79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2016р. Справа№ 914/739/16
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра», с. Доброгостів, Львівська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест», м. Трускавець, Львівська область
про стягнення 88 959,65 грн.
Суддя Горецька З.В.
Секретар Хороз І.Б.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність від 15.08.2013р.)
від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» про стягнення 89 740,21 грн.
Ухвалою від 18.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 01.04.2016 року. Ухвалою від 01.04.2016 року розгляд справи відкладено до 12.04.2016 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 12.04.2016 року розгляд справи відкладено до 26.04.2016 року, за клопотанням позивача.
Представник позивача в судове засідання 26.04.2016 року з'явився, вимог ухвали суду не виконав повністю, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог.
11.04.2016 року в канцелярію суду позивачем за вх. № 15613/16 подано клопотання про долучення доказів.
В судовому засіданні 12.04.2016 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку з необхідністю уточнення позовних вимог.
22.04.2016 року за вх.№2262/16 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог на підставі ст.22 ГПК України, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 85 076,40 грн. основного боргу, 3 634,75 грн. пені та 248,50 грн. 3% річних.
Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 18.03.2016 року, про відкладення розгляду справи від 01.04.2016 року, від 12.04.2016 не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення від 31.03.2016 року за вх.№14013/16, повернуте на адресу суду, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні 26.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
05.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» (надалі - відповідач) укладено договір №06 (надалі - договір), згідно умов якого позивач поставляв відповідачу продукцію - яйця курячі в кількості та асортименті, погодженому та відображеному у видаткових накладних, підписаних обома сторонами.
За твердженням позивача, ТзОВ «Трускавецьінвест» за отриманий товар розрахувався частково, в результаті чого в останнього виникла заборгованість перед ТзОВ Агрофірма «Ватра» в розмірі 85 076,40 грн.
Як зазначає позивач, жодних заперечень з приводу отриманого товару до ТзОВ Агрофірма «Ватра» не надходило, товар постачальнику не повертався, при цьому оплата за отриманий товар проводилася відповідачем частково.
Згідно п.4.3. договору, оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 5-ти банківських днів з моменту поставки.
За приписами п.6.4. договору у випадку прострочення термінів оплати продукції покупець зобов»язаний сплатити на користь постачальника суму основного боргу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 3% річних та інфляційні втрати.
Сума основного боргу ТзОВ «Трускавецьінвест» підтверджується видатковими накладними.
На думку позивача, у відповідача не було жодних підстав для ухилення від виконання обов»язку із здійснення платежу за поставлений товар після його отримання.
Крім того, за несвоєчасне виконання умов договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 4 365,34 грн. та 3% річних в розмірі 298,47 грн.
22.04.2016 року за вх.№2262/16 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог на підставі ст.22 ГПК України, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 85 076,40 грн. основного боргу, 3 634,75 грн. пені та 248,50 грн. 3% річних.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу кошти за поставлену продукцію. Відтак, ТзОВ Агрофірма «Ватра» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 88 989,65 грн. (з урахуванням уточнення позовних вимог).
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.
На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 06 від 05.01.2015 року (а.с. 12-14), у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п.1. договору постачальник зобов»язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, систематично на вимогу покупця передавати у власність покупцеві продукцію, визначену у п.1.2 цього договору (надалі іменується «продукція»), а покупець зобов»язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію. Постачальник зобов»язується на вимогу покупця постачати таку продукцію: а) яйце куряче: категорії Д-1, категорії Д-2, категорії С-1, категорії С-2, дрібне, б) м»ясо куряче: 2 категорії, супові набори, в) яїчний порошок.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковими накладними від 15.01.2016 року №РН-0000091 на суму 8 208,00 грн. (а.с.52), накладна від 18.01.2016 року №109 на суму 12 312,00 грн. (а.с.52), від 22.01.2016 року №РН-0000131 на суму 13 132,80 грн. (а.с. 53), від 26.01.2016 року №РН-0000151 на суму 2 430,00 грн. (а.с. 54), від 27.01.2016 року №РН-0000159 на суму 3 240,00 грн. (а.с. 55), від 28.01.2016 року №РН-0000164 на суму 3 240,00 грн. (а.с.53), від 29.01.2016 року №РН-0000170 на суму 8 100,00 грн. (а.с.54), від 01.02.2016 року №РН-0000189 на суму 2 430,00 грн. (а.с.55), від 02.02.2016 року №РН-0000199 на суму 2 430,00 грн. (а.с.56), від 03.02.2016 року №РН-0000210 на суму 2 430,00 грн. (а.с.56), від 04.02.2016 року №РН-0000216 на суму 4 050,00 грн. (а.с.57), від 05.02.2016 року №РН-0000222 на суму 7 290,00 грн. (а.с.57), від 08.02.2016 року №РН-0000237 на суму 2 322,00 грн. (а.с.58), від 09.02.2016 року №РН-0000252 на суму 2 268,00 грн. (а.с.58), від 10.02.2016 року №РН-0000262 на суму 2 268,00 грн. (а.с.59), від 11.02.2016 року №РН-0000269 на суму 2 268,00 грн. (а.с.59), від 12.02.2016 року №РН-0000281 на суму 7 560,00 грн. (а.с.60), від 15.02.2016 року №РН-0000290 на суму 3 024,00 грн. (а.с.60), від 16.02.2016 року №РН-0000306 на суму 2 268,00 грн. (а.с.61), згідно якої ТзОВ «Трускавецьінвест» отримано від позивача продукцію-яйця.
Судом встановлено, що видаткова накладна від 15.01.2016 року №РН-0000091 на суму 8 208,00 грн. частково оплачена відповідачем в сумі 6 193,60 грн., отже, борг за цією накладною складає 2 014,40 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи вищеперелічені видаткові накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.
Згідно п.4.3. договору, оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 5-ти банківських днів з моменту поставки.
Станом на момент розгляду справи розмір загальної заборгованості відповідача перед позивачем, з урахуванням відповідних проплат, становить 85 076,40 грн., а партія поставки продукції згідно видаткових накладних залишається неоплаченою.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
За приписами п.6.4. договору у випадку прострочення термінів оплати продукції покупець зобов»язаний сплатити на користь постачальника суму основного боргу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 3% річних та інфляційні втрати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно п.3.10. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Враховуючи норми чинного законодавства та умови договору, позивачем також нараховано 3% річних - 248,50 грн. та пеню - 3 634,75 грн., згідно заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 68-73).
Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Судом встановлено, що подана заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості (ціна позову) - 88 959,65 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» про стягнення 88 959,65 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 82-84 ГПК України суд, -
1.Позовні вимоги задоволити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.Суховоля, 61, код ЄДРПОУ 30439207) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра» (82176, Львівська область, с.Доброгостів, вул.1-ше травня, 8, код ЄДРПОУ 30484438) 85 076,40 грн. основного боргу, 248,50 грн. 3% річних, 3 634,75 грн. пені та 1 365,60 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 28.04.2016 р.
Суддя Горецька З. В.