Справа № 761/12182/16-к
Провадження № 1-кп/761/746/2016
підготовчого судового засідання
13 квітня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , при секретареві ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 42015000000000609, у якому
гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гайсин Вінницької області, громадянин України, українець, начальник ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб ГУНП у м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинувачується за ч. 2 ст.27, ч.2 ст. 256 КК України,-
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 за його обвинуваченням за ч. 2 ст.27, ч.2 ст. 256 КК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні вважав за можливе призначити судовий розгляд, клопотання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу держаний обвинувач не заявив.
Захисник та обвинувачений не заперечували проти призначення судового розгляду.
Суд, заслухавши думки учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, дійшов висновку про таке.
Згідно з ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд, з-поміж іншого, має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо вказаний документ не відповідає вимогам КПК.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_4 , працюючи на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві впродовж часу з 15 по 19 березня 2015 року, за адресою: м. Київ, пр. Косогірний, 7, забезпечив отримання технічного пристрою ОСОБА_6 , а також створив ОСОБА_6 умови для його зустрічі у невстановлений час зі співмешканкою ОСОБА_7 . Остання координувала дії інших учасників банди на період перебування ОСОБА_6 під вартою.
Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 КПК.
До того ж, згідно ч.1 ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
У силу ч.5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі-Суд) у справі «Абрамян проти Росії» зазначив, що за положеннями п.п.«а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу.
Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (справа «Камасінскі проти Австрії» від 19.12.1989, № 9783/82).
Крім того, Суд вказав, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.
У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та відповідно про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду («Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25.03.1999 № 25444/94; «Матточіа проти Італії» від 25.07. 2000, № 23969/94; «І.Н. та інші проти Австрії» від 20.04.2006, № 42780/98).
Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції («Пелісьє та Сассі проти Франції», «Даллос проти Угорщини»).
Разом з тим, наведений у обвинувальному акті виклад фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 інкримінованого правопорушення є неконкретним, викладеним в загальних формулюваннях, без чіткого зазначення певних злочинних дій ОСОБА_4 що порушує право обвинуваченого на захист.
Дана обставина фактично унеможливлює сприйняття стороною захисту обсягу та змісту висунутого особі обвинувачення, що позбавляє обвинуваченого можливості ефективно здійснювати свій захист.
Наведене приводить до висновку про неможливість призначення обвинувального акту до розгляду, що тягне його повернення прокурору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 314, 315, 395 КПК України, суд -
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015000000000609 відносно обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст.27, ч.2 ст. 256 КК України повернути прокурору прокуратури м. Києва.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя ОСОБА_1