79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2016р. Справа№ 914/477/16
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі
Позивача: Присліпської сільської ради, Львівська область, Турківський район, с.Присліп
Відповідач: Державного підприємства «Турківське лісове господарство», Львівська область, Турківський район, м.Турка
про відшкодування шкоди завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства
ціна позову: 223430,38грн.
Представники:
прокурор: не з'явився;
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи)
Суть спору:
Заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Присліпської сільської ради до Державного підприємства «Турківське лісове господарство» про відшкодування шкоди завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. Ціна позову 223430,38грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2016р., справі присвоєно єдиний унікальний номер 914/477/16 та визначено суддю для розгляду справи - суддя Фартушок Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 23.02.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 22.03.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області від 22.03.2016р., 05.04.2016р. та від 19.04.2016р. В судових засіданнях 22.03.2016р. оголошувались перерви в межах робочого дня, про що Прокурор та представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Впродовж розгляду справи представникам Учасників по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,29,38,59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,29,38,59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві; проте, після оголошення перерви судове засідання залишив.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, впродовж розгляду справи заявив клопотання про розгляд справи без його участі; впродовж розгляду справи позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. 26.04.2016р. в судовому засіданні до оголошення перерви брали участь також представники Відповідача ОСОБА_2 (директор) та ОСОБА_3, які надали пояснення, згідно яких проти позову заперечили з причин та підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та поданих суду документах; після оголошення перерви судове засідання залишили.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Прокурора та представників Сторін, суд встановив наступне.
Вироком Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року у справі №458/701/14-к встановлено, що ОСОБА_4, працюючи на посаді майстра лісу Вовченського лісництва ДП «Турківське лісове господарство» протягом квітня-серпня 2013р., будучи, відповідно до п.1,2 «Положення про державну лісову охорону», що затверджене постановою КМ України №976 від 16.09.2009р., та додатку до цього Положення працівником Державної лісової охорони, що має статус правоохоронного органу, та який, згідно з посадовими обов'язками, був зобов'язаний здійснювати державний контроль за охороною та захистом лісу на закріплених лісогосподарських дільницях, проводити ревізії обходів, затримувати у встановленому порядку осіб, винних у лісопорушеннях з вилученням незаконно здобутої у лісі деревини та інших продуктів лісу, знарядь добування і транспортних засобів, складати протоколи про виявлені порушення лісового законодавства, тощо, несумлінно поставився до виконання своїх службових обов'язків, допустив їх неналежне виконання, що спричинило тяжкі наслідки. Так, ОСОБА_4, будучи працівником державної лісової охорони та маючи обов'язок здійснювати охорону і захист лісу від незаконних (самовільних) рубок, в період із квітня по серпень 2013 року, маючи достатній досвід роботи для виявлення ознак незаконних рубок дерев, можливості для залучення працівників лісової охорони та правоохоронних органів для припинення самовільних рубок, затримання правопорушників, вилучення незаконно здобутої лісопродукції та сировини, маючи можливість для забезпечення охорони лісу, допустив неналежне виконання власних службових обов'язків: не проводив перевірки стану охорони лісу в усіх кварталах переданого під охорону лісового обходу; не здійснював регулярні обходи лісового масиву; не виявляв лісопорушників та факти вчинення самовільних рубок у лісі, не інформував керівництво ДП «Турківське лісове господарство» про факти вчинення самовільних рубок чи ознак самовільних рубок у ввіреному йому під охорону обході та про необхідність залучення працівників лісової охорони і правоохоронних органів для охорони та збереження лісу, внаслідок чого у майстерській дільниці (обході) №5 Вовченського лісництва ДП «Турківське лісове господарство», а саме у виділах №№14,22,30,32 кварталу №20 Вовченського лісництва протягом квітня - серпня 2013 року невстановленими досудовим слідством особами здійснено самовільну рубку 65 дерев різних порід загальною кубомасою 122,31м.куб., чим спричинено матеріальну шкоду лісовому господарству на суму 266 235 гривень 93 коп., що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, та є тяжкими наслідками.
Вказаним вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та визначено йому міру покарання.
Вирок Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014р. у справі №458/701/14-к набрав законної сили 27.08.2014р., та, у відповідності до приписів ч.5 ст.124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.
Згідно з інформацією Відповідача від 13.01.2016р. вих.№20, неналежне виконання ОСОБА_4 своїх службових обов'язків по охороні лісу призвело до незаконної рубки 65 дерев в кварталі №20 виділ №№14, 30, 32 на території Вехньояблунівської сільської ради, чим завдано збитків державі в розмірі 42805,55грн., та в кварталі №20 виділ №22 на території Позивача, чим завдано збитків державі в розмірі 223430,38грн.
Відповідно до листа УДКСУ у Турківському районі Львівської області від 10.02.2016 року вих.№135 грошові стягнення за шкоду, заподіяну вчиненими порушеннями вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у повному обсязі на розподільчий рахунок Позивача у справі (№33113331700673), відкритий в УДКСУ у Турківському районі за кодом класифікації доходів бюджету (кодом платежу) 24062100.
Доказів повного чи часткового відшкодування шкоди державі в особі Позивача Прокурором чи Сторонами станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано.
З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави в особі Позивача просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 223430,38грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. При цьому Прокурор зазначив, що шкода з ОСОБА_4 не стягувалась, позов до ОСОБА_4 не заявлявся.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 22.03.2016р. за вх.№1988/16, проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що на думку Відповідача, шкоду спричинено не державі, а саме Відповідачу, і ДП «Турківське лісове господарство» уже зазнало збитків від дій ОСОБА_4, а відтак, не повинно відшкодовувати, завдану йому шкоду. Окрім того, Відповідач вказує на недоведеність Прокурором в інтересах держави в особі Позивача такої складової частини правопорушення, як безпосередній зв'язок між відповідними діями і шкодою та виною Відповідача. Також Відповідач вказує на те, що матеріали справи не містять доказів щодо понесення Позивачем будь якої шкоди від незаконного вирубування дерев. Відтак, на думку Відповідача, Прокурором не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями працівника Відповідача ОСОБА_4 і шкодою, завданою Позивачу. Відповідач також зазначає, що відповідальність за спричинення шкоди повинен нести саме ОСОБА_4, як винна особа, а не Відповідач, і такси не повинні застосовуватись до Відповідача. Відповідач неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо незаконного вирубування дерев (наведена обставина не заперечується Прокурором та підтверджується інформацією Турківського ВП Самбірського ВП ГУНП у Львівській області від 22.04.2016р. №1589/01/58-2016, долученою до клопотання від 26.04.2016р. вх.№18164 та актом взаємозвірки з правоохоронним органом, доданим до відзиву).
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами ч.4 ст.35 ГПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, не потребують доведення обставини справи в частині факту спричинення шкоди державі, її розміру, особи, яка винна у такому спричиненні та того, що вказана особа (ОСОБА_4В.) станом на час вчинення кримінально караного діяння перебував у трудових відносинах із Відповідачем.
Факт розміру шкоди та наявності станом на час вчинення кримінально караного діяння трудових відносин між ОСОБА_4 (обвинуваченим у справі №458/701/14-к) та ДП «Турківське лісове господарство» підтверджується і Відповідачем, зокрема у Інформації від 13.01.2016р. вих.№20 та Відзиві на позовну заяву від 22.03.2016р. за вх.№1988/16.
Приписами ч.ч.3,4 ст.17 Лісового кодексу України встановлено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст.19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України).
Згідно п.п.1,5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників та порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст.107 Лісового кодексу України).
Пунктом е) ч.1 ст.41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Частиною 1 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Приписами частини третьої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відповідач у справі є постійним лісокористувачем, в обов'язки якого входить, забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання норм і правил використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 16.07.2014р. у справі №907/535/13, від 14.10.2014р. у справі №906/249/14, від 12.11.2014р. у справі №914/1138/14, від 27.07.2015р. у справі №927/850/14 та від 30.07.2015р. у справі №927/56/15.
Приписами ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника (аналогічно викладено у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009р. у справі №25/207).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.
При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев.
Із врахуванням вимог статтей 1166 та 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника. Отже, прокурор в інтересах держави в особі Позивача не повинен доводити наявність вини Відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, Відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014р. у справі №906/249/14.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Протиправна бездіяльності таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 29.07.2015р. у справі №927/850/14, від 30.07.2015р. у справі №927/56/15, від 08.10.2015р. у справі №912/1676/14 та від 28.10.2015р. у справі №909/132/15.
В силу норм п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
У п.9.1 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженому наказом Державної казначейської служби України від 09.08.2013р. N128, зазначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.
Відповідно до листа УДКСУ у Турківському районі Львівської області від 10.02.2016 року вих. №135 грошові стягнення за шкоду, заподіяну вчиненими порушеннями вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у повному обсязі на розподільчий рахунок Позивача у справі (№33113331700673), відкритий в УДКСУ у Турківському районі за кодом класифікації доходів бюджету (кодом платежу) 24062100.
Відтак, Відповідач зобов'язаний відшкодувати завдані збитки на розподільчий рахунок Присліпської ради Турківського району Львівської області, як органу, уповноваженого на розподіл вказаного відшкодування між бюджетами всіх рівнів. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2015 року у справі №927/56/15 та від 28.10.2015 року у справі №909/132/15.
При цьому суд зазначає, що розмір шкоди встановлений вищеописаним в мотивувальній частині рішення вироком суду, чим спростовуються і доводи Відповідача про неможливість застосування до нього такс.
Щодо звернення до суду із позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Позивача, суд зазначає наступне.
Згідно статті 21 Конституції України представництво інтересів громадянина або держави в суді покладено на органи прокуратури України.
Відповідно до частин 4, п.п.1, 4 ч.5 та ч.6 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (у чинній станом на момент звернення прокурора із позовом до суду редакції) Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Приписами ч.2 ст.2 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Заступником прокурора Львівської області в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Присліпської сільської ради, на яку державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Лісовим кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.
З врахуванням вищенаведеного, зокрема спростування Прокурором та Позивачем доводів Відповідача, які покладені останнім в основу своїх заперечень проти позову, доведення Прокурором в інтересах держави в особі Позивача факту заподіяння шкоди державі, її розміру, причинно-наслідкового зв'язку із заподіяною шкодою та діями Відповідача, визначення Позивача як органу, уповноваженого від імені держави здійснювати конкретні функції у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, а також права на захист інтересів держави в особі Позивача шляхом подання позову до суду та участі в судових засідання з метою такого захисту, беручи до уваги встановлені вироком Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року у справі №458/701/14-к обставини справи, в тому числі факт спричинення шкоди державі, її розмір, особу, яка винна у такому спричиненні та те, що вказана особа (ОСОБА_4В.) станом на час вчинення кримінально караного діяння перебував у трудових відносинах із Відповідачем, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача є обґрунтованими та мотивованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
26.04.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.04.2016р.
Як вбачається із відмітки уповноваженої особи суду про отримання позовних матеріалів, позовну заяву Прокурором подано до Господарського суду Львівської області 19.02.2016 року.
Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами ч.1 та п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній станом момент подання позову до суду редакції) встановлено, що із позовних заяв майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Приписами ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00грн. за місяць.
Приписами п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст.49 ГПК судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. аналогічне правове положення передбачено пунктом 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».
Доказів звільнення Відповідача від сплати судового збору у встановленому Законом України «Про судовий збір» порядку та розмірі Учасниками судового процесу станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано. В матеріалах справи такі докази відсутні.
На підставі ст.49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача та стягнути з Відповідача в доход Державного Бюджету України 3351,46грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ч.5 ст.124, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 29, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Турківське лісове господарство» (82500, Львівська область, Турківський район, м.Турка, вул.Шевченка, буд.30; ідентифікаційний код 00992409) на користь Присліпської сільської ради Турківського району Львівської області (82515, Львівська область, Турківський район, с.Присліп; ідентифікаційний код 22417551) на р/р33113331700690 (одержувач: УДКСУ у Турківському районі Львівської області; код платежу: 24062100; код ЄДРЮОФОП та ГФ: 36787927; банк одержувача: ГУДКСУ у Львівській області; МФО: 825014) 223430,38грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.
3. Стягнути з Державного підприємства «Турківське лісове господарство» (82500, Львівська область, Турківський район, м.Турка, вул.Шевченка, буд.30; ідентифікаційний код 00992409) в доход Державного Бюджету України 3351,46грн. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.