79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.04.2016р. Справа№ 914/747/16
За позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва, м. Львів
про стягнення неустойки в розмірі 32 855,36 грн.
Суддя - Горецька З.В.
Секретар - Хороз І.Б.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність №2302-вих-19 від 15.02.2016р.)
від відповідача: ОСОБА_2-представник (довіреність від 11.04.2016р.)
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва про стягнення неустойки в розмірі 32 855,36 грн.
Ухвалою від 18.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 01.04.2016р. Ухвалою від 01.04.2016 року розгляд справи відкладено до 12.04.2016 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 12.04.2016 року розгляд справи відкладено до 27.04.2016 року, для надання доказів по справі.
Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду виконав частково.
01.04.2016 р. за вх. № 14293/16 в канцелярію суду позивачем подано клопотання про доручення доказів до матеріалів справи.
27.04.2016 року за вх.№18400/16 позивач подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду виконав частково.
В судовому засіданні 12.04.2016 року подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.
27.04.2016 року за вх.№18399/16 відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 27.04.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.06.2008 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач) та Державним комунальним підприємством «Львіватракціон» (правонаступник - Управління капітального будівництва) (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Л-6360-8 (надалі - договір №Л-6360-8) (а.с. 10-13), згідно п.1.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 25,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська,70.
Договір укладено на 2 роки і 364 дні, тобто з 27 червня 2008 року до 26 червня 2011 року включно (п.4.1 договору №Л-6360-8).
Цільове призначення об»єкта оренди, визначене в п.2.1 даного договору №Л-6360-8, а саме, об»єкт оренди буде використовуватися орендарем як майстерня.
06.07.2011 року на адресу відповідача надіслано повідомлення №2302-вих-2519 про припинення договірних стосунків, у зв»язку із закінченням терміну дії договору оренди (а.с.19).
За актом приймання-передачі від 30.09.2013 року орендоване приміщення було повернуто орендодавцю (а.с.20).
Згідно ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов»язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов»язаний повернути орендодавцеві об»єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Таким чином, на думку позивача, враховуючи вищезазначене, відповідач був зобов»язаний приступити до передачі об»єкта оренди негайно після припинення договору у зв»язку із закінченням терміну його дії.
Однак, відповідач будь-яких дій, спрямованих на виконання вимог нормативних актів, не вчинив.
За твердженням позивача, бездіяльність відповідача відносно неповернення об»єкта оренди у строки, визначені законодавчими актами, що регулюють відносини оренди, відсутність належного реагування на повідомлення Управління комунальної власності наносить істотну шкоду майновим інтересам територіальної громади м.Львова.
Також позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2012 року у справі №5015/2624/12 за позовом Прокурора Личаківського району м.Львова в інтересах Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до управління капітального будівництва про стягнення 22 682,00 грн., позовні вимоги задоволено частково та стягнено з Управління капітального будівництва 22 682,00 грн. неустойки за договором оренди (а.с. 15-18).
Згідно довідки від 23.02.2016 року №4-2302-123 про заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.06.2012 року по 01.09.2013 року до стягнення підлягає неустойка в розмірі 32 855,36 грн. (а.с.14)
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.
На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, відзив на позов подав, в якому просить суд відмовити у вимогах позивача та залишити позов без розгляду. 27.04.2016 року за вх.№18399/16 відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2008 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач) та Державним комунальним підприємством «Львіватракціон» (правонаступник - Управління капітального будівництва) (надалі - відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Л-6360-8 (надалі - договір №Л-6360-8), згідно п.1.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 25,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська,70.
Договір укладено на 2 роки і 364 дні, тобто з 27 червня 2008 року до 26 червня 2011 року включно (п.4.1 договору №Л-6360-8).
06.07.2011 року на адресу відповідача надіслано повідомлення №2302-вих-2519 про припинення договірних стосунків, у зв»язку із закінченням терміну дії договору оренди.
У вказаному повідомленні містилась вказівка протягом 15 днів повернути об'єкт оренди балансоутримувачеві згідно з актом приймання-передачі та погасити наявну заборгованість зі сплати орендної плати за користування приміщеннями.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно із ст.764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Таким чином, з огляду на норму ч.1 ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та вищевказані пункти договору, відповідач був зобов'язаний приступити до передачі об'єкта оренди негайно після припинення договору у зв'язку із закінченням терміну його дії.
Однак, відповідач жодних дій, спрямованих на виконання вищезазначених вимог нормативних актів не вчинив, на адресу управління комунальної власності та/або балансоутримувача з приводу прийняття-передачі нежитлових приміщень не звертався.
Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Однак, відповідач продовжував користуватися орендованим майном після припинення дії договору всупереч ст.785 ЦК України.
За актом приймання-передачі від 30.09.2013 року орендоване приміщення було повернуто орендодавцю.
У зв»язку з вищевикладеним у 2012 році позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 22 682,00 грн., нарахованої за період з 01.07.2011 року по 31.05.2012 року включно.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2012 року у справі №5015/2624/12 за позовом Прокурора Личаківського району м.Львова в інтересах Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до управління капітального будівництва про стягнення 22 682,00 грн., позовні вимоги задоволено частково та стягнено з Управління капітального будівництва 22 682,00 грн. неустойки за договором оренди.
17.03.2016 року Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до господарського суду про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 32 855,36 грн. за користування орендованим приміщенням після припинення договору в період з 01.06.2012 року по 01.09.2013 року.
Однак, відповідач подав клопотання, в якому просить суд застосувати строк спеціальної позовної давності в один рік на підставі ст.258 ЦК України, а також відмовити управлінню у його вимогах і залишити позов без розгляду.
Щодо заявленого відповідачем клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Роз'яснення щодо застосування позовної давності викладені у Постанові Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зокрема, у пункті 2.1зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
А тому з врахуванням вище наведеного, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо спливу позовної давності є підставне та обгрунтоване.
Щодо тривалості позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).
Відповідно до п.п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012 № 14-рп/2012 зі справи № 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).
Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.
Теж саме передбачено у п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 “Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна” застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Також суд наголошує, що відповідно до п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Станом на момент розгляду справи Управління комунальної власності не обґрунтувало наявності поважних причин пропуску строку позовної давності, а рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2012 року у справі 5015/2624/12 судом встановлено, що право позивача було порушено.
В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), мають преюдиційне значення в даній справі та не підлягає доказуванню.
Отже, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про застосування позовної давності у три роки до стягнення з відповідача неустойки в розмірі 19 548,28 грн. нарахованої за період з 01.06.2012 року по 16.03.2013 року.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши представника позивача та представника відповідача, cуд дійшов висновку, що у задоволенні частини позову необхідно відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Виходячи з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого права 17.03.2016 року, стягненню підлягає сума неустойки нарахована за період з 17.03.2013 року по 01.09.2013 року.
Згідно довідки про заборгованість, позивачем нараховано неустойку за березень 2013 року - 2 056,12 грн., за квітень 2013 року - 2 056,12 грн., за травень 2013 року - 2 058,20 грн., за червень 2013 року - 2 058,20грн., за липень 2013 року - 2 056,12 грн., за серпень 2013 року - 2 041,76 грн., за вересень 2013 року - 2 041,76 грн.
Розрахунок розміру неустойки, яка підлягає стягненню за березень 2013 року: сума неустойки за березень 2013 року - 2 056,12 грн.; отже, сума неустойки за 1 день - (2 056,12грн. / 31) = 66,33грн.; 66,33 грн. Х 16 днів = 1 061,28грн.; 2 056,12 грн. - 1 061,28 грн. = 994,84 грн. розмір неустойки за період з 17.03.2013 року по 31.03.2013 року.
Отже, загальна сума неустойки, яка підлягає стягненню, складає: 994,84 грн. + 2 056,12 грн. + 2 058,20 грн. + 2 058,20 грн. + 2 056,20 грн. + 2 041,76 грн. + 2 041,76 грн. = 13 307,08 грн.
В решті частини позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
Враховуючи, що позивачем представлено не достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги спростував, однак, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва про стягнення 32 855,36 грн. підлягають до задоволення частково.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Комунального підприємства Львівської обласної ради Управління капітального будівництва (79005, м.Львів, вул.Чайковського,17; код ЄДРПОУ 20780431) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл.Галицька,15; код ЄДРПОУ 25558625) неустойку в розмірі 13 307,08 грн., 558,23 грн. судового збору.
3. В решті частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2016 р.
Суддя Горецька З. В.