцінки землі.
В той же час, судом правильно було встановлено, що з 2010 року орендар виплачує орендодавцям орендну плату у розмірі не менше 3% від грошової оцінки земельної ділянки, а тому наведені позивачами обставини не можуть бути підставою для розірвання спірних договорів оренди, оскільки визначений цими договорами розмір оренди відповідав положенням законодавства на день їх укладення, а всі наступні зміни до них мають відбуватись на підставі угод сторін у передбаченому законом порядку.
При цьому, відповідно до п. «д» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Однак, факту систематичності несплати орендарем орендної плати судом не встановлено.
Щодо порушення орендарем вимог п.13 договорів оренди, як підстави для розірвання договорів оренди, суд виходив з наступного.
Як вже зазначалось, істотними умовами договору оренди землі, окрім іншого, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі»).
Частинами 2 та 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю». Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Пунктом 9 спірних договорів оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем сільськогосподарською продукцією та послугами у розмірі 1,5% від грошової оцінки землі або в грошовій сумі у розмірі 451 грн. 38 коп.
Пунктом 13 спірних договорів оренди встановлено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі:
- зміни умов господарювання передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках передбачених законом.
Частиною 2 статті 23 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Обґрунтовуючи свій позов в цій частині позивач ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_4 зазначали, що впродовж строку дії спірних договорів оренди рівень інфляції щорічно перевищував 5%, що було підставою для перегляду розміру орендної плати, однак, відповідач відповідних дій щодо перегляду орендної плати не вчиняв.
З розрахунків індексів інфляції за період 2005-214 р.р. вбачається, що індекс інфляції за 2005 рік становив + 10,3%, за 2006 рік +11,6 %; за 2007 рік + 16,6%; за 2008 рік 22,3%; за 2009 рік + 12,3%; за 2010 рік 9,1%; за 2011 рік 4,6%; за 2012 рік -0,2% (від'ємне значення); за 2013 рік + 0,5; 2014 рік + 24,9%.
В той же час, з п.13 спірних договорів оренди не вбачається розміру (рівня) інфляції, при наявності якого розмір орендної плати підлягає перегляду.
Так, у цьому пункті зазначено, що орендна плата переглядається у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції.
Оскільки позивачі протягом строку дії укладених договорів оренди не зверталися до відповідача з приводу внесення до цих договорів оренди змін щодо розміру орендної плати чи зміни порядку її нарахування, тому відповідач здійснював виплату орендної плати за землю у передбаченому у договорах оренди розмірі від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, наданої відділом Держземагества в Кодимському районі по відповідній сільській раді.
Отже, під час судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання позивачів на систематичну сплату орендарем орендної плати у розмірі, меншому ніж його встановлено в договорі оренди, оскільки умови спірних договорів оренди не зобов'язують сторони вносити зміни до цих договорів, зокрема збільшувати чи зменшувати розмір орендної плати, а лише зобов'язують за певних обставин переглянути умови договору. Зміна умов договору можлива на вимогу однієї із сторін і за взаємною згодою.
Таким чином, позивачі не посилалися на невиконання відповідачем обов'язків орендаря, які передбачені договорами та ст.25 Закону України «Про оренду землі», а зазначали лише про те, що відповідач тривалий час не переглядав розмір орендної плати.
Однак, зазначена обставина відповідно до чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини та відповідно до укладених між сторонами договорів оренди, не є підставою для розірвання спірних договорів оренди.
Більш того, представник позивачів не спростував твердження представника відповідача про те, що рівень інфляції вже був врахований при визначенні органами держгеокадастру нормативно-грошової оцінки землі, відсоток від якої і становить оренду плату.
Щодо страхування орендарем земельних ділянок, як підстави для розірвання спірних договорів оренди.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про оренду землі» об'єкт, який передається в оренду, може бути застрахований на період дії договору оренди землі за згодою сторін у порядку, встановленому законодавством України.
У разі невиконання свого обов'язку стороною, яка повинна згідно з договором оренди землі застрахувати об'єкт оренди, друга сторона може застрахувати його і зажадати від іншої сторони відшкодування витрат на страхування.
За змістом п.п. 33-35 кожного із спірних договорів оренди від 20 січня 2005 року об'єкт оренди (не підлягає) страхуванню на весь період дії цього договору.
Страхування об'єкта оренди здійснює (орендодавець).
Окрім цього, сторони домовилися про те, що у разі невиконання свого обов'язку стороною, яка повинна згідно з договором застрахувати об'єкт оренди, друга сторона може застрахувати його і вимагати відшкодування витрат на страхування.
З тексту наданих до суду договорів оренди не вбачається обов'язку орендаря застрахувати об'єкт оренди, у зв'язку з цим нездійснення відповідачем страхування об'єкту оренди не є свідченням порушення ним умов договору оренди та відповідно, не може бути підставою для розірвання спірних договорів оренди.
Отже, наведені позивачами обставини не можуть бути підставою для розірвання укладених договорів оренди землі, тому заявлений позов задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не основані на діючому законодавстві, не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Кодимського районного суду Одеської області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
В.О. Панасенков