ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
27 квітня 2016 року Справа № 913/1132/15
Провадження № 4/913/1132/15
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз», м. Лутугине Луганської області
про стягнення 641 777 грн. 21 коп.
Судова колегія у складі суддів: Старкова Г.М. (головуючий суддя), ОСОБА_1, ОСОБА_2
Секретар судового засідання Семеніхіна В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача - ОСОБА_3, представник за довіреністю № б/н від 23.10.2015;
від відповідача - представник не прибув.
На підставі клопотання судді Старкової Г.М. про призначення судової колегії від 29.01.2016, у зв'язку зі складністю справи № 913/1132/15, у відповідності до ст.ст.2-1,4-6 Господарського процесуального кодексу України, згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 29.01.2016, за результатами проведеного автоматичного визначення для розгляду справи № 913/1132/15 сформовано колегію у складі суддів: Старкова Г.М.- головуючий суддя, судді - Іванов А.В., Василенко Т.А.
Відповідно до розпорядження керівника господарського суду Луганської області від 19.02.2016 № 61-р відповідно до пункту 5.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у господарському суді Луганської області здійснено заміну члена колегії для розгляду справи № 913/1132/15, оскільки суддя Іванов А.В. відповідно до наказу господарського суду Луганської області № 21-в від 08 лютого 2015 знаходиться у відпустці. Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, склад колегії суддів: Старкова Г.М.- головуючий суддя, судді - Голенко І.П., Василенко Т.А.
Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 в сумі 666028 грн. 15 коп., з яких: основна заборгованість в сумі 52502 грн. 49 коп., штраф у розмірі 1840 грн. 72 коп., пеня в сумі 8232 грн. 70 коп., 3% річних в сумі 2469 грн. 81 коп., інфляційні нарахування в сумі 32941 грн. 70 коп., збитки (упущена вигода) в сумі 568040 грн. 73 коп.
Позов мотивований фактом невиконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг №00005775 від 21.09.2012. Нарахування пені та штрафу обумовлює наявністю відповідних умов договору щодо їх застосування. Стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань заявлено з посиланням на ст. 625 ЦК України. Крім того, вважає, що відповідачем завдано реальні збитки, посиланням на ст.ст. 22, 549, 611 ЦК України, а також відповідач має компенсувати упущену вигоду.
В обґрунтування стягнення реальних збитків позивач посилається на ті обставини, що розірвавши договір лізингу, відповідач не повернув об'єкт лізингу і позивач, реалізовуючи право на повернення об'єкту лізингу у примусовому порядку шляхом виконавчого напису нотаріуса, був змушений звернутися до спеціалізованих організацій з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг з юридичного консультування, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Обґрунтовуючи збитки у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на неповернення відповідачем в обумовлені строки об'єкту лізингу і, відповідно відсутністю можливості одразу передати об'єкт лізингу у повторний лізинг чи продати його. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач має компенсувати щомісячні платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу до його примусового вилучення.
Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2016 надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, за якою просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 в сумі 641 777 грн. 21 коп., з яких: основна заборгованість в сумі 52502 грн. 49 коп., штраф у розмірі 1840 грн. 72 коп., пеня в сумі 4579 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 1373 грн. 73 коп., інфляційні нарахування в сумі 13440 грн. 44 коп., збитки (упущена вигода) в сумі 568040 грн. 73 коп
Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Заява позивача про зменшення позивних вимог судом прийнята, тому позовними вимогами у справі є вимоги: про стягнення з відповідача заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 в сумі 641 777 грн. 21 коп., з яких: основна заборгованість в сумі 52502 грн. 49 коп., штраф у розмірі 1840 грн. 72 коп., пеня в сумі 4579 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 1373 грн. 73 коп., інфляційні нарахування в сумі 13440 грн. 44 коп., збитки (упущена вигода) в сумі 568040 грн. 73 коп.(з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зданої у судовому засіданні 19.04.2016).
Новою ціною позову вважати: заборгованість за договором про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 в сумі 641777 грн. 21 коп.(з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зданої у судовому засіданні 19.04.2016).
Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2016 позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2016 подав клопотання відповідно до ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Вказане клопотання судом розглянуте, задоволене та долучене до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 19.04.2016 у справі № 913/1132/15 продовжено строк розгляду даної справи на п'ятнадцять днів до 04 травня 2016 року включно.
Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2014 подав суду належним чином засвідчену копію акту прийому-передачі від 08.10.2012, надані документи судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Луганської області,-
В обґрунтування вимог за позовом, позивач посилається на наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі за текстом - Порше Лізинг Україна або Лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз» (далі за текстом - Лізингоодержувач, відповідач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 ( далі за текстом - Договір), згідно умов якого Лізингодавець зобов'язаний передати у розпорядження Лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу: VW Touareg NF 3,0 І V6 TDI, 2012 року виробництва, шасі № WVGZZZ7PZCD054432 двигун № НОМЕР_1 (далі за текстом - «Об'єкт лізингу», а Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплат лізингових платежів (далі за текстом - «План відшкодування»), який є невід'ємною частиною договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 63 221,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні 18 966,30 доларів США.
Даний договір підписаний повноважними представниками позивача та відповідача і скріплений відповідними печатками.
Додатком до договору про фінансовий лізинг є графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).
Згідно з п. 4.1. договору Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в договорі).
Відповідно до п. 4.2. договору після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобов'язань Лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до Лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна. Положення цього пункту застосовуються незалежно від стану об'єкта лізингу на момент сплати останнього лізингового платежу та/або інших платежів.
Відповідно до положень п. 6.1. договору для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе:
- відсотки за користування обсягом фінансування;
- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);
- комісії;
- покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з договором.
Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню договору не включаються до лізингових платежів:
- будь-які податки, що можуть застосовуватися до договору після його виконання або в будь-який час у майбутньому;
- інші витрати та платіжні зобов'язання;
Такі витрати підлягають сплаті Лізингоодержувачем, на користь Порше Лізинг Україна. Якщо позивач поніс такі витрати, Лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3-х робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги Лізингоодержувачу.
Згідно положень п.п. 6.1, 6.3 договору, лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування). Лізингові платежі розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, встановленим НБУ або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді ОСОБА_4» або іншим банком), який буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. У графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), що є додатком до договору про фінансовий лізинг, сторонами погоджено розмір лізингових платежів у доларах США та дати їх сплати.
У пункті 6.4. договору сторони погодили, що у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.
Положеннями п. 6.5. договору передбачено, що лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Відповідно до п. 6.11. договору якщо Лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені Лізингоодержувачем, розподілятимуться наступним чином (у послідовності, зазначеній нижче): а) витрати на відновлення становища, стану об'єкта лізингу; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів; в) лізингові платежі (при цьому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування); г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у зв'язку з цим договором.
Умовами п. 6.16. договору передбачено, що зобов'язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за договором покладаються на Лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено договором. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги або рахунку, якщо інший термін не встановлено у договорі або погоджено сторонами додатково.
Згідно з п. 8.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції:
- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу(п.8.2.1 договору);
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку вимогу)(п.8.2.2 договору);
-компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до договору (п.8.2.3 договору).
Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. договору, якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.
У пункті 8.3.2. договору сторони погодили, що у випадку якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Відповідно до п. 12.6., п.12.6.1 договору, Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору, та також, серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках, зокрема: у разі, якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.
Пунктом 12.7. договору передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається Лізингоодержувачем у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає Лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням Лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання Лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, Лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.
Відповідно до умов п. 12.9. договору у разі дострокового закінчення строку договору лізингу/розірвання контракту з боку Порше Лізинг Україна Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.
Пунктом 5.4. договору Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання Лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі.
Положеннями п. п. 12.2., 12.3. договору передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 договору). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 прийнятий сторонами до виконання.
Позивач у позові зазначає, що відповідач частково не сплатив лізинговий платіж за березень 2014 року, та систематично порушував умови договору щодо сплати щомісячних платежів, сплачуючи їх з порушенням встановлених строків, а з квітня 2014 року взагалі припинив виконувати свої зобов'язання за договором. Відповідач повністю не сплатив лізингові платежі за квітень,травень та червень 2014 року.
Відповідач порушив свої зобов'язання за договором не здійснивши наступні платежі:
- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2014 року на суму 11 991 грн. 93 коп. відповідно до рахунку № 00185986 від 03.03.2014, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування - 15.03.2014;
- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2014 року на суму 13 200 грн. 20 коп. відповідно до рахунку № 00193413 від 01.04.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування - 15.04.2014;
- несплата щомісячного лізингового платежу за травень 2014 року на суму 13 534 грн. 24 коп. відповідно до рахунку № 00200043 від 05.05.2014, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування - 15.05.2014;
- несплата щомісячного лізингового платежу за червень 2014 року на суму 13 776 грн. 12 коп. відповідно до рахунку № 00205878 від 03.06.2014, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування - 15.06.2014.
Загальна сума невиконаних грошових зобов'язань відповідача за несплаченими лізинговими платежами складає 52 502 грн. 49 коп.
У зв'язку з тим, що відповідач припинив сплачувати позивачу лізингові платежі, позивач надіслав відповідачу перше нагадування про несплату від 07.04.2014, друге нагадування про несплату від 17.04.2014, та три третіх нагадувань про несплату від 05.05.2014, від 19.05.2014 та від 05.06.2014 (а.с. 61-65, том 1).
В підтвердження надсилання нагадувань позивачем надано копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення та копії поштових конвертів.
Позивач у позові зазначив, що відповідач вимоги про оплату лізингових платежів залишив без задоволення.
Крім того, позивач у позові стверджує, що на виконання п.6.5. договору він надіслав на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату лізингових платежів, а саме: № 00185986 від 03.03.2014 на суму 12324 грн. 79 коп., № 00193413 від 01.04.2014 на суму 13200 грн. 20 коп., № 00200043 від 05.05.2014 на суму 13534 грн. 24 коп., №00205878 від 03.06.2014 на суму 13776 грн. 12 коп. (а.с. 36-39), належних до сплати відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).
Строк оплати рахунків-фактур за лізингові платежі, згідно плану відшкодування, встановлено 15 число кожного місяця.
Проте, відповідач, в узгоджені сторонами терміни відповідно до вказаного рахунку оплатив частково лізинговий платіж за березень 2014 року, та повністю не сплатив лізингові платежі за квітень, травень та червень 2014 року внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за лізинговими платежами на загальну суму 52 502 грн. 49 коп.
Також позивач зазначив, що разом з третім нагадуванням від 05.06.2014, відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00005775 від 05.06.2014.
Відповідач отримав вказану вимогу 16.06.2014, що підтверджується відміткою органу поштового зв'язку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0430600449570.
10.11.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №1811, про повернення об'єкта лізингу.
10.07.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Бориспільського місьрайонного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення з ТОВ «Союз» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкта фінансового лізингу на підставі виконавчого напису №1811 від 10.11.2014.
Позивач заявив до стягнення збитки в розмірі 557 840 грн. 73 коп., з яких: упущена вигода у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 312 561 грн. 39 коп., реальні збитки в розмірі 245 279 грн. 34 коп.
Збитки у вигляді упущеної вигоди заявлено з посиланням на п.6.17 договору, за яким сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Реальні збитки заявлено з посиланням на п. 6.3 договору, відповідно до якого позивач та відповідач узгодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4»), який буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.
На підтвердження понесення реальних збитків в сумі 4200 грн. 00 коп. (в тому числі ПДВ в сумі 700 грн. 00 коп.), у зв'язку з представництвом інтересів позивача у суді ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та реальних збитків в сумі 6000 грн. 00 коп.( в тому числі ПДВ в сумі 1000 грн. 00 коп.), у зв'язку з наданням послуг юридичної консультації, підготовці процесуальних документів для подання позовної заяви та участі у судових засіданнях ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери», позивачем надано до суду певні документи, в тому числі: рахунок фактура №464 від 07.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп., платіжне доручення № 50020177 від 20.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп., рахунок -фактура № 592 від 27.11.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., платіжне доручення № 50026515 від 07.12.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., акт № 949 від 27.11.2015, акт надання послуг №464 від 07.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп.
Всього позивачем заявлено до стягнення збитків у загальній сумі 568 040 грн. 73 коп.
Крім цього, позивач, відповідно до умов п. 8.2.2, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 1840 грн. 72 коп.
Також, з посиланням на умови п. 8.2.1 договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 4579 грн. 10 коп., яка нарахована за період з 16.03.2014 по 16.03.2015 (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач за невиконання грошових зобов'язань за договором нарахував відповідачу 3% річних в сумі 1373 грн. 73 коп. за період з 16.03.2014 по 16.03.2015, інфляційні втрати в сумі 13440 грн. 44 коп. за період з квітня 2014 року по лютий 2015 року (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
У зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, в якому просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 52502 грн. 49 коп., штраф у розмірі 1840 грн. 72 коп., пеню в сумі 4579 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 1373 грн. 73 коп., інфляційні нарахування в сумі 13440 грн. 44 коп., збитки (упущена вигода) в сумі 586040 грн. 73 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012, додаткові угоди до нього та положення ст.ст. 526, 530, 536, 549, 611, 625, 806, 808, 1048, 1214 Цивільного кодексу України та інші.
Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву та власного контррозрахунку ціни позову до суду не подав.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи представників позивача та надані ними докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог за позовом , виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про фінансовий лізинг, і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, зокрема позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами своїх зобов'язань.
Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз» укладено договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012, згідно умов якого Лізингодавець зобов'язаний передати у розпорядження Лізингоодержувача об'єкт лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 63 221,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні 18 966,30 доларів США(а.с.21-31, том 1).
Додатком до договору про фінансовий лізинг є графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), який є невід'ємною частиною договору (а.с.32-36, том 1).
Укладений між сторонами у справі договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Умовами ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.
Положеннями ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобовязаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 належним чином та передав відповідачу об'єкт лізингу - транспортний засіб типу: VW Touareg NF 3,0 І V6 TDI, 2012 року виробництва, шасі № WVGZZZ7PZCD054432 двигун № НОМЕР_1, який відповідач отримав, що підтверджується підписаним сторонами і скріпленим відповідними печатками актом прийому- передачи від 08.10.2012 (а.с. 87, том 2).
Отже, позивач виконав зобов'язання, передбачені договором, в частині передачі відповідачу в тимчасове володіння та користування визначеного договором майна, що не спростовано під час розгляду справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо передачі обумовленого договором майна.
Крім того, на виконання п.6.5. договору позивач надіслав на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату лізингових платежів, а саме: № 00185986 від 03.03.2014 на суму 12324 грн. 79 коп., № 00193413 від 01.04.2014 на суму 13200 грн. 20 коп., № 00200043 від 05.05.2014 на суму 13534 грн. 24 коп., №00205878 від 03.06.2014 на суму 13776 грн. 12 коп.(а.с. 36-39, том 1). Строк оплати рахунків-фактур за лізингові платежі, згідно плану відшкодування, встановлено 15 число кожного місяця. Однак відповідач оплатив лізинговий платіж за березень 2014 року частково, та взагалі не сплатив лізингові платежі за квітень, травень та червень 2014 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за лізинговим платежем в загальній сумі 52 502 грн. 49 коп.
Як було вказано вище та вбачається з матеріалів справи, відповідач систематично порушував умови договору щодо сплати щомісячних платежів, частково сплатив лізинговий платіж за березень 2014 року, а з квітня 2014 року взагалі припинив виконувати свої зобов'язання за договором та не сплатив лізингові платежі за квітень,травень та червень 2014 року.
Позивач за позовом та поясненнях до позову вказує, що у зв'язку з тим, що відповідач припинив сплачувати лізингові платежі, позивач надіслав останньому перше нагадування про несплату від 07.04.2014, друге нагадування про несплату від 17.04.2014, та декілька третіх нагадувань про несплату, а саме: від 05.05.2014, від 19.05.2014 та від 05.06.2014 (а.с. 61-65, том 1).
Разом з тим, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання відповідачу всіх вищевказаних нагадувань про несплату.
При цьому, в матеріалах справи містяться докази надсилання відповідачу вимоги про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00005775 від 05.06.2014 (а.с.66-68, том 1), в якій позивач вимагав сплатити борг протягом 3-х днів з дня отримання вимоги, а також відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. п. 8.3.2., 12.6.1., 12.9. договору відмовився від договору про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження/проживання відповідача.
Наявне у справі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.68, том 1) свідчить про отримання відповідачем - ТОВ «Союз» лише однієї вимоги вих. № 00005775 від 05.06.2014 за адресою: 91055 м.Луганськ, вул. Шевченко,буд.41(а.с.66-68,том1).
Як свідчать матеріали справи, дана вимога була отримана відповідачем 16.06.2014, що підтверджується відміткою органу поштового зв'язку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 68, том 1).
Суд вважає, що оскільки вимога про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору від 05.06.2014 вх.№ 00005775 була отримана відповідачем 16.06.2014, то відповідно до умов п. 12.9. договору останнім днем сплати заборгованості є 19.06.2014, а датою припинення договору і останнім днем повернення об'єкта лізингу є 01.07.2014.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від договору (вимога отримана 16.06.2014 + 10 робочих днів+ 1 день -28.06.2014-святковий день).
В подальшому, у зв'язку з невиконанням відповідачем вимоги про повернення предмету лізингу від 05.06.2014 вх.№ 00005775, 10.11.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за №1811) про повернення об'єкта лізингу лізингоодержувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз» на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», де об'єкт лізингу - транспортний засіб типу: VW Touareg NF 3,0 І V6 TDI, 2012 року виробництва, шасі № WVGZZZ7PZCD054432 двигун № НОМЕР_1, вартістю 437153 грн.93 коп.(а.с.69, том 1).
Так, 10.07.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Бориспільського місьрайонного управління юстиції (далі за текстом- ВДВС Бориспільського місьрайонного управління юстиції) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення з ТОВ «Союз» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкта фінансового лізингу на підставі виконавчого напису №1811 виданий 10.11.2014. Заява на примусове виконання подана позивачем до ВДВС Бориспільського місьрайонного управління юстиції 08.07.2015 (а.с.70-71, том 1).
За виконавчим провадженням ВДВС Бориспільського місьрайонного управління юстиції винесено постанову про розшук майна боржника від 31.07.2015, яка була роздрукована з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та надана до суду представником позивача (а.с.89-90, том 2).
З матеріалів справи вбачається, що на дату розірвання (дострокового припинення) договору 01.07.2014 відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали сплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за березень 2014 року(частково), квітень, травень та червень 2014 року в загальному розмірі 52502 грн. 49 коп., що складається з 24235 грн. 22 коп. відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, 28267 грн. 27 коп. проценти та комісії., за вирахуванням часткової оплати у розмірі 332 грн. 86 коп., яка здійснена відповідачем 03.03.2014, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про рух коштів ТОВ "Союз" (а.с.229-231, том 1).
Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а відповідно до ч.4 сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наслідком розірвання договору лізингу є припинення зобов'язання лізингодавця щодо передачі предмета лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, втрата права лізингодавця вимагати сплати такої складової лізингового платежу, як вартість предмета лізингу.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «Союз» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 24235 грн. 22 коп., які є відшкодуванням (компенсацією) частини вартості предмету лізингу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 у справі № 7/5005/2240/2012, які в силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.
В той же час, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів, а саме процентів та коміссії лізингодавцю за період з 15.03.2014 по 15.06.2014 (включно) підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 28267 грн. 27 коп., яка складається з: 6666,31 грн. -проценти та комісії (рахунок-фактура № 00185986 від 03.03.2014), 7089,84 грн. - проценти та комісії (рахунок -фактура № 00193413 від 01.04.2014), 7217,56 грн.- проценти та комісії (рахунок-фактура № 00200043 від 05.05.2014), 7293,56 грн.- проценти та комісії (рахунок-фактура № 00205878 від 03.06.2014.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1840 грн. 72 коп. слід зазначити наступне.
Пунктом п.8.2.2 договору передбачено застосування до лізингоодержувача у випадку порушення ним сплати платежу штрафних санкцій за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1 договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу).
Умовами пункту 8.3.1. договору передбачено, що якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.
Позивач за позовом та поясненнях до позову вказує, що у зв'язку з тим, що відповідач припинив сплачувати лізингові платежі, позивач надіслав останньому перше нагадування про несплату від 07.04.2014, друге нагадування про несплату від 17.04.2014, та декілька третіх нагадувань про несплату, а саме: від 05.05.2014, від 19.05.2014 та від 05.06.2014 (а.с. 61-65, том 1).
Відповідно до п.20.5 договору, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про сплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром. Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового повідомлення /відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою.
Згідно наданих позивачем пояснень, останній направляв відповідачу поштову кореспонденцію за двома адресами, оскільки у договорі про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 зазначено дві адреси ТОВ «Союз»(а.с.31), а саме:
- місце проживання (зареєстроване): вул.Чехова,1/А, 92000, м.Лутигине Лутугинський район,Луганська область;
- місцезнаходження (фактичне) : вул. Шевченко,буд.41, 91055 м.Луганськ .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 03.12.2015 місцезнаходження юридичною особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз»: 92000,Луганська область, Лутугинський район, місто Лутугине, вулиця Чехова, будинок 1А (а.с.109-110, том1).
Так, вищезазначені нагадування про несплату містять адресу відповідача - ТОВ Союз», а саме: вул. Чехова, 1А, м.Лугугине Лутугинський район Луганська область (а.с.61-65, том 1), але докази фактичного направлення позивачем та отримання відповідачем нагадувань про несплату саме за зазначеною адресою в матеріалах справи відсутні (опис вкладення, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення саме з цієї адреси).
В матеріалах справи знаходяться повідомлення про вручення поштового відправлення з визначенням адреси ТОВ «Союз» - відповідача у справі: вул. Шевченко, 41, м. Луганськ та копії конвертів (а.с.68, 253, том 1, а.с. 20, 76-77, том 2), які, на думку позивача, є доказами направлення відповідачу вказаних нагадувань про несплату.
Разом з тим, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання відповідачу всіх вищевказаних нагадувань про несплату за адресами, які зазначені на них.
Докази на які посилається позивач стосовно направлення відповідачу третього нагадування про несплату від 05.06.2014, разом з яким позивач надіслав також і вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00005775 від 05.06.2014 ( далі за текстом - вимога вих. № 00005775 від 05.06.2014) оцінюються судом критично, оскільки зазначене нагадування, відповідно до адреси вказаної на ньому направлено відповідачу за адресою: 92000, Луганська область, Лутугинський район, місто Лутугине, вулиця Чехова, будинок 1А, тоді як вимога вих. № 00005775 від 05.06.2014 була направлена відповідачу за адресою - вул. Шевченко,буд.41, 91055 м. Луганськ (а.с.65-66, том 1). При цьому, в якості направлення вказаних звернень за різними адресами знаходження відповідача, позивачем надано лише повідомлення про вручення поштового відправлення № 0430600449570 за адресою: вул. Шевченко, буд.41, 91055 м. Луганськ.
Суд вважає, що надані позивачем докази щодо направлення нагадувань про несплату за вказаними адресами не є належними доказами в розумінні ст.ст. 33,34 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факт наявності надсилання відповідачу вищевказаних нагадувань про несплату, як це передбачено п. 8.3.1 договору та факт отримання відповідачем вищезазначених нагадувань про несплату відповідно до п. 20.5 договору, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 1840 грн. 72 коп. є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 4579 грн. 10 коп. за період з 16.03.2014 по 16.03.2015 (з урахуванням зави про зменшення розміру позовних вимог), суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 193 ГК України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 8.2.1. договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем по сплаті лізингових платежів, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 8.2.1 договору, позивачем нараховано за період з 16.03.2014 по 16.03.2015 та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 4579 грн. 10 коп.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню. Так, оскільки договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 є розірваним, у відповідача відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу, у зв'язку з чим позивач має право нарахувати пеню за вказаний період лише на частину лізингового платежу (суму проценти та комісії).
При цьому, пеня повинна нараховуватись з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, за договором сторонами встановлений інший, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України, період нарахування пені, а саме до моменту повної виплати платежу.
В той же час, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за прострочення лізингового платежу, який мав бути сплачений 15.03.2014, по 16.03.2015, лізингового платежу, який мав бути сплачений 15.04.2014, по 16.03.2015; лізингового платежу, який мав бути сплачений 15.05.2014, по 16.03.2015, а також лізингового платежу, який мав бути сплачений 15.06.2014, по 16.03.2015, тобто з урахуванням умов п. 8.2.1 договору .
Так, за розрахунком суду, за визначений позивачем період та з умов п. 8.2.1 договору розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2469 грн. 80 коп.: 6666,31 грн.х10%/365х366 діб (за період з 16.03.2014 по 16.03.2015)= 668 грн. 46 коп.; 7089,31 грн.х10%/365х335 діб (за період з 16.04.2014 по 16.03.2015)= 650 грн.71 коп.; 7217,56 грн.х10%/365х305 діб ( за період з 16.05.2014 по 16.03.2015)= 603 грн. 11 коп.;
7293,56 грн. х 10%/365х274 доби (за період з 16.06.2014 по 16.03.2015)= 547 грн. 52 коп.
Розрахунок пені судом зроблений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи (Законодавства).
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 2469 грн. 80 коп. В решті позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 1373 грн. 73 коп. за період з 16.03.2014 по 16.03.2015, інфляційних нарахувань в сумі 13440 грн. 44 коп. за період з 16.03.2014 по 16.03.2015 (з урахуванням зави про зменшення розміру позовних вимог), суд дійшов до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Так, за розрахунками суду, оскільки договір про фінансовий лізинг № 00005775 від 21.09.2012 є розірваним, у відповідача відсутній обов'язок щодо сплати позивачу вартості предмета лізингу, в зв'язку з чим позивач має право нарахувати 3% річних та інфляційні нарахування за вказані періоди лише на частину лізингового платежу (суму процентів та комісії).
Так, за розрахунком суду, за визначений позивачем період розмір 3% річних становить 740 грн. 93 коп.:
6666,31 грн. х 3/100/365 х366 діб (за період з 16.03.2014 по 16.03.2015)= 200 грн. 54 коп.;
7089,31 грн. х 3/100/365 х335 діб (за період з 16.04.2014 по 16.03.2015)= 195 грн. 21 коп.;
7217,56 грн. х 3/100/365х305 діб ( за період з 16.05.2014 по 16.03.2015)= 180 грн. 93 коп.;
7293,56 грн. х 3/100/365х274 доби (за період з 16.06.2014 по 16.03.2015)= 164 грн. 25 коп.
розмір інфляційних нарахувань становить 7256 грн. 57 коп.:
6666,31 грн. х 131,59126756 (сукупний індекс інфляції за період з квітня 2014 року по лютий 2015 року)/100- 6666,31 грн.=2105 грн. 97 коп.;
7089,31 грн. х 127,3874807 (сукупний індекс інфляції за період з травня 2014 року по лютий 2015 року)/100- 7089,31 грн.=1941 грн. 73 коп.;
7217,56 грн. х 122,72396985 (сукупний індекс інфляції за період з травня 2014 року по лютий 2015 року)/100- 7217,56 грн.=1640 грн.11 коп.;
7293,56 грн. х 121,50888103 (сукупний індекс інфляції за період з травня 2014 року по лютий 2015 року)/100- 7293,56 грн. = 1568 грн.76 коп.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 740 грн. 93 коп. та інфляційні нарахування в сумі 7256 грн. 57 коп. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань позивачу слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 557 840 грн. 73 коп., з яких: упущена вигода у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 312 561 грн. 39 коп., реальні збитки в розмірі 245 279 грн. 34 коп., суд вважає за доцільне зазначити наступне:
Збитки у вигляді упущеної вигоди позивачем заявлено з посиланням на п.6.17 договору, за яким сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Реальні збитки заявлено з посиланням на п. 6.3 договору, за яким позивач та відповідач погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4»), який буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.
У відповідності до п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Згідно із ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За положеннями ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
У відповідності до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно положень ст. 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками, згідно ч. 2 ст. 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.
Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України підставою відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка порушила зобов'язання, якщо інше на встановлено договором або законом.
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме:
-протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи),
-шкідливого результату такої поведінки,
-причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками,
-вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.
Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.
З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань.
Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, суд вважає, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, а тому вимога позивача про стягнення збитків (прямих збитків) в розмірі 245279 грн. 34 коп. є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015 у справі № 911/1123/15.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Судом встановлено, що позивачем заявлені вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 312561 грн.39 коп. у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з липня 2014 року по вересень 2015 року (включно)(а.с.12, том 1).
Однак, такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними та допустимими доказами.
Крім того, заявлені позивачем збитки (упущена вигода) розраховані з використанням розміру передбачених договором лізингових платежів за період з липня 2014 року по вересень 2015 року (включно), тобто на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками вважаються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) є не абстрактними, а такими, що дійсно були б отримані кредитором в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 ст.623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
При цьому, суд зазначає, що позивач кваліфікує як збитки різницю між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат та ринковою вартістю об'єкту лізингу, а також несплачені лізингові платежі упущеною вигодою, у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди з відповідача, у зв'язку з тим, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло.
Розглядаючи зазначену вимогу, господарський суд, встановивши зазначені обставини, враховуючи, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив існування реальної можливості отримання ним очікуваного доходу у разі належного виконання лізингоодержувачем прийнятих на себе зобов'язань, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 312561 грн.39 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, тому вимога позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 312561 грн.39 коп. є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015 у справі №911/1123/15.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді відшкодування отриманих юридичних послуг за договором про надання юридично- консультативних послуг від 21.06.2012 на загальну суму 4200 грн. 00 коп.(з урахуванням ПДВ в сумі 700 грн. 00 коп.) та за договором про надання юридичних послуг №27/2010 від 09.06.2010 та додаткових угод № 47 від 15.01.2013 та № 206 від 10.08.2015 до цього договору на загальну суму 6000 грн. 00 коп. (з урахуванням ПДВ в сумі 1000 грн. 00 коп.), всього 10200 грн. 00 коп. суд вважає за доцільне зазначити наступне.
На підтвердження понесення реальних збитків в сумі 4200 грн. 00 коп. (в тому числі ПДВ в сумі 700 грн. 00 коп.), у зв'язку з представництвом інтересів позивача у суді ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та реальних збитків в сумі 6000 грн. 00 коп.( в тому числі ПДВ в сумі 1000 грн. 00 коп.), у зв'язку з наданням послуг юридичної консультації, підготовки процесуальних документів для подання позовної заяви та участі у судових засіданнях ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери», позивач надав відповідні документи, в тому числі: рахунок фактура №464 від 07.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп., платіжне доручення № 50020177 від 20.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп., рахунок -фактура № 592 від 27.11.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., платіжне доручення № 50026515 від 07.12.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., акт № 949 від 27.11.2015, акт надання послуг №464 від 07.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп.
Позивач у позові зазначив, що збитки (прямі збитки) в розмірі 10200 грн. 00 коп., йому було завдано, у зв'язку з тим, що він був вимушений звернутись до спеціалізованих організацій, зокрема, до ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» для надання юридичних послуг зі стягнення дебіторської заборгованості за спірним договором фінансового лізингу, вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг з повернення об'єкта лізингу та надання юридичних послуг.
В якості доказів понесених витрат на правову допомогу позивач посилається на наявний в матеріалах справи договір про надання юридично- консультативних послуг від 21.06.2012, договір про надання юридичних послуг №27/2010 від 09.06.2010 та додаткових угод до нього № 47 від 15.01.2013 та № 206 від 10.08.2015 (а.с.72-77, 81-94, том 1).
Суд вважає, що за своє правовою природою зазначена сума не є збитками, а є витратами за надання правової допомоги за договором про надання юридично- консультативних послуг від 21.06.2012 та за договором про надання юридичних послуг №27/2010 від 09.06.2010.
При цьому, в підтвердження отримання юридично- консультативних послуг від ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» позивачем надано суду копії: акту про надання послуг № 464 від 07.11.2014 на загальну суму 14000 грн. 00 коп.(без урахування ПДВ), рахунок-фактура №464 від 07.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп.(без урахування ПДВ)(а.с. 78-79, том 1). Також надано до суду копію платіжного доручення № 50020177 від 20.11.2014 на суму 14000 грн. 00 коп., з вказанням призначення платежу «оплата за товари та послуги згідно рахунку р.464 від 07.11.2014 без ПДВ»(а.с.80, том 1)
Крім цього, в підтвердження отримання юридичних послуг від ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» позивачем надано суду копії: акту про надання юридичних послуг № 949 від 27.11.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., рахунок-фактура №952 від 27.11.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., платіжне доручення №50026515 від 07.12.2015 на суму 5000 грн. 00 коп.(а.с.63-66, том 2).
Однак, будь-яких доказів сплати позивачем наданих послуг, в розумінні ст.ст.44-49 ГПК України, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для відшкодування позивачу збитків у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 10200 грн. 00 коп.
Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Положеннями ст.49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 9 визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
З огляду на викладене, слід зазначити, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
Отже, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг зі стягнення з відповідача у даній справі дебіторської заборгованості за договором фінансового лізингу, з повернення та зберігання об'єкта лізингу та надання юридичних послуг з консультування, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.
Саме лише посилання на умови договору про відшкодування будь-яких понесених витрат не доводять сам факт наявності збитків.
Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога про стягнення збитків в сумі 10200 грн. 00 коп., завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором та відновленням його порушеного права як власника об'єкта лізингу, є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні цієї вимоги.
Виходячи із наведеного, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача: основний борг в сумі 28267 грн. 27 коп., пеню в 2469 грн. 80 коп., 3% річних в сумі 740 грн. 93 коп., інфляційні нарахування в сумі 7256 грн. 57 коп. ( всього 10467 грн. 30 коп.). В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст. 49 ГПК України, витрати зі оплати судового збору у розмірі 602 грн. 97 коп. покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до платіжного доручення № 50026240 від 26.11.2015 позивачем за подання позовної заяви до господарського суду Луганської області було сплачено до Державного бюджету України судовий збір в сумі 9990 грн. 43 коп.
Тоді як, відповідно до суми заявлених позовних вимог у розмірі 666028 грн. 15 коп., за подання позовної заяви до господарського суду Луганської області позивачем повинно було бути сплачено до Державного бюджету України судовий збір в сумі 9990 грн. 42 коп., сума надмірно сплаченого судового збору становить 00 грн. 01 коп., яку треба повернути за заявою позивача.
Крім того, враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, питання щодо повернення судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог може бути вирішено також за відповідною заявою позивача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У судовому засіданні 27.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз» про стягнення 641777 грн. 21 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз», вул.Чехова,1А, .м. Лутугине Луганської області, код ЄДРПОУ 30630344 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», проспект Павла Тичини, 1В, офіс «В», м. Київ, код ЄДРПОУ 35571472, основний борг в сумі 28267 грн. 27 коп., пеню в сумі 2469 грн. 80 коп., 3% річних в сумі 740 грн. 93, інфляційні нарахування в сумі 7256 грн. 57 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 602 грн. 97коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Повне рішення складено і підписано -28.04.2016.
Головуючий суддя Судді: ОСОБА_6 ОСОБА_1 ОСОБА_2