КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
14 листопада 2011 року Справа № 1170/2а-3675/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії Кіровоградської області про встановлення відсутності повноважень та визнання незаконною і скасування вимоги, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить встановити відсутність повноважень у суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії Кіровоградської області, складати вимогу №ф691 від 23.06.2011р. без наявності у відповідача його заяви, складеної за Додатком №28 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, встановленої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1 та без наявності поданої звітності п.2.1 розділу ІІ Порядку 2.2 від 05.11.2009р., №26-1 "Про порядок формування і представлення страхувальниками звітів відносно до сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України", а також визнати незаконною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії Кіровоградської області №ф691 від 23.06.2011р..
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оскаржувана вимога №ф691 від 23 червня 2011 року про стягнення з нього, як платника єдиного податку, заборгованості зі сплати страхових внесків в розмірі 1756,80 грн. складена відповідачем незаконно, оскільки ним не подавалися заява згідно з додатком 28 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1, та звіт про суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України за 2010 рік.
Позивач в судове засідання не з'явився, подавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. (а.с.57).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог, подавши до суду письмові заперечення, в яких посилався на те, що статус Пенсійного фонду України та його функції визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також зазначив про обов'язок позивача сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які нараховані у порядку, визначеному пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та вказав, що вимога №ф691 від 23.06.2011р. є правомірною та винесеною з урахуванням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України -особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно п.10 ч.1 ст.3 КАС України, письмове провадження -розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, а також те, що у справі є достатні матеріали, які свідчать про права та взаємовідносини сторін, суд визнав можливим розгляд справи у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.10.2008р. зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 №019927 (а.с.30), та перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Управлінням Пенсійного фонду України в м.Олександрії на адресу позивача направлено вимогу №ф691 від 23 червня 2011 року про сплату заборгованості зі страхових внесків на суму 1756,80 грн., яка отримана позивачем. (а.с.11)
У межах процедури узгодження вимоги про сплату боргу №ф691 від 23 червня 2011 року позивач звертався з заявами та скаргами до Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Пенсійного фонду України. (а.с.13-15, 17-21, 23-27)
Так, рішенням Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії №60/02-32 від 15.07.2011р. про результати розгляду заяви ОСОБА_1, вимогу про сплату боргу №ф691 від 23 червня 2011р. залишено без змін, а заяву позивача - без задоволення (а.с.16).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №4170/09-23 від 15.08.2011р. скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення. (а.с.22)
Рішенням Пенсійного фонду України №19553/09-10 від 15.09.2011р., рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в межах процедури узгодження вимоги про сплату боргу №ф691 від 23.06.2011р. на суму 1756,80 грн. залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 -без задоволення. (а.с.28-29).
Перевіряючи правомірність оспорюваної позивачем вимоги про сплату заборгованості зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та наявність повноважень у відповідача на винесення цієї вимоги, суд дійшов до таких висновків.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (далі за текстом -Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст.5 Закону №1058-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей закон регулює відносини між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначаються, зокрема, платники страхових внесків, їх права і обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків.
Платниками страхових внесків згідно зі статтею 15 Закону №1058-IV є страхувальники, якими, зокрема, відповідно до пункту 5 статті 14, пункту 3 частини 1 статті 11 Закону №1058-IV є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону №1058-IV страхувальники набувають статусу платників страхових внесків з дня їх взяття на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, встановлено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Так, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 набув статусу платника страхових внесків. На 2010 рік він обрав спосіб оподаткування доходів, одержаних від підприємницької діяльності, шляхом сплати фіксованого податку.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на Закон України "Про систему оподаткування", Закон України "Про підтримку малого підприємництва", Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", як на підставу звільнення його від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з огляду на таке.
В силу положень статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", яким, як і Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Наведене свідчить, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Відтак, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
За таких обставин Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” не має пріоритету перед Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та застосовується лише в частині, що не суперечить йому. В даному випадку він регулює механізм зарахування частини єдиного (фіксованого) податку в рахунок страхових внесків до Пенсійного фонду.
Підпунктом 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла до 17.07.2010р.) було передбачено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Між тим, Законом України від 08.07.2010р. №2461-VI "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності 17.07.2010р., вказану норму викладено у такій редакції, яка діяла до 01.01.2011р.: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески".
Тобто, у період з 17.07.2010р. по 01.01.2011р. для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, запроваджено обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у межах суми, яка з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески".
Абзацом 9 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний страховий внесок -це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, який у період з 01.04.2010 р. по 30.09.2010р., з 01.10.2010р. по 30.11.2010р., з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. відповідно до ст. 53 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" становив відповідно 888 грн., 907 грн. та 922 грн., та ставку, визначену ст.4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 33,2 %, мінімальний страховий внесок для платників єдиного та фіксованого податку в місяць: у липні - вересні 2010 року становив 294, 82 грн. (888 грн. х 33,2 %), жовтні - листопаді 2010 року - 301,12 грн., грудні 2010 р. -306,10 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал.
Наведене свідчить, що позивач, як фізична особа-підприємець, який обрав особливий спосіб оподаткування шляхом сплати фіксованого податку, зобов'язаний був сплатити страхові внески за ІІІ та IV квартали 2010 року, у розмірі 1756,80 грн., що з урахуванням частини фіксованого податку повинен становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески.
Між тим, вказана сума позивачем до Пенсійного фонду України сплачена не була, у зв'язку з чим утворилася недоїмка в сумі 1756,80 грн..
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 106 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзаців 3, 6 пункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663 (далі за текстом Інструкція), органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. У цьому випадку вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платника на всю суму боргу.
Згідно з пунктом 8.3 цієї Інструкції вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).
За таких обставин суд дійшов висновку, що управлінням Пенсійного фонду України в м.Олександрії в зв'язку з несплатою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у встановлений строк суми страхових внесків у розмірі не менше мінімального страхового внеску, правомірно сформовано вимогу про сплату боргу №ф691 від 23.06.2011р. на суму 1756,80 грн..
Суд не приймає до уваги посилання позивача на пункт 15 Інструкції, яким передбачено порядок здійснення доплати до мінімального розміру страхового внеску відповідно до частини 3 статті 24 Закону №1058-IV, з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з пунктами 15.1, 15.2 Інструкції, застрахована особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та бажає зарахувати неповний місяць роботи до страхового стажу як повний місяць, подає до органів Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії заяву згідно з додатком 28 цієї Інструкції. Працівник відділу надходження доходів на підставі даних персоніфікованого обліку про періоди, за які застрахована особа бажає здійснити доплату до мінімального страхового внеску, складає повідомлення-розрахунок згідно з додатком 29 цієї Інструкції.
Наведене свідчить, що подання заяви застрахованою особою про здійснення доплати страхових внесків до мінімального страхового внеску є правом такої особи, якщо вона бажає зарахувати неповні місяці роботи до страхового стажу як повний місяць.
Натомість, обов'язок страхувальників -фізичних осіб-підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), сплачувати внески до Пенсійного фонду України за себе та членів своїх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі, що з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку має становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески, запроваджено підпунктом 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла з 17.07.10 по 01.01.11), і позивач, будучи зареєстрованим як платник страхових внесків, підпадає під цю норму.
Суд також не приймає до уваги доводи позивача, що неподання ним звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, передбаченого Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009р. №26-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2009р. за №1136/17152, виключає визначення йому відповідачем сум недоїмки зі сплати страхових внесків.
До того ж, ч.6 ст.20 Закону №1058-IV встановлено граничний (кінцевий) термін сплати страхових внесків, а саме страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал.
Наведене свідчить, що обов'язок сплатити страхові внески виникає у страхувальника, базовим звітним періодом для якого є квартал, не з поданням річного звіту, а у зв'язку з самостійним обчисленням ним страхових внесків за звітний квартал, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього кварталу. Не сплачені своєчасно страхувальником суми страхових внесків є простроченою заборгованістю (недоїмкою), яка підлягає стягненню територіальними органами Пенсійного фонду України.
Повноваження відповідача -Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії, як територіального органу Пенсійного фонду України, передбачені Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р. №8-2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.2002р. за №442/6730.
Згідно з пунктом 2.3 вказаного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) управління має право, зокрема, отримувати безоплатно від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на Управління завдань; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених фактів порушення законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Фонду та порядку їх використання; стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми тощо.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність вимоги про сплату боргу №ф691 від 23.06.2011р. та наявність у нього повноважень на її винесення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Такі витрати відповідачем у даній справі не понесені.
Керуючись ст.ст.86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Олександрії Кіровоградської області про встановлення відсутності повноважень та визнання незаконною і скасування вимоги -відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду ОСОБА_2