79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.05.2016р. Справа № 914/4407/15
За позовом:Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», м. Львів;
до відповідача-1: до відповідача-2: третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Львів; Приватного підприємства «Факторія», м. Львів Львівська міська рада, м. Львів; Громадська організація «Правозахисний центр імені Генерала УНР ОСОБА_1», м. Львів;
про:зобов'язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку площею 0,4683 га по вул. Харківській, 42-44 у м. Львові
Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Айзенбарт А.І.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 05.10.2015р. № 2404/241);
від відповідача-1: від відповідача-2: від третьої особи- 1: від третьої особи- 2: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 04.05.2016р.); ОСОБА_4 - адвокат; ОСОБА_5 - представник (довіреність 1104-вих-582 від 02.09.2015р.); ОСОБА_6 - заступник Президента Центру (довіреність б/н від 28.01.2016р.).
Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
24.12.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» (надалі - Позивач) до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (надалі - Відповідач-1) про зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,4683 га по вул. Харківській, 42-44 у м. Львові.
Ухвалою суду від 28.12.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 12.01.2016р. В подальшому її розгляд відкладався і хід справи відображено у відповідних ухвалах суду, які наявні в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 21.01.2016р. залучено до участі у справі Львівську міську раду в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Громадську організацію «Правозахисний центр імені Генерала УНР ОСОБА_1» в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою суду від 19.02.2016р. залучено до участі у справі відповідача-2 - Приватне підприємство «Факторія». Відтак розгляд справи розпочався заново, в силу положень ст. 24 ГПК України.
Ухвалою суду від 24.03.2016р. прийнято до розгляду заяву Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» про зміну предмета позову згідно котрої позивач просить зобов'язати відповідача-1 та відповідача-2 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку загальною площею 0,4686 га. за адресою м. Львів, вул.Харківська, 42-44.
Ухвалою суду від 15.04.2016р. строк розгляду даної справи продовжено на 15 днів.
Представник позивача в судове засідання 05.05.2016р. з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях до неї.
В засіданні зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЛВ №004103 від 19.12.2002р. в постійному користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 153,6903 га. В межі цієї земельної ділянки входить земельна ділянка площею 0,4683 га. за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 42-44. Однак, вказана ділянка, яка належить до категорії земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення самовільно захоплена відповідачами для розміщення автостоянки. Як зазначив представник позивача, відповідно до положень ЗУ «Про природно-заповідний фонд» регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповітного фонду України, а положеннями ч.3 ст.7 вказаного Закону заборонено на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення будь-яку діяльність, що перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Враховуючи те, що наявність автостоянки перешкоджає використанню земельної ділянки за її цільовим призначенням, а також враховуючи те, що органом місцевого самоврядування не приймалося жодних рішень щодо надання відповідачам вказаної земельної ділянки в користування, а відтак така є самовільно зайнятою, позивач на підставі ст.212 ЗК України просить зобов'язати відповідачів звільнити її.
Представник відповідача-1 в судове засідання 05.05.2016р. з'явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав зазначених у запереченнях на позовну заяву та письмових поясненнях до них.
В засіданні зазначив, що автостоянка у м. Львові по вул. Харківська, 44 була споруджена ще в 70-х роках 20 століття. На підставі приймально-передавального акту від 31.10.1978р., відповідно до постанови ОСОБА_6 Міністрів УРСР від 27.08.1976р. №420, наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976р. №280, наказу начальника об'єднання «Укравтотехобслуговування» Міністерства транспорту УРСР від 24.10.1978р. №277 автостоянка по вул. Харківська, 44 у м. Львові була передана від обласного виробничого об'єднання «Львівавтотехобслуговування» Львівському обласному добровільному об'єднанню «Автомотолюбитель». У березні 1993р. відповідно до постанови ради спілки автомобілістів Львівської області №3/1 автостоянку по вул. Харківська у м. Львові було передано на баланс створеного спілкою Підприємства гаражного та технічного обслуговування «Сервіс». Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.12.2008р. та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно власником автостоянки є відповідач-2. Як зазначив представник, оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться цілісний майновий комплекс - автостоянка №3, то вказана земельна ділянка не може вважатися самовільно зайнятою, а тому є безпідставними вимоги про її звільнення. Крім цього, звільнення земельної ділянки по вул. Харківська, 42-44 у м. Львові та приведення даної земельної ділянки до попереднього стану передбачає ліквідацію автостоянки, що суперечить ст.41 Конституції України, відповідно до котрої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Представник відповідача-2 в судове засідання 05.05.2016р. з'явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав аналогічних тим, що заявляє представник відповідача-1.
Представник третьої особи-1 - Львівської міської ради в судове засідання 05.05.2016р. з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав, аналогічно тим, що заявлено позивачем в позовній заяві.
Представник третьої особи-2 - ГО «Правозахисний центр імені Генерала УНР ОСОБА_1» в судове засідання 05.05.2016р. з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав, зазначених у письмових поясненнях.
В засіданні зазначив, що твердження відповідачів, що вони законно користуються спірною земельною ділянкою не підтверджуються жодними допустими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що спірну земельну ділянку було передано в установленому порядку у 1978 році Львівському міському добровільному товариству «Автомотолюбитель» та видано документи, які дозволяють користуватися цією ділянкою до тепер. Спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні позивача, що підтверджується наявним у нього Державним актом. Відповідачі самовільно захопили частину території регіонального ландшафтного парку «Знесіння», обнесли самовільно захоплену територію парканом, здійснюють на ділянці господарську діяльність, яка не узгоджується з рекреаційним призначенням ділянки. Такими діями відповідачі унеможливлюють користування мешканцями міста (в тому числі членами Центру) вказаною ділянкою за її цільовим рекреаційним призначенням. Захоплення відповідачами земельної ділянки призвело до фактичного зменшення території РЛП «Знесіння», що порушує права Центру, статутним завданням якого є недопущення зменшення територій парків.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Ухвалою Львівської обласної ОСОБА_6 народних депутатів №327 від 02.12.1993р. регіональний ландшафтний парк «Знесіння» оголошений об'єктом природно-заповідного фонду України.
21.06.2001р. Львівською міською радою прийнято Ухвалу №1113 «Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування регіональному ландшафтному парку «Знесіння» у м. Львові та деякі територіальні і нормативно-організаційні питання функціонування регіонального ландшафтного парку «Знесіння» (Т.1 а.с.18-20), відповідно до п.1.1 та п.1.2 котрої міська рада ухвалила затвердити для регіонального ландшафтного парку «Знесіння» як об'єкту природно-заповідного фонду України: зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312,0949га. та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473,6151га. З території парку площею 312,0949 га. надати: у постійне користування регіональному ландшафтному парку «Знесіння» земельні ділянки загальною площею 153,6903га., у спільне користування парку з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею - земельну ділянку площею 0,0947га. і залишити за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099га.
19.12.2001р. позивачу видано Державний акт на право постійного користування землею площею 153,6903га. серія І-ЛВ №004103, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №116 (Т.1 а.с.15-16).
Як встановлено судом, на земельній ділянці площею 0,4683 га. у м. Львові по вул. Харківська, 42-44, котра є частиною земельної ділянки позивача, що перебуває в нього в постійному користуванні знаходиться автостоянка відповідача-2.
Факт знаходження автостоянки на частині земельної ділянки на котру позивачу видано Державний акт не заперечується жодною із сторін спору та підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, актом складеним інспекторами-охоронцями парку (Т.1 а.с.31), а також топографічним планом (Т.1 а.с.17), складеним сертифікованими інженерами-геодезистами ТОВ «Інститут геоінформаційних систем», основним видом діяльності котрого є діяльність в сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах. Крім цього, викликаний в порядку ст.30 ГПК України директор ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» ОСОБА_7 пояснив, що ділянка площею 0,4683 га. у м. Львові по вул. Харківська, 42-44, яка зайнята автостоянкою знаходиться в межах території, яка перебуває в постійному користуванні Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».
Як зазначають представники відповідачів та вказане підтверджується матеріалами справи, спірна автостоянка у м. Львові по вул. Харківська, 42-44 знаходиться ще з 1970-х років.
ОСОБА_8 Міністрів УРСР №420 від 27.08.1976р. було вирішено передати місцевим організаціям Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів будинки і споруди відкритих платних стоянок для автотранспортних засобів, що належать громадянам. На виконання вказаної ОСОБА_8, Міністерством автомобільного транспорту УРСР було прийнято відповідний Наказ №280 від 21.09.76р. (Т.2 а.с.200-201). Факт передачі оформлено прийомо-передаточними актами від 31.10.1978р., відповідно до яких Львівському обласному добровільному товариству «Автомотолюбитель» було передано автостоянку на 150 машино-місць по вул. Харківській, 44 у м. Львові, початковою балансовою вартістю 31200,00 руб. (Т.3 а.с.55-56).
Зі змісту листа Міністерства юстиції України від 21.02.1994р. за №11-65-44 (Т.2 а.с.231) вбачається, що постановою ОСОБА_8 міністрів УРСР від 16.04.1974р. №193 був затверджений статут Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, яке було засноване на установчому з'їзді товариства 30.01.1974р. На IV з'їзді Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, що відбувся 08.12.1989р. було прийнято рішення про перетворення Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів в Українську республіканську спілку автомобілістів, у зв'язку з чим постановою ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 26.08.1992р. №290 був зареєстрований статут Української республіканської спілки автомобілістів, вищезазначена постанова від 16.04.1974р. №193 втратила чинність. 26 листопада 1992 року на підставі ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України «Про порядок введення в дію Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992р. Українська республіканська спілка автомобілістів зареєструвалася в Міністерстві юстиції України як всеукраїнська громадська організація із внесенням термінологічних змін у назву, а саме - «Українська республіканська спілка» на «Всеукраїнська спілка автомобілістів».
Свою діяльність Всеукраїнська спілка автомобілістів здійснює самостійно та через свої місцеві осередки. Одним із місцевих осередків Всеукраїнської спілки автомобілістів є Львівська обласна організація, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію об'єднання громадян №259 від 30.04.1998р., статутом Львівської обласної організації, зареєстрованим Львівським обласним Управлінням юстиції 12.04.2001р.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом Львівської області у справі №19/36 за позовом Громадської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» про визнання права власності (рішення суду набрало законної сили, а тому встановлені у ньому обставини в силу положень ст.35 ГПК України мають преюдиціальне значення) для забезпечення здійснення статутної діяльності, при Українському республіканському товаристві автолюбителів, правонаступником якого є Всеукраїнська спілка автомобілістів, у період 1975-1990 років були створені консультативно-технічні пункти, виробничі комбінати і цехи, які діяли на засадах господарського розрахунку, підприємства гаражного і технічного обслуговування, що підтверджується ОСОБА_8 Президії Української республіканської ради Добровільного товариства автолюбителів від 26.03.1975р., наказами голови Української республіканської ради Добровільного товариства автолюбителів №9 від 31.05.1978р. та №17 від 24.10.1979р., Положенням про виробничий комбінат гаражного і технічного обслуговування, затвердженим Президією Республіканської ради Українського республіканського добровільного товариства автолюбителів №9 від 27.11.1979р., Положенням про виробничі підприємства гаражного і технічного обслуговування, затвердженим Президією Республіканської ради Українського республіканського добровільного товариства №20 від 22.04.1985р., ОСОБА_8 Президії Української республіканської ради союзу автомобілістів №42 від 24.12.1990р.
З набранням чинності Законів України «Про підприємництво» №698-ХІІ від 07.02.1991р. та про «Підприємства в Україні» №887-ХІІ від 27.03.1991р. підприємства гаражного і технічного обслуговування Всеукраїнської спілки автомобілістів були зареєстровані як окремі суб'єкти господарювання з правами юридичної особи. Серед підприємств, створених місцевим осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів - Львівською обласною організацією, було підприємство громадської організації по технічному обслуговуванню автомобілів «Сервіс» Спілки автомобілістів Львівської області, яке зареєстровано 09.08.1993р.
Для здійснення статутної діяльності підприємству громадської організації по технічному обслуговуванню автомобілів «Сервіс» Спілки автомобілістів Львівської області згідно постанови ради спілки автомобілістів Львівської області №3/1 від 05.03.1993р. передано на баланс ряд автостоянок, в тому числі і автостоянку №3 по вул. Харківська, 44 у м. Львові. Факт передачі на баланс підтверджується актом приймання-передачі від 20.12.1999р.
Як встановлено судом, рішенням господарського суду Львівської області №19/36 від 01.04.2008р. у справі за позовом Громадської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» про визнання права власності, позовні вимоги задоволено повністю та визнано за Всеукраїнською спілкою автомобілістів право власності на автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 (Т.3 а.с.59-64). Вказане рішення не оскаржувалося, набрало законної сили та є чинним, станом на момент розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі даного рішення суду Всеукраїнською спілкою автомобілістів зареєстровано право власності на вказану автостоянку, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18994924 від 28.05.2008р. (Т.1 а.с.71).
В подальшому на підставі нотаріально-посвідченого Договору купівлі-продажу автостоянки від 30.12.2008р. Всеукраїнська спілка автомобілістів продала спірну автостоянку ПП «Факторія» (Відповідачу-2) (Т.1 а.с.88).
Як вбачається з п.1.1 Договору продавець продає, а покупець купує автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 кв.м. і зобов'язується сплатити за неї обговорену грошову суму. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: «Б-1» - прохідна; «Г» - вбиральна; 1- ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - замощення.
Судом встановлено, що відповідач-2 зареєстрував за собою право власності на автостоянку №3 у м. Львові по вул. Харківська, 44 у Єдиному державному реєстрі, що підтверджується Витягом №22384378 від 06.04.2009р. (Т.1 а.с.89).
05.09.2009р. між відповідачем-2 та відповідачем-1 укладено Договір про співпрацю відповідно до п.1.1 якого відповідач-2 зобов'язується надати у користування на умовах співпраці відповідачу-1 автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 кв.м. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: «Б-1» - прохідна; «Г» - вбиральна; 1- ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - асфальтове замощення 5059,5 кв.м.
Згідно п.2.1 Договору відповідачі спільно використовують автостоянку №3 згідно її цільового призначення.
В ході розгляду справи, судом було задоволено клопотання третьої особи-2 про витребування доказів та витребувано у Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та у відповідачів ряд документів, серед яких докази того, що спірна земельна ділянка, на котрій знаходиться автостоянка передавалася у користування Добровільному товариству «Автомотолюбитель». Разом з тим, вказаними особами відповідних доказів надано не було. Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача-1, докази передачі в користування спірної земельної ділянки - відсутні.
Таким чином, судом встановлено, що автостоянка №3 знаходиться у м. Львові по вул. Харківській, 44 ще з 1970-х років, тобто задовго до моменту створення Регіонального ландшафтного парку «Знесіння». Докази відведення земельної ділянки для розміщення вказаної автостоянки в матеріалах справи відсутні. Ця стоянка знаходиться у власності відповідача-2 на підставі правовстановлюючих документів, які станом на момент розгляду справи є чинними, ніким не скасовані та не визнані недійсними. Земельна ділянка на котрій знаходиться ця автостоянка перебуває в постійному користуванні позивача. Станом на момент розгляду справи, Державний акт позивача на право постійного користування теж є чинним і у встановленому законодавством порядку недійсним не визнавався.
Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ст.ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Як вбачається з позовної заяви та заяви про зміну предмету позову, позивач звернувся із позовом про зобов'язання відповідача-1 та відповідача-2 звільнити спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, з посиланням на те, що остання самовільно зайнята відповідачем (нормативне обгрунтування з посиланням на ст.212 ЗК України). За таких умов, до предмету доказування у даній справі входять обставини, які підтверджують або спростовують факт самовільного зайняття відповідачами спірної земельної ділянки.
Як роз'яснив Пленум ВГСУ в п.3.1 ОСОБА_8 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Як встановлено судом, ПП «Факторія» на підставі нотаріально-посвідченого Договору купівлі-продажу автостоянки від 30.12.2008р. придбало у Всеукраїнської спілки автомобілістів автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 (Т.1 а.с.88). Відповідне право власності відповідача-2 зареєстроване у Єдиному державному реєстрі, що підтверджується Витягом №22384378 від 06.04.2009р.
Відповідно до статті 377 ЦК України, положення котрої є аналогічними із положеннями ст.120 ЗК України (в редакції станом на момент укладення договору купівлі-продажу) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Верховний Суд України в ОСОБА_8 №6-2цс15 від 11.02.2015р. висловив правову позицію, що норми статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Крім цього, в ОСОБА_8 №3-51г10 від 06.12.2010р. Верховний Суд України висловив правову позицію, що відсутність у власника нерухомості переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки, тому не підлягають застосуванню приписи ст.212 ЗК України.
Наведене свідчить про безпідставність позовних вимог Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач та треті особи у справі стверджують, що при набутті права власності на автостоянку, до відповідача-2 могло б перейти лише право на 17,7 кв.м. земельної ділянки, оскільки, як вбачається із умов договору купівлі-продажу від 30.12.2008р. саме таку площу автостоянки придбав відповідач-2. Натомість, іншу частину земельної ділянки із 0,4683 га., яку відповідачі займають, вони займають самовільно.
З цього приводу суд зазначає слідуюче.
Як вбачається із рішення господарського суду Львівської області №19/36 від 01.04.2008р. ним визнано за Всеукраїнською спілкою автомобілістів право власності на автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 (Т.3 а.с.59-64).
Відповідно до п.6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996р., автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтоване, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговування персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів.
Згідно ст.186 ЦК України (в редакції станом на момент прийняття рішення про право власності) річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 187 ЦК України передбачено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Відповідно до ст.188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на викладені положення законодавства, враховуючи вимоги, які ставляться до автостоянок вбачається, що автостоянка являється складною річчю із великою кількістю складових частин, котрі пов'язані спільним призначенням і які не можуть бути відокремлені без їх пошкодження або істотного знецінення. Визнавши право власності на автостоянку №3 у м. Львів на вул. Харківська, 44, господарський суд Львівської області тим самим, визнав право власності на всі її приналежності та складові частини.
Відповідно до п.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. №127 (надалі - Інструкція) до об'єктів, що підлягають технічній інвентаризації, належать, зокрема, господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення, тощо).
Згідно Додатку №11 до Інструкції замощенням є спеціальне покриття вздовж зовнішнього боку стін будинку для захисту фундаментів від атмосферних опадів. Замощення виконується на власному фундаменті - утрамбованому щебені по ущільненому грунтовому покриттю (глиняний замок) за допомогою бетонного чи асфальтобетонного покриття (відсутність замощення суттєво впливає на довговічність експлуатації будинку і тому фіксується в матеріалах інвентаризації детально).
Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2007р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» складено технічний паспорт на автостоянку (прохідну, літ. «Б-1») за адресою м. Львів, вул. Харківська, 44 (Т.1 а.с.73-75).
Як вбачається з Технічного паспорту, спірна автостоянка складається із прохідної, літ. «Б-1» загальною площею 17,7 кв.м. Крім цього з Технічного опису і оцінки (переоцінки) внутрідворових споруд вбачається, що до складу автостоянки входять: 1) ворота металеві площею 12,5 кв.м.; 2) огорожа металева площею 337,7 кв.м.; 3) ворота металеві площею 10,1 кв.м.; 4) замощення асфальтобетонне площею 5059,5 кв.м.; 5) вольєр площею 23,0 кв.м.; 5) естакада.
З пункту 1.1 Договору купівлі-продажу 30.12.2008р. вбачається, що Всеукраїнська спілка автомобілістів продала, а ПП «Факторія» придбало автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 кв.м. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: «Б-1» - прохідна; «Г» - вбиральна; 1- ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - замощення.
Суд зазначає, що при здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 186 ЦК України, згідно з якою річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Так, приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. Водночас державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі «опис нерухомого майна».
Слід зазначити, що вказаної думки притримувалося Міністерство юстиції України в пп.1-4 п.1.2 Методичних рекомендаціях стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом цього Міністерства №660/5 від 14.04.2009р.
Як вбачається з матеріалів справи, будівля прохідної площею 17.7 кв.м., а також всі інші споруди (навіс, вбиральна, ворота, огорожа, вольєр, естакада, замощення) вказані у виданому Всеукраїнській спілці автомобілістів Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №21279847 від 16.12.2008р. на автостоянку №3 у м. Львові по вул. Харківська, 44 в розділі «Опис об'єкта» (Т.1 а.с.72).
Таким чином, головною річчю в автостоянці №3 у м. Львові по вул. Харківській, 44 являється будівля прохідної літ. «Б-1» площею 17,7 кв.м., право власності на котру реєструється в державному реєстрі. Замощення асфальтобетонне площею 5059,5 кв.м. не є самостійним об'єктом нерухомого майна, оскільки не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжна функція і окремо не підлягає інвентаризації з складанням окремого технічного паспорту, а підлягає відображенню в технічному паспорті як складова частина об'єкту нерухомості.
Відтак, оскільки асфальтобетонне замощення є приналежністю будівлі прохідної літ. «Б-1» площею 17,7 кв.м., виконує допоміжну (обслуговуючу) функцію вказаної будівлі і знаходиться на земельній ділянці площею 5059,5 кв.м., то саме ця площа земельної ділянки є необхідною для обслуговування даного об'єкту нерухомості, і в силу положень чинної на той час статті 120 ЗК України відповідач-2 набув на неї право в момент купівлі автостоянки. Жодною із сторін не заперечується той факт, що із земельної ділянки, площею 5059,5 кв.м. в межах наданої позивачу в постійне користування земельної ділянки знаходиться ділянка площею 0,4683 га.
З огляду на викладене, безпідставним є твердження позивача, що при набутті права власності на автостоянку, до відповідача-2 могло б перейти лише право на 17,7 кв.м. земельної ділянки.
Крім цього, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, зміст позовних вимог зводиться до звільнення відповідачами спірної земельної ділянки, привівши її у придатний для використання стан.
Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України, п.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Слід зазначити, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном». Зокрема, в рішенні «Стебницький та «Комфорт» проти України» Європейський Суд з прав людини визнав майном право на здійснення підприємницької діяльності.
Так, ПП «Факторія» являється власником будівель та споруд автостоянки №3 у м. Львові по вул. Харківська, 44 (правовстановлюючі документи на вказане майно ніким не скасовані та не визнані недійсними), у тому числі навісу, вбиральні, воріт, огорожі, вольєру, естакади, замощення, які хоч і не є нерухомим майном, однак мають властивості допоміжних речей та входять в опис нерухомого майна, що належить позивачу та складає з ним єдине ціле, а тому на них розповсюджуються норми законодавства про неприпустимість обмеження права власності.
Більше того, відповідач-2 набував у власність автостоянку з метою надання послуг із зберігання транспортних засобів. А тому, звільнення земельної ділянки навіть від об'єктів, що не є нерухомим майном, матиме наслідком припинення господарської діяльності відповідача-2 із надання вказаних послуг, оскільки автостоянка не відповідатиме вимогам Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996р.
Враховуючи зазначене, задоволення позову матиме наслідком втручання у право відповідача-2 на майно (як активи, які є у його власності, так і в його підприємницьку діяльність, яка являється майном в розумінні практики ЄСПЛ) і вказане втручання, за відсутності належного відшкодування відповідачу шкоди, буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.
Не підлягають до задоволення також і вимоги до відповідача-1, оскільки останній використовує автостоянку №3 згідно її цільового призначення на підставі Договору про співпрацю від 05.09.2009р., укладеного із відповідачем-2.
Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки під час судового розгляду справи позивачем не було доведено порушення свого суб'єктивного права, відтак, відсутні правові підстави для захисту цього права в судовому порядку та задоволення позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -,
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 10.05.2016 р.
Суддя Крупник Р.В.