ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2016Справа №910/1613/16
За позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
до Приватного підприємства «Фірма Сокай»
про стягнення збитків у розмірі 11 000,00 грн.
Суддя Андреїшина І.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Гамрецький Є.О. за довіреністю № 6389/9 від 31.12.2015 р.
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Приватного підприємства «Фірма Сокай» про стягнення збитків у розмірі 11 000,00 грн. збитків, у зв'язку з порушенням норм Податкового кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 р. порушено провадження у справі № 910/1613/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2016 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
Через відділ діловодства суду 01.03.2016 р. від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які залучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 01.03.2016 р. представити суду оригінали документів для огляду в судовому засіданні наразі не зміг.
Відповідач уповноважених представників до судового засідання 09.03.2016 р. не направив, проте, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав. До Господарського суду міста Києва 11.02.2016 р. повернувся конверт з направленою ухвалою про порушення провадження у справі з відміткою відділення поштового зв'язку «не значиться».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. відкладено розгляд справи до 06.04.2016 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в призначене судове засідання, не виконанням ним вимог ухвали суду та для витребування у позивача оригіналів документів.
Через відділ діловодства суду 31.03.2016 р. від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які залучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 06.04.2016 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі, надав оригінали документів для огляду у судовому засіданні, разом з тим, подав клопотання про продовження строку розгляду спору, для надання йому можливості представити суду додаткові докази у справі.
розгляду справи.
Розглянувши клопотання представників сторін про продовження строку розгляду спору, суд його задовольнив з наступних підстав.
Частиною 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
В частині 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, не виконанням ним вимог ухвали суду та для витребування у позивача додаткових доказів у справі, ухвалою від 06.04.2016 р., керуючись ст. 77 ГПК України, розгляд справи відклав на 20.04.2016 р.; клопотання сторін про продовження строку розгляду спору задовольнив та продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів; зобов'язав сторін надати певні документи та пояснення.
19.04.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали, які залучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 20.04.2016 р. надав суду оригінали документів для огляду в судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті спору позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 20.04.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.
У судовому засіданні 20.04.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
18.09.2015 р. між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (надалі - Концерн РРТ, позивач, замовник) та Приватним підприємством «Фірма Сокай» (надалі - відповідач, виконавець), укладено договір транспортного експедирування № 1509 (надалі - договір), згідно з умовами якого відповідачем надавались позивачу послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Тернопіль - м. Кіровоград, а також завантажувальні та розвантажувальні роботи.
За цим Договором Замовник доручає та оплачує, а Виконавець бере на себе зобов'язання здійснити власним або найманим автомобільним транспортом перевезення вантажів в міжнародному сполученні, по країнам СНД або по Україні у відповідності до умов Заявки на перевезення, яка надсилається Замовником Виконавцю.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Вартість договору становить 66 000,00 грн., у тому числі ПДВ 11 000,00 грн. (п. 3.1. договору).
22.09.2015 р. між сСторонами був укладений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-2209-01 про виконанні послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Тернопіль - м. Кіровоград та завантажувальні та розвантажувальні роботи.
З пояснень позивача та матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору Концерн РРТ перерахував на рахунок ПП «Фірма Сокай» 66 000,00 грн. у тому числі ПДВ 11 000,00 грн. відповідно до платіжних доручень № 4649 від 22.09.2015 р., № 4730 від 28.09.2015 р. та № 4758 від 29.09.2015 р. Однак, відповідач не зареєстрував відповідну податкову накладну на ім'я Концерну РРТ.
Відповідач в порушення ст. 201 ПКУ не оформив податкову накладну за 22.09.2015 р. та не зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавив Позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 11 000,00 грн.
Листом №5107/8-07 від 05.11.2015 року Концерн РРТ звертався до Відповідача, вимагав виконати вимоги діючого законодавства та оформити і зареєструвати податкову накладну за 22.09.2015 року на суму 66 000,00 грн. з ПДВ. Даний лист був проігнорований Відповідачем.
07.12.2015 року Концерн РРТ повторно звертався до Відповідача з претензією №5708/9-07 в якій вимагав виконати вимоги діючого законодавства та оформити і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за 22.09.2015 р. на суму 66000,00 грн. з ПДВ та повідомити про це Концерн РРТ негайно. У разі невиконання вимог законодавства та Концерну РРТ, останній буде вимушений звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Даний лист також був проігнорований Відповідачем.
Враховуючи наведене, позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді неотриманого податкового кредиту в розмірі 11 000,00 грн.
Також, на думку позивача, наявність причинного зв'язку між протиправними діями або бездіяльністю відповідача та збитками позивача є встановленим фактом, оскільки, зазначені збитки заподіяні саме в результаті бездіяльності відповідача.
За нормами Податкового кодесу України відповідач, як продавець товарів/послуг, зобов'язаний оформити податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак, свій обов'язок не виконав, не зважаючи на вимоги законодавства та претензію Концерну РРТ, тим самим завдав збитків позивачу в розмірі 11 000,00 грн., та у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки (упущену вигоду) на суму неотриманого податкового кредиту з ПДВ у розмірі 11 000,00 грн.
За таких обставин, Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства «Фірма Сокай» про стягнення збитків у розмірі 11 000,00 грн. збитків, у зв'язку з порушенням норм Податкового кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, шо підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно- правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
01.01.2015 р. набирав чинності Закон України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України».
Враховуючи вищезазначені зміни Концерн РРТ позбавлений можливості у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення порядку її заповнення та/ або порядку реєстрації в ЄРПН додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, яка є підставою включення сум податку до складу податкового кредиту.
Крім того, у відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, відповідальність за відсутність реєстрації податкової накладної у визначеному чинним законодавством порядку несе безпосередньо відповідач у даній справі.
У висновках Верховного Суду України від 01.07.2015 р. «Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень за II півріччя 2014 р.» надано наступні роз'яснення.
Норми ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), до яких відсилають правила п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
Так, у п. 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно з п. 201.62 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
За п. 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу Покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За абзацом 2 цього пункту продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Реєстрі.
Абзаци 3 - 5 зазначеного пункту регулюють питання підтвердження дати, часу і факту реєстрації продавцем податкової накладної. Зокрема, про внесення податкової накладної до Реєстру свідчить квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Дата і час, зафіксовані у такій квитанції, визнаються датою і часом надання продавцем податкової накладної до податкового органу.
Законом N 3609-V п. 201.10 ст. 201 ПК України був доповнений новим абзацом, згідно з яким реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Реєстрі здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки (ця норма набрала чинності з 6 серпня 2011 р. і діяла на час подання платником податку податкової звітності та на час проведення податковим органом камеральної перевірки).
В абзаці 7 цього пункту передбачено право покупця звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Реєстру.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Абзацом 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі і зобов'язано покупця включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення (в редакції Закону N 2755-VI) та/або (у редакції Закону N 3609-V) порядку реєстрації в Реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До такої заяви додаються копії документів, передбачених у цій статті, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг (абзац 10 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Відповідно до підпункту 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з п. 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. N 1246, цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Реєстру платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.
Системний аналіз зазначених податкових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ (у редакції Закону N 2755-VI); 2) двадцять днів (у редакції Закону N 3609-V). В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг - зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Слід також зазначити, що згідно зі ст. 201 ПК України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів/послуг, а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про неприйнятність цих документів через несвоєчасність (не у день надання) внесення їх до Реєстру.
Значення має й те, що на дату подання податкової декларації з ПДВ за звітний період до ст. 201 ПК України були внесені зазначені зміни, які дають підстави вважати, що час складання і надання податкової накладної та час реєстрації цього документа можуть не збігатися (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі N 21-259а14).
Судом встановлено, що на виконання умов спірного договору Концерн РРТ перерахував на рахунок ПП «Фірма Сокай» 66 000,00 грн. у тому числі ПДВ 11 000,00 грн. відповідно до платіжних доручень № 4649 від 22.09.2015 р., № 4730 від 28.09.2015 р. та № 4758 від 29.09.2015 р. Однак, відповідач, в порушення ст. 201 ПКУ не оформив податкову накладну за 22.09.2015 р. та не зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавив позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 11 000,00 грн. При цьому, на звернення Концерну РРТ з вимагою виконати вимоги діючого законодавства та оформити і зареєструвати податкову накладну за 22.09.2015 р. на суму 66 000,00 грн. з ПДВ, відповідач не відреагував.
Господарський суд зауважує, причиною завищення від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом за вересень 2015 року на 11 000,00 грн., та як наслідок зменшенням податкового кредиту позивача за цей же період, стало порушення відповідачем податкового законодавства, а саме вимог пункт 201.10 ст. 201 ПК України, зокрема, не оформлення та не внесення до Єдиного реєстру податкових накладних податкової накладної за 22.09.2015 р.
Враховуючи наведене, у зв'язку з бездіяльністю відповідача, позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді неотриманого податкового кредиту в розмірі 11 000,00 грн.
Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно з ч. 4 ст. 47 ГК України, збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За змістом ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати рядок у сфері господарювання.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в силу вимог ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Стаття 623 ЦК України визначає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. До складу витрат, що підлягають стягненню з боржника, який припустився порушення зобов'язання, входять витрати зі сплати фінансових санкцій і пені з вини боржника. Так, боржник, не будучи платником податку на додану вартість, з метою не упустити можливість укладення вигідного договору або з інших причин може оформити в зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг податкову накладну і передати її покупцю (послугоодержувачу). Цей останній може на підставі податкової накладної скористатися податковим кредитом. Згодом орган державної податкової служби може встановити необґрунтованість одержання податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої суб'єктом, що не має на це права, і застосувати фінансові санкції до одержувача (послугоодержувача). Сплативши суми фінансових санкцій, покупець може стягнути суму здійснених витрат з контрагента за договором.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що зменшивши розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, позивач, тим самим поніс втрати (збитки) у вигляді не отриманого податкового кредиту (ст. 198 ПК України) або бюджетного відшкодування (ст. 200 ПК України).
З огляду на зазначене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 11 000,00 грн. збитків є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
За таких обставин, позовні вимоги Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Приватного підприємства «Фірма Сокай» підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 22, 32,33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Фірма Сокай» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 21546269) на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вулиця Дорогожицька, 10, код ЄДРПОУ 01190043) 11 000 (одинадцять тисяч) грн. 00 коп. збитків та 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 25.04.2016 р.
Суддя І.О. Андреїшина