ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.04.2016Справа №910/28080/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
1) Приватний нотаріус Київського міського округу Білоконь Раїса Василівна
2) Публічне акціонерне товариство «Златобанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
3) ОСОБА_3
про визнання недійсним договору
Суддя Андреїшина І.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Радзієвська О.Є.
від третіх осіб на стороні відповідача: не з'явилися
від третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_5
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі літ. М-2 площею 835 кв. м. (згідно технічного паспорту) від 15.12.2011 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» зазначає, що спірний правочин було укладено за зловмисної домовленості виконавчих сторін договору: колишнього директора та головного бухгалтера ОСОБА_6 та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» ОСОБА_7, за участі представника позивача ОСОБА_8, що діяла на підставі довіреності виданої ОСОБА_6, та направлено на втрату позивачем цілісного майнового комплексу виробництва агрохімії, що знаходиться по АДРЕСА_1. Позивач також посилається на наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю вказаних осіб та настанням негативних наслідків для товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/28080/14, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріусу Київського міського округу Білоконь Раїсу Василівну та призначено справу до розгляду на 18.03.2015 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва (колегія суддів: Сівакова В.В., Ломака В.С., Підченко Ю.О.) від 07.07.2015 р. у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) від 25.11.2015 р. вищевказане рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р. у справі № 910/28080/14 - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 р. у справі № 910/28080/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. справу № 910/28080/14 передано уповноваженій особі для здійснення повторного автоматичного розподілу.
Автоматизованою системою документообігу справу розподілено судді Андреїшіній І.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 р. дану справу суддею Андреїшиною І. О. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.03.2016 р., зобов'язано учасників судового процесу надати суду певні документи.
Через відділ діловодства суду 09.03.2016 р. від Приватного нотаріуса Київського міського округу Білоконь Раїси Василівни надійшло повідомлення, яке залучено до матеріалів справи.
У судове засідання 16.03.2016 р. з'явився представник відповідача, повідомив, що 16.03.2016 р. через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду, відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні, пояснив, що оскільки він присутній у даному судовому засіданні, та відкликає клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 16.03.2016 р. просив відкласти розгляд справи, для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи та виконати вимоги ухвали суду.
Представник третьої особи, також повідомив, що не готовий до судового засідання, оскільки йому необхідний час, для ознайомлення з відзивом відповідача.
Представники третіх осіб на стороні відповідача не з'явилися в судове засідання 16.03.2016 р., вимог ухвали суду не виконали, про причини неявки не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 р. відкладено розгляд справи до 13.04.2016 р., у зв'язку з неявкою представників третіх осіб на стороні відповідача у судове засідання та для надання можливості сторонам виконати вимоги ухвали суду.
Через відділ діловодства суду 08.04.2016 р. від третьої особи на стороні позивача надійшли документи у справі, які залучено до матеріалів справи.
Крім того, 12.04.2016 р. від відповідача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.04.2016 р. ліквідатор ТОВ «Українська агрохімічна компанія» підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позову в повному обсязі з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа на стороні позивача та представник даної третьої особи підтримали позицію ліквідатора.
Представники третіх осіб на стороні відповідача в судове засідання 13.04.2016 р. не з'явилися, вимог ухвали суду не виконали, про причини неявки не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, у зв'язку з неявкою представників третіх осіб на стороні відповідача у судове засідання та для дослідження доказів у справі, ухвалою від 13.04.2016 р., керуючись ст. 77 ГПК України, розгляд справи відклав на 20.04.2016 р.; повторно зобов'язав позивача та третіх осіб на стороні відповідача надати суду певні документи та пояснення.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.04.2016 р. заперечив проти позову в повному обсязі з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа на стороні позивача та представник даної третьої особи підтримали позов.
Представники позивача та третіх осіб на стороні відповідача в судове засідання 20.04.2016 р. не з'явилися, вимог ухвали суду не виконали, про причини неявки не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача та третіх осіб на стороні відповідача про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників вищезазначених учасників судового процесу.
У судовому засіданні 20.04.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи на стороні позивача, Господарський суд міста Києва
15.12.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрований в реєстрі за № 446363 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. якого продавець зобов'язується передати побутові приміщення дільниці № 5 (надалі - нерухоме майно), яке розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Городок, вулиця Штейнгеля барона, будинок 145, реєстраційний номер 12042090, опис об'єкта: цегла, літ. М-2, загальною площею 835,0 кв.м. (загальна площа збільшена на 9,8 кв.м. за рахунок демонтажу перегородки) у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти нерухоме майно у власність і сплатити обумовлену грошову суму. Договір з боку продавця було підписано представником за довіреністю від 03.12.2011 р. ОСОБА_8., а з боку покупця - директором ОСОБА_7
Згідно з п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, згідно із п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За умовами п. 1.2. договору, нерухоме майно, що відчужується за договором, розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Городок, вулиця Штейнгеля барона, будинок 145, реєстраційний номер 12042090, опис об'єкта: цегла, літ. М-2, загальною площею 835,0 кв.м. (загальна площа збільшена на 9,8 кв.м. за рахунок демонтажу перегородки), згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» № 32479123 від 14.12.2011 р.
Відчужуване майно розташоване на земельній ділянці площею 1,48 га, кадастровий номер 5624683300:03:000:0021, щ належить продавцю на праві приватної власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 2676624, виданого Рівненською районною державною адміністрацією 01.12.2011 р.; площею 0,72 га, кадастровий номер 5624683300:03:000:0022, що належить продавцю на праві приватної власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 267625, виданого Рівненською районною державною адміністрацією 01.12.2011 р..
Наразі, наявними в матеріалах справи документами, а саме витягом від 28.12.2011 р. № 32726927 з реєстру прав власності на нерухоме майно, витягом № 10808057 від 15.12.2011 р. підтверджується наявність на момент укладання договору від 15.12.2011 р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» речових прав на об'єкт продажу.
За умовами п. 2.1. спірного правочину, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін здійснюється за 326 254,17 грн., податок на додану вартість 20 % в сумі 62 250,83 грн., що разом становить 391 505,00 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем у договорі від 15.12.2011 р. купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5 було узгоджено такі істотні умови договору купівлі-продажу як предмет та ціна.
Стосовно відсутності в спірному договорі від 15.12.2011 р. строку дії правочину господарський суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 627 ЦК України визначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 7 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.
Як зазначалось вище, за приписами ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.
Крім того, слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до моменту припинення (виконання) прав та обов'язків, які з нього виникли.
При цьому, необхідно враховувати, що незазначення в договорі строку його дії, що вираховувався б днями, місяцями, роками свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з правочину, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним. Вказану правову позицію наведено у п. 32 Інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».
За змістом п. 2.6 постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Згідно зі ст. 657 Цивільного кодексу України, в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
З матеріалів справи вбачається, що договір спірний купівлі-продажу від 15.12.2011 р. було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. та зареєстровано в державному реєстрі правочинів 15.12.2011 р. за номером 446363.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору від 15.12.2011 р. купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5 недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 15.12.2011 р., тобто з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Враховуючи викладене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» зазначає, що спірний правочин було укладено за зловмисної домовленості виконавчих сторін договору: колишнього директора та головного бухгалтера ОСОБА_6 та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» ОСОБА_7, за участі представника позивача ОСОБА_8, що діяла на підставі довіреності виданої ОСОБА_6, та направлено на втрату позивачем цілісного майнового комплексу виробництва агрохімії, що знаходиться по АДРЕСА_1. Позивач також посилається на наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю вказаних осіб та настанням негативних наслідків для товариства.
Враховуючи наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» про визнання недійсним договору від 15.12.2011 р. купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Частинами 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства», ст. 145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
За змістом положень ч. 1 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 145 Цивільного кодексу України, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
Відповідно до п. 9.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» (в редакції, що затверджена протоколом № 19/12/2008 р. від 19.12.2008 р. загальних зборів), вищим органом товариства є збори його учасників. Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю суб'єкта господарювання у межах своєї компетенції.
До компетенції загальних зборів належить, в тому числі, призначення та звільнення директора, надання згоди на укладання директором товариства угод та договорів, що стосуються відчуження та передачі в заставу (іпотеку) основних засобів, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія».
З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія», яке оформлене протоколом № 19/12/2008 від 19.12.2008 р., на посаду директора позивача було призначено ОСОБА_6 з 20.12.2008 р.
02.10.2009 р. рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія», оформленим протоколом № 02/10-01, надано директору ОСОБА_6 повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період з 03.10.2009 по 01.03.2012 включно, а також надано керівнику право ціну та умови таких угод і договір визначати на власний розсуд. Продаж основних засобів повинен вчинятись не нижче, ніж за їх балансовою вартістю.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 910/12493/15 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія», оформленого протоколом № 02/10-01 від 02.10.2009 р. та за позовом третьої особи ОСОБА_10 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» від 02.10.2009 р., оформленого протоколом № 02/10-01.
Рішенням від 03.11.2014 р. Господарського суду міста Києва у справі № 910/12493/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. у даній справі в задоволенні позовів ОСОБА_3 та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_10 відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. у справі № 910/12493/14 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням від Господарського суду міста Києва 27.05.2015 р. у справі № 910/12493/14 відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_10.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у даній справі, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2015 р., скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 р. та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_10 задоволено; визнано недійсним рішення від 02.10.2009 р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Агрохімічна Компанія», яке оформлене протоколом № 02/10-01; на відповідача покладено судові витрати.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6. постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 р. у справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 р. у справі № 910/11595/13.
Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у справі № 910/12493/14 має преюдиціальне значення, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що у ОСОБА_6 були відсутні повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період з 03.10.2009 р. до 01.03.2012 р. включно.
За таких обставин, у вказаної особи були відсутніми повноваження на укладання і спірного правочину - договору купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Положення ст. 239 Цивільного кодексу України визначають, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
З договору купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363, вбачається, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» його було підписано ОСОБА_8.
Частини 3 ст. 244 Цивільного кодексу України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За приписами ст. ст. 245, 246 Цивільного кодексу України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Враховуючи вищенаведене, оскільки надання згоди на укладення директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб згідно Статуту відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» та враховуючи те, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» від 02.10.2009 р., оформлене протоколом № 02/10-01, яким директору, ОСОБА_6, надано згоду на укладення та підписання договорів, визнано недійсним у судовому порядку, останній надаючи ОСОБА_8 повноваження на підписання від імені позивача оспорюваного правочину, права на вчинення якого він не мав, діяв без належних на те повноважень, що згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363.
Крім того, суд зауважує, що відповідно ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з п. 3.4. постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Таким чином, у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неповноважною на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчитимуть про наступне схвалення такого правочину.
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрований в реєстрі за № 446363, було в повному обсязі виконано сторонами, зокрема, покупцем була сплачена його вартість, а продавцем передано майно, право власності на яке було зареєстроване за відповідачем.
В той же час, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, що і підписала спірну угоду без належних повноважень.
Належних та допустимих, у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину матеріали справи не містять.
Одночасно, твердження позивача про укладання спірного правочину внаслідок зловмисної домовленості господарський суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
За приписами ст. 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Пунктом 3.10. постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, в тому числі ст. 232 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому, представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.
Правочини можуть вчинятися внаслідок зловмисної домовленості тільки тоді, коли представник однієї зі сторін діяв у межах чинних повноважень. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 16.02.2016 р. Вищого господарського суду України у справі № 910/28083/14.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на зловмисну домовленість, в якості підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363.
Заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» про вихід за межі позовних вимог залишена судом без задоволення з урахуванням наступного.
За приписами ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, в тому числі, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Господарський суд зауважує, що вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов'язком суду.
Таким чином, з огляду на наведене, вищезазначена заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» залишена судом без задоволення.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в сукупності, з огляду на відсутність у директора позивача повноважень на відчуження майна товариства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» про визнання недійсним договору купівлі-продажу побутових приміщень дільниці № 5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 446363, щодо нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Городок, вулиця Штейнгеля барона, будинок 145, реєстраційний номер 12042090, опис об'єкта: цегла, літ. М-2, загальною площею 835,0 кв.м. (загальна площа збільшена на 9,8 кв.м. за рахунок демонтажу перегородки), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р., у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі літ. М-2, загальною площею 835,0 кв.м (згідно технічного паспорту) від 15.12.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 13, код ЄДРПОУ 33236968) в особі ОСОБА_8 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» (04201, м. Київ, Мінське шосе, будинок 4, код ЄДРПОУ 37423497) в особі ОСОБА_7,
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» (04201, м. Київ, Мінське шосе, будинок 4, код ЄДРПОУ 37423497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 13, код ЄДРПОУ 33236968) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви, 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги та 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. витрат на сплату судового збору за подання до суду касаційної скарги.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 25.04.2016 р.
Суддя І.О. Андреїшина