2/134/154/2016
Справа № 134/191/16-ц
Іменем України
27 квітня 2016 року Крижопільський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого-судді: Зарічанського В.Г.
з участю секретаря: Балух О.В.
представника позивача: ОСОБА_1
та відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Крижопіль цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяною підприємству працівником,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 21540 грн. 67 коп. та судові витрати посилаючись на те, що з 08.11.2007 року ОСОБА_2був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду робітника бригади по миттю пташників цеху з підготовки пташників бройлерного виробництва, згідно наказу № 262 к-п.
Наказом № 354 КА/ к-п-д від 01.09.2014 року відповідача, 01.09.2014 року було переведено робітником по підготовці пташників бригади по розкиданню вапна та підстилки цього ж цеху.
Згідно Наказу № 491 КА/ к-п-д від 10.12.2014 року відповідача, 10.12.2014 року було переведено підмінним водієм автофургонів автоколони № 3 автотранспортного парку, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Наказом № 105 КА/ к-п-д від 20.03.2015 року відповідача, 20.03.2015 року було переведено робітником по розкиданню вапна та підстилки цеху підготовки пташників до посадки добових курчат департаменту бройлерного птахівництва.
Протягом всієї роботи відповідача на посаді підмінного водія-експедитора автоколони № 3 автотранспортного парку, відповідач неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність м'ясопродукцію, для доставки її в пункт призначення, згідно Видаткових (товарно-транспортних) накладних, Накладних на переміщення, але під час передачі продукції контрагентам позивача, виявлялася її нестача, сам факт і розмір якої підтверджується складеними відповідно кожної недостачі Актами прийому-передачі та (або) Актами про розбіжності. Відповідно до Актів прийому-передачі, кількість продукції що зазначена в них, не відповідає фактичній кількості продукції, згідно товарно-транспортних накладних.
На кожній Видатковій (товарно-транспортній) накладній є підпис відповідача, який засвідчує факт прийняття товару (м'ясопродукції) до перевезення, в об'ємі та вигляді зазначеному в накладних, а відповідно до Актів прийому-передачі продукції, встановлено, що кількість привезеного контрагентам товару менша ніж у накладній. На кожному Акті прийому-передачі продукції є підпис відповідача, який засвідчує факт згоди останнього про недовезення ним м' ясопродукції контрагентам позивача.
Станом на день подання позову до суду непогашена сума збитків, завданих відповідачем позивачу, становить 21540 грн. 67 коп., що підтверджується бухгалтерською довідкою № 1038 від 30.12.2015 року.
Наказом від 04.06.2015 року № 536 КА/к-з відповідач був звільнений за власним бажанням.
Добровільно відшкодувати шкоду відповідач не погоджується.
В судовому засіданні представник ТОВ «Комплекс Агромарс» позов підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі на підставі поданих доказів.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що м'ясопродукції не брав і не крав, однак факт підписання ним договору про повну матеріальну відповідальність, товарно-транспортні накладні та Акти прийому-передачі продукції визнав.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні встановлено, що 08.11.2007 року ОСОБА_2був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду робітника бригади по миттю пташників цеху з підготовки пташників бройлерного виробництва, згідно наказу № 262 к-п.
Наказом № 354 КА/ к-п-д від 01.09.2014 року відповідача, 01.09.2014 року було переведено робітником по підготовці пташників бригади по розкиданню вапна та підстилки цього ж цеху.
Згідно Наказу № 491 КА/ к-п-д від 10.12.2014 року відповідача, 10.12.2014 року було переведено підмінним водієм автофургонів автоколони № 3 автотранспортного парку, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Наказом № 105 КА/ к-п-д від 20.03.2015 року відповідача, 20.03.2015 року було переведено робітником по розкиданню вапна та підстилки цеху підготовки пташників до посадки добових курчат департаменту бройлерного птахівництва.
Згідно бухгалтерської довідки № 1038 від 30.12.2015 року сума завданих відповідачем позивачу збитків становить 21540 грн. 67 коп.
Наказом від 04.06.2015 року № 536 КА/к-з відповідач був звільнений за власним бажанням.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.
Крім того, згідно ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року N 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками"зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 1351, 1353, 137 КЗпП України, залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника (п. 1). Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди (п. 8).
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Отже, спірні правовідносини регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Позивач звернувся з позовом до суду 08.02.2016 року.
Виходячи з цього, суд вважає, що сума збитків, яка була представлена позивачем в позові та яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача встановлюється терміном за один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тобто з 09.02.2015 року, а шкода заподіяна до 09.02.2015 року стягненню не підлягає, оскільки після її завдання минуло більше одного року, тому в цій частині відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача.
Судом встановлено, що позивачу було відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником ОСОБА_2, що підтверджується доданими до позову письмовими документами, а саме: Актами прийому-передачі (Актами звірки), видатковими (товарно-транспортними) накладними та ін.
Виходячи із розрахунків з 09.02.2015 року, сума завданих відповідачем позивачу збитків становить 15139 грн. 70 коп.
Відповідно до ст. 138 КЗпП, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Так, в обґрунтування своєї позиції позивачем надано в розпорядження суду копії договорів про повну матеріальну відповідальність, укладених 10.12.2014 р. за № 368-В та № 368-Е між ТОВ «Комплекс Агромарс» та відповідачем ОСОБА_2, який з 19.03.2012 року був прийнятий на посаду експедитора автоколони № 3 (а.с. 13, 14).
З текстів даних договорів вбачається, що вказані договори складені з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ «Комплекс Агромарс», укладений про те, що працівник, що займає посаду експедитора автоколони, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості всіх переданих роботодавцем в установленому порядку йому під звіт товарно-матеріальних цінностей, коштів та основних засобів згідно цього договору, а також за незабезпечення цілості тих товарно-матеріальних цінностей, коштів та основних засобів, що будуть передаватись йому під звіт роботодавцем протягом усього строку дії Договору
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши надані сторонами доказами на обґрунтування та заперечення позовних вимог, докази на підтвердження своєї позиції, оцінивши їх належність, допустимість і достовірність, суд дійшов до висновку про те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 964 грн. 60 коп.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 130, 132, 134, 135-1, 137, 138 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяною підприємству працівником задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 15139 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 70 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 па користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» 964 грн. 60 коп. витрат по оплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: