ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.04.2016Справа №910/4421/16
За позовом Приватного підприємства "НБК" Сантехмонтажплюс"
до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
про стягнення 574 400,92 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники
від позивача: Кравченко В.П. за довіреністю № б/н від 02.09.2015
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "НБК" Сантехмонтажплюс" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач) про стягнення 574400,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справі № 48/349, від 04.08.2010 у справі № 48/348, від 04.08.2010 у справі № 48/347, від 10.06.2010 у справі № 23/200, від 10.06.2010 у справі № 23/201 встановлені обставини щодо укладення між сторонами договорів підряду № 31, № 32, № 33, № 34, 43 від 14.07.2008, виконання умов цих договорів підрядником (позивачем) та порушення договірних зобов'язань замовником (відповідачем), у зв'язку з чим вказаними судовими рішеннями позовні вимоги позивача на підставі кожного окремого договору підряду задоволено у відповідній сумі основного боргу.
За доводами позивача, оплата за виконані згідно вказаних договорів підряду роботи та відповідно до вказаних судових рішень була здійснена платежами 20.03.2012, 02.12.2013, 06.04.2015, що свідчить про порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання та є підставою згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України для нарахування відповідачу інфляційних втрат в сумі 500047,56 грн. та 3% річних в сумі 74353,36 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 було порушено провадження у справі № 910/4421/16 та призначено розгляд справи на 11.04.2016 о 10:40 год.
05.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2016, серед яких, зокрема, письмове підтвердження відсутності аналогічного спору, заява про зменшення розміру позовних вимог, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних.
У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач зазначив, що після проведення уточнених розрахунків інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням дати подачі позовної заяви 14.03.2016 та загального строку позовної давності виникла необхідність зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 499528,33 грн. інфляційних втрат та 72955,01 грн. 3% річних.
11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло підтвердження про відсутність аналогічного спору.
11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про застосування позовної давності. У наведеній заяві відповідач вказав, що позов подано із порушенням строків позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити в позові повністю.
11.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити в позові повністю. Відповідач виходив з того, що 01.01.2010 розпочався перебіг позовної давності як за основними вимогами (основний борг), так і за додатковими вимогами (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних). Внаслідок здійснених відповідачем 20.03.2012 оплат, перебіг позовної давності за основним боргом по спірним договорам підряду переривався і з 21.03.2012 розпочався спочатку. Відповідач вважає, що строк позовної давності на звернення позивача до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних (додаткових вимог) за спірними договорами підряду закінчився 01.01.2013. Відповідач також зазначив, що з 01.01.2010 (момент початку перебігу позовної давності по основному боргу і додатковим вимогам) позивач не звертався до суду і до відповідача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, крім того, обставин для зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України) позивачем не вказано, а відповідачем з 01.01.2010 та станом на даний час не вчинялись жодні дії, які б свідчили про визнання ним свого боргу по додатковим вимогам (інфляційні втрати та 3 % річних).
В судове засідання, призначене на 11.04.2016, представники позивача та відповідача з'явились.
В судовому засіданні 11.04.2016 здійснювався розгляд заяви відповідача, поданої 11.04.2016 через відділ діловодства суду, про застосування позовної давності. Заява залучена судом до матеріалів справи та прийнята до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2016 підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 499 528,33 грн. інфляційних втрат та 72 955,01 грн. - 3% річних.
В судовому засіданні 11.04.2016 здійснювався розгляд заяви позивача, поданої 05.04.2016 через відділ діловодства суду разом із супровідним листом, про зменшення розміру позовних вимог.
Судом встановлено, що відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач зменшив позовні вимоги в частині розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
Оскільки судом встановлено, що вищенаведені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.
Як вбачається зі змісту п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011№ 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 572 483,34 грн., з яких: 499 528,33 грн. - інфляційні втрати, 72 955,01 грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2016 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої 05.04.2016 через відділ діловодства суду разом із супровідним листом.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.04.2016 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 11.04.2016 через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні 11.04.2016 розпочато розгляд справи по суті.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні 11.04.2016 до 25.04.2016 о 09:30 год.
19.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, відповідно до яких позивач погодився з позицією відповідача щодо визначення дати початку перебігу строку позовної давності до основного боргу (01.01.2010) та переривання цього строку у зв'язку із сплатою відповідачем 20.03.2012 частини основного боргу. Відносно решти тверджень відповідача, позивач заперечував, вказавши при цьому, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги, що порушення права позивача з боку відповідача було тривалим. Посилаючись на норми ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України та виходячи із встановленого нормами ст. 625 ЦК України порядку нарахування інфляційних втрат та 3% річних (за весь час прострочення), позивач вважає наявним у нього права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат протягом трьох років до подання позову, т.т. в даному випадку з 15.03.2013 по 05.04.2015, враховуючи, що 05.04.2015 - дата, яка передує сплаті відповідачем основної заборгованості за договорами підряду, а з даним позовом до суду позивач звернувся 14.03.2016. Позивач також зазначив, що розрахунок позовних вимог проведено ним в межах трирічного строку позовної давності, а саме за період з 15.03.2013 по 05.04.2015. Крім того, позивач зазначив про неможливість в даному випадку застосувати ст. 266 ЦК України, оскільки на момент звернення до суду та на даний час позовна давність щодо основної вимоги не спливла, так як мало місце неодноразове переривання перебігу позовної давності.
В судове засідання, призначене на 25.04.2016, представники позивача та відповідача з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2016 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та заперечень на відзив відповідача, поданих відповідно 05.04.2016 та 19.04.2016 через відділ діловодства суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.04.2016 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 11.04.2016 через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні 25.04.2016 здійснювався розгляд справи по суті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.04.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним, засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Приватне підприємство "НБК" Сантехмонтажплюс" (позивач) звернулось з позовними вимогами до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач) про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 499 528,33 грн. за період з 01.04.2013 по 31.03.2015 та 3% річних в розмірі 72 955,01 грн. за період з 15.03.2013 по 05.04.2015 за прострочення оплати заборгованості за договорами підряду № 31, № 32, № 33, № 34, 43 від 14.07.2008 (згідно з заявою про зменшення розміру позовних вимог).
Позивач зазначив, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347 та рішеннями Господарського суду міста Києва від 10.06.2010 у справах № 23/200, № 23/201, що набрали законної сили, позовні вимоги Приватного підприємства "НБК" Сантехмонтажплюс" до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації задоволено повністю, вирішено стягнути з Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на користь Приватного підприємства "НБК" Сантехмонтажплюс" основного боргу:
- 352845,60 грн. (у справі № 48/349);
- 85384,80 грн. (у справі № 48/348);
- 339590,40 грн. (у справі № 48/347);
- 288688,80 грн. (у справі № 23/200);
- 680150,15 грн. (у справі № 23/201).
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.11.2011 у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347 та ухвалами Господарського суду міста Києва від 21.12.2011 у справах № 23/200, № 23/201 замінено відповідача (боржника) - Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (ідентифікаційний код 26089017) правонаступником - Управлінням житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (ідентифікаційний код 37498693).
Вказаними рішеннями Господарського суду міста Києва встановлено факт наявності основної заборгованості Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації перед Приватним підприємством "НБК" Сантехмонтажплюс" за виконані роботи згідно договорів підряду № 31, № 32, № 33, № 34, 43 від 14.07.2008 (далі - договори підряду) в сумах:
- 352845,60 грн. (договір підряду № 31 від 14.07.2008);
- 85384,80 грн. (договір підряду № 32 від 14.07.2008);
- 339590,40 грн. (договір підряду № 33 від 14.07.2008);
- 288688,80 грн. (договір підряду № 34 від 14.07.2008);
- 680150,15 грн. (договір підряду № 43 від 14.07.2008).
Позивач зазначив, що оплата вказаної заборгованості по договорам підряду була здійснена відповідачем таким чином:
№ договоруЗаборгованістьоплата 20.03.12оплата 02.12.13оплата 06.04.15
31352845, 6035000232204, 8385640,77
3285384, 802500060384, 80
33339590, 4070000269590, 40
34288688, 8035000 253688, 80
43680150, 1535000 645150, 15
Крім того, 20.11.2013 та 23.03.2015 між позивачем та відповідачем були підписані акти взаєморозрахунків, які підтверджують заборгованість відповідача за кожним зі спірних договорів підряду на відповідні дати.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача грошових коштів основної заборгованості за виконані роботи згідно спірних договорів підряду.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
При цьому позивач вважає, що наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу основної заборгованості за договорами підряду № 31, № 32, № 33, № 34, 43 від 14.07.2008 у вищевказаних сумах підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347 та рішеннями Господарського суду міста Києва від 10.06.2010 у справах № 23/200, № 23/201 та в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи.
Відповідач до винесення судом рішення у справі подав заяву про застосування позовної давності, згідно якої вказав, що позов подано із порушенням строків позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити в позові повністю. У зв'язку зі спливом позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за визначені позивачем періоди, відповідач також заперечував позовні вимоги у поданому ним до суду відзиві на позовну заяву.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 вказаної статті).
Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347 та рішеннями Господарського суду міста Києва від 10.06.2010 у справах № 23/200, № 23/201 за позовом Приватного підприємства "НБК" Сантехмонтажплюс" (позивач) до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (відповідач) встановлено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду № 31, № 32, № 33, № 34, 43 від 14.07.2008 щодо своєчасної оплати за виконані роботи у розмірі:
- 352845,60 грн. (договір підряду № 31 від 14.07.2008);
- 85384,80 грн. (договір підряду № 32 від 14.07.2008);
- 339590,40 грн. (договір підряду № 33 від 14.07.2008);
- 288688,80 грн. (договір підряду № 34 від 14.07.2008);
- 680150,15 грн. (договір підряду № 43 від 14.07.2008).
Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2010 у справах № 23/200, № 23/201, що набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення при вирішенні даної справи № 910/4421/16, в якій беруть ті самі особи, щодо яких встановлено ці факти вказаними рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 48/349, № 48/348, № 48/347, № 23/200, № 23/201.
Як вбачається з матеріалів справи, основна заборгованість за спірними договорами підряду була погашена відповідачем частинами, а саме:
№ договоруЗаборгованістьоплата 20.03.12оплата 02.12.13оплата 06.04.15
31352845, 6035000232204, 8385640,77
3285384, 802500060384, 80
33339590, 4070000269590, 40
34288688, 8035000 253688, 80
43680150, 1535000 645150, 15
всього1746659,75200000,00562180,03984479,72
Наведені часткові оплати в рахунок погашення заборгованість за спірними договорами підряду підтверджуються виписками з банківського рахунку позивача, які наявні в матеріалах справи.
Враховуючи, що 20.03.2012 відповідачем було проведено розрахунок в частині сум заборгованості за договорами підряду № 31, № 32, № 33, № 34, № 43 в загальному розмірі 200000,00 грн., то в період з 20.03.2012 по 01.12.2013 у відповідача існувала заборгованість в сумі 1546659,75 грн. (1746659,75 грн. - 200000,00 грн. = 1546659,75 грн.).
Враховуючи, що 02.12.2013 відповідачем було проведено розрахунок в частині сум заборгованості за договорами підряду № 31, № 32, № 33 в загальному розмірі 562180,03 грн., то в період з 02.12.2013 по 05.04.2015 у відповідача існувала заборгованість в сумі 984479,72 грн. (1546659,75 грн. - 562180,03 грн. = 984479,72 грн.).
Враховуючи, що 06.04.2015 відповідачем було проведено розрахунок в частині сум заборгованості за договорами підряду № 31, № 34, № 43 в загальному розмірі 984479,72 грн., то вважається, що 06.04.2015 заборгованість відповідача за спірними договорами підряду була погашена в повному обсязі (984479,72 грн. - 984479,72 грн. = 0,00 грн.).
Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та, зокрема, у вигляді нарахування та стягнення інфляційних та трьох відсотків річних на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 499 528,33 грн. за період з 01.04.2013 по 31.03.2015 та 3% річних в розмірі 72 955,01 грн. за період з 15.03.2013 по 05.04.2015 (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог) за прострочення оплати заборгованості за спірними договорами підряду, вказані періоди відповідають періоду існування заборгованості.
Судом враховано, що згідно п. 1.12 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За таких обставин, судом було здійснено перевірку (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") наданих позивачем разом із заявою про зменшення розміру позовних вимог розрахунків інфляційних втрат та пені.
За розрахунком суду, інфляційні втрати на загальну суму заборгованості за спірними договорами підряду склали 500 047,56 грн. за період з 01.04.2013 по 31.03.2015:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
01.04.2013 - 01.12.20131546659.750.999-1600.881545058.87
02.12.2013 - 31.03.2015984479.721.510501648.441486128.16
500047,56
Отже, сума інфляційних втрат за розрахунком суду (500 047,56 грн.) є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення з відповідача згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог (499 528,33 грн.).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 499528,33 грн. за період з 01.04.2013 по 31.03.2015, а відповідні клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Тому до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 499 528,33 грн. за період з 01.04.2013 по 31.03.2015.
Здійснивши перевірку наданого позивачем уточненого розрахунку 3% річних в сумі 72955,01 грн. за період з 15.03.2013 по 05.04.2015, суд дійшов висновку, що останній виконаний арифметично вірно та відповідно до встановлених обставин справи, у зв'язку з чим зазначена сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача.
Разом з тим, враховуючи, що відповідачем у заяві про застосування позовної давності та у відзиві на позовну заяву, поданих 11.04.2016 через відділ діловодства суду, заявлено про застосування строків позовної давності, суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року)
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Додатковими угодами № 2 до договорів підряду № № 31, 32, 33, 34, 43 від 14.07.2008 сторони встановили відтермінування оплати за виконані у 2008 році роботи на 2009 рік. Отже, з 01.01.2010 розпочався перебіг позовної давності як за основними вимогами (основний борг) по вказаним договорам підряду, а так само і за додатковими вимогами (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних).
Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в межах трирічного строку позовної давності звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення основного боргу на підставі кожного з вказаних договорів. Рішення Господарського суду міста Києва № 48/349 № 48/348, № 48/347 від 04.08.2010 та рішення Господарського суду міста Києва № 23/200, № 23/201 від 10.06.2010 набрали законної сили, на виконання вказаних рішень були видані судові накази, зокрема, на стягнення з відповідача на користь відповідача сум основної заборгованості по спірним договорам підряду. Зважаючи на наведене, позивач реалізував своє право на звернення до суду з вимогами про стягнення основної заборгованості за спірними договорами підряду.
Натомість, як встановлено судом, відповідачем в рахунок погашення заборгованості за спірними договорами підряду були здійснені часткові оплати 20.03.2012, 02.12.2013, 06.04.2015, що підтверджується матеріалами справи, з урахуванням яких заборгованість по спірним договорам підряду була повністю погашена лише 06.04.2015.
Наведене свідчить, що порушення права позивача з боку відповідача було тривалим.
Як визначено в абз. 3 п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вищевказані норми та виходячи з встановленого статтею 625 ЦК України порядку нарахування інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення, суд дійшов висновку, що у позивача є право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням загального строку позовної давності.
Розрахунок позовних вимог позивачем проведено вірно в межах трирічного строку позовної давності, а саме за період з 15.03.2013 по 05.04.2015 (до дати повного виконання спірних зобов'язань 06.04.2015).
Інші твердження відповідача про сплив позовної давності щодо заявлених позовних вимог суд відхиляє як безпідставні.
Таким чином суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (в чинній редакції) передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Оскільки відповідне клопотання позивачем до суду не подавалось, то у суду відсутні підстави для повернення позивачу надміру сплаченого судового збору в сумі 28,77 грн.
Сплачений позивачем судовий збір в іншій частині в сумі 8587,25 грн., покладається на відповідача, з огляду на задоволення позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03155, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 97; ідентифікаційний код 37498693) на користь Приватного підприємства "НБК" Сантехмонтажплюс" (04028, вул. Туполєва, буд. 18-Д, ідентифікаційний код 34926138) 72955,01 грн. (сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 01 коп.) 3% річних, 499528,33 грн. (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім гривень 33 коп.) інфляційних втрат, 8587,25 грн. (вісім тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень 25 коп.) судового збору.
3. Видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.04.2016
Суддя Гумега О.В.