01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26
"26" квітня 2016 р. Справа № 911/83/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Моді”, с. Великі Лази
Ужгородського району,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Ритейл-К”, м. Обухів,
про стягнення 9 527,80 грн.
Суддя О.В. Конюх
представники сторін:
від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились;
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю “Моді” 31.12.2015р. (згідно поштового штемпелю на конверті, в якому надійшла позовна заява) звернулось до господарського суду Київської області з позовом № 30/12/15 від 30.12.2015 до товариства з обмеженою відповідальністю “Ритейл-К”, в якому просить стягнути з відповідача 9527,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки № 355-13Р від 01.08.2013р. позивачем поставлялись товари, що не були у повному обсязі оплачені відповідачем, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 6428,30 грн. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу, а також нараховані у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання 206,79 грн. 3% річних та 2892,71 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2016р. порушено провадження у справі № 911/83/16 та призначено її до розгляду на 02.02.2016р. Розгляд справи неодноразово відкладався.
22.02.2016р. через канцелярію господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача, в якому він заперечив проти позову, зазначивши, що в порядку передбаченому п. 7.4. договору направляв позивачу повідомлення про припинення договору та вимагав забрати товар поставлений, але нереалізований, а відтак, відповідач вважає відсутнім у себе зобов'язання з оплати вказаного товару. Крім того, відповідач посилається на підписаний між сторонами договір про надання маркетингових послуг № 098-13 Р/М від 01.05.2013р., за яким, за твердженням відповідача у позивача рахується заборгованість перед відповідачем у сумі 716,00 грн., та згідно п. 5.5 якого у випадку наявності такої заборгованості, відповідач має право призупинити розрахунки по іншим договорам між сторонами до погашення заборгованості.
На підставі ст.ст. 2-1, 4-6 ГПК України шляхом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (протокол від 11.03.2016р.) у зв'язку з перебуванням судді Третьякової О.О. у відпустці, для розгляду зазначеної справи визначено суддю О.В.Конюх. Відповідно, ухвалою від 14.03.2016р. справу прийнято нею до провадження.
15.03.2016р. позивачем подано заяву про розгляд справи без участі його представника.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвал суду та неподання витребуваних документів та пояснень.
В судовому засіданні 18.04.2015р. в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву до 26.04.2016р., про що присутній представник відповідача був повідомлений особисто під розпис, а відсутньому позивачу було направлено відповідну ухвалу.
В судове засідання 26.04.2016р. представники сторін не з'явились.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)
Враховуючи обмежений строк розгляду спору, те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, відповідно до права суду, наданого ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними матеріалами.
Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю “Моді”, с. Великі Лази Ужгородського району, (далі по тексту - ТОВ “Моді”) до товариства з обмеженою відповідальністю “Ритейл-К”, м. Обухів, (далі по тексту - ТОВ “Ритейл-К”), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд
відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
01.08.2013р. між ТОВ “Ритейл-К” (покупець) та ТОВ “Моді” (постачальник) було укладено договір поставки № 355-13Р, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується по замовленню покупця поставляти товар, а покупець зобов'язується прийняти товар ті сплатити його вартість. Предметом поставки, відповідно до умов договору є товар, асортимент та ціна якого визначається у специфікаціях (прайс-листах), які підписуються сторонами в момент підписання договору та надсилаються покупцю по e-mail в форматі електронного документу не пізніше дня підписання договору, оформленого згідно вимог, викладених у додатку № 1 до договору.
Постачальник зобов'язується приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару на умовах DDP згідно “Інкотермс 2010” - рампа складу покупця за адресою погодженою сторонами в замовленні - силами, транспортом та за рахунок постачальника (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 5.5. договору оплата за товар здійснюється після реалізації товару покупцем третім особам через власну торгівельну мережу не пізніше семи банківських днів з дати реалізації товару.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.п. 7.3, 7.4 договору він набуває юридичної сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р. Дія договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом одного місяця до закінчення строку дії договору, вказаного в п. 7.1. договору. Кількість таких продовжень необмеженою (п.п. 7.3, 7.4 договору).
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Оскільки сторонами не доведено суду іншого, суд дійшов висновку що строк дії договору сторонами неодноразово продовжувався, та на момент звернення до суду договір був чинним.
На виконання умов договору позивачем відповідно до видаткових накладних № 71 від 01.10.2014, № 725 від 15.10.2014, № 1009 від 22.10.2014, № 821 від 17.12.2014 було поставлено товар загальною вартістю 8287,92 грн. Факт прийняття товару відповідачем підтверджується підписом, уповноваженої ним особи, та відбитком його печатки на відповідних видаткових накладних.
При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до п.8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 16.05.96 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.
Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №3-77гс15).
Вбачається, що відповідач відповідач вартість прийнятого товару у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 6428,30 грн.
Абзацом другим частини 1 ст. 530 ЦК України передбачено можливість визначити строк виконання зобов'язання шляхом визначення вказівки на подію, яка неминуче має настати.
Умовами договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється після реалізації товару покупцем третім особам через власну торгівельну мережу не пізніше семи банківських днів з дати реалізації товару.
Разом із тим, реалізація товару, придбаного у відповідача, кінцевому споживачу, не є подією, що неминуче має настати. Товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, пошкоджено, втрачено і зазначене не залежить від волі сторін договору.
Згідно до ст. 212 ЦК України особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Сторонами не встановлено механізму визначення факту та обсягу реалізації товару та інвентаризації нереалізованих залишків. Крім того, пунктом 6.5 покупцю надано фактично необмежене право призупиняти розрахунки без попереднього повідомлення постачальника, в тому числі при наявності заборгованості за іншими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем.
Крім того, пунктами 4.5 та 7.4 передбачено фактично необмежене право покупця повертати товар як до спливу строку придатності, так і після; постачальник власними силами та засобами зобов'язаний забрати таке повернення, не маючи права заперечити.
Фактично в договорі визначена можливість покупцю в односторонньому порядку встановлювати та змінювати строк оплати, ухилятися від оплати отриманого товару, відмовлятися від своїх зобов'язань та розривати договір, без відповідних прав постачальника на противагу, без передбачення для продавця жодних прав та механізмів впливу, що суперечить загальним принципам цивільного обороту та обов'язковості господарських зобов'язань.
Відповідно до ч. 3. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Укладений між сторонами договір, який є підставою поданого позову, таким вимогам не відповідає, оскільки наділяє покупця лише правами, а постачальника - лише обов'язками.
Враховуючи, що договір в частині переходу ризиків та механізму оплати, суперечить наведеним принципам та звичаям ділового обороту, не відповідає змісту умови поставки DDP (оскільки вказана умова передбачає перехід ризиків від продавця постачальнику в момент надання нерозвантаженого товару у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, а за умовами укладеного договір усі ризики як до передачі товару покупцю, так і після, несе продавець) суд дійшов висновку, що в порядку частини 3 ст. 212 ЦК України строк оплати отриманого від позивача товару для відповідача є таким, що настав.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 28/08 від 28.08.2015 (докази надсилання претензії на належну адресу відповідача - фіскальний чек «Укрпошти» від 28.08.2015р. № 1833 та опис вкладення в лист від 28.08.2015р. містяться в матеріалах справи), в якій просив оплатити існуючу заборгованість до 09.09.2015р., проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору (пункт 1.7 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Враховуючи, що умовами укладеного сторонами договору строк оплати визначений інакше, ніж передбачено частиною 1 ст. 692 ЦК України, а саме посиланням на відкладальну обставину, яку з вищевикладених мотивів суд вважає такою, що настала, суд, в порядку частини 2 ст. 530 ЦК України пов'язує строк виникнення у відповідача грошового зобов'язання з моментом пред'явлення вимоги, тобто до 09.09.2015р. включно.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що в порядку передбаченому п. 7.4. договору направляв позивачу повідомлення про припинення договору та вимагав забрати товар поставлений, але нереалізований, а відтак, відповідач вважає відсутнім в себе зобов'язання з оплати вказаного товару. Крім того, відповідач посилається на підписаний між сторонами договір про надання маркетингових послуг № 098-13 Р/М від 01.05.2013, за яким, за твердженням відповідача у позивача рахується заборгованість перед відповідачем у сумі 716,00 грн, та згідно п. 5.5. якого у випадку наявності такої заборгованості, відповідач має право призупинити розрахунки по іншим договорам між сторонами до погашення заборгованості.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача, виходячи з наступного.
Так, п. 7.4 договору передбачено, що покупець у будь-який момент має право розірвати цей договір, попередивши про це постачальника за 7 календарних днів до дати припинення дії договору. В даному випадку дія договору вважається припиненою, після того як всі обов'язки, взяті на себе сторонами в період дії договору виконані в повному обсязі. У випадку, якщо на момент закінчення дії цього договору у покупця залишається нереалізований товар , постачальник зобов'язаний, якщо цього вимагає покупець, прийняти його на повернення та вивезти його зі складу покупця за власний рахунок протягом 5 календарних днів з дати направлення відповідної вимоги покупця, та в цей же строк здійснити повернення покупцю коштів за вже оплачені товари заявлені останнім на повернення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця.
Провадження у справі № 911/83/16 порушено 14.01.2016р., як свідчить залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач копію ухвали про порушення провадження у справі отримав 20.01.2016р.
17.02.2016р. відповідач звернувся до позивача з листом № 21 від 17.02.2016 (докази надсилання - опис вкладення та фіскальний чек залучені до матеріалів справи), в якому повідомив про припинення договору та вимагав прийняти на повернення нереалізований товар згідно доданого переліку загальною вартістю 6428,52 грн.
Враховуючи, що товар, що має обмежений термін придатності, було прийнято відповідачем в жовтні-грудні 2014 року, доказів повернення або реалізації товарів за вказаними накладними суду не надано, а з листом про припинення договору та повернення товару відповідач звернувся лише 17.02.2016р. після порушення провадження у справі про стягнення заборгованості, артикули, назви та ціни товарів у переліку, заявленому відповідачем до повернення відповідачу, не відповідають артикулам назвам та цінам товарів у видаткових накладних, за якими здійснювались поставки, двостороннього акту інвентаризації залишків товару суду не подано, суд відхиляє заперечення відповідача, як такі, що не доведені належними та допустимими доказами.
Позивач просить стягнути з відповідача 206,79 грн. 3% річних, 2892,71 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, позивачем нараховано 3% річних та суму втрат від інфляції розраховано по кожній видатковій накладній окремо, початок періоду нарахування визначено як «дата поставки плюс 7 днів», кінець періоду нарахування позивачем визначено 31.12.2015р.
Судом визначено строк оплати заявленої до стягнення заборгованості 09.09.2015р., а відтак, вірно розрахований розмір 3% річних та інфляційних втрат за період з 10.09.2015р. по 31.12.2015р. становить 59,70 грн. та 237,85 грн. відповідно.
Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, та приймає рішення про стягнення з відповідача 6428,30 грн. основного боргу, 59,70 грн. процентів річних та 237,85 грн. інфляційних втрат.
Витрати по сплаті судового збору в мінімальному визначеному законом розмірі 1218,00 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Моді” задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Ритейл-К” (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Мира, буд. 17-А, ідентифікаційний код 38274224)
на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Моді” (89440, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Тельмана, буд. 4 Б, ідентифікаційний код 33705773)
6428,30 грн. (шість тисяч чотириста двадцять вісім гривень тридцять копійок) основного боргу,
59.70 грн. (п'ятдесят дев'ять гривень сімдесят копійок) процентів річних;
237,85 грн. (двісті тридцять сім гривень вісімдесят п'ять копійок) інфляційних втрат,
1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень нуль копійок) судового збору
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 28.04.2016р.
Суддя О.В. Конюх