ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.04.2016Справа № 910/20423/14
За позовомЗаступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі 1) Державної служби України з надзвичайних ситуацій; 2) Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області
До Вінницької обласної ради
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1) Департамент цивільного захисту Вінницької обласної державної адміністрації; 2 ) Вінницька міська рада; 3 ) Вінницька обласна державна адміністрація
Провизнання недійсним рішення
Судді: Андреїшина І.О. (головуючий),
Сівакова В.В.
Спичак О.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача-1 Ігнатенко В.І. за довіреністю № 01-108/08 від 05.01.2016
Від позивача-2Судакевич А.О. за довіреністю № 01-27/09-06 від 04.01.2016
Від відповідачаБойко І.Г. за довіреністю № 216-06-1680 від 30.12.2015
Від третьої особи-1Стебло В.В. за довіреністю № 014-02-487 від 26.04.2016
Від третьої особи-2не з'явився
Від третьої особи-3не з'явився
Від прокуратуриСтригун М.А., посв. № 036198 від 10.11.2015
Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області звернувся до суду з позовом про визнання недійсним у частині рішення Вінницької обласної ради від 28.03.2007 № 247.
Провадження у справі за даним позовом було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2014 № 910/20423/14.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015, у позові було відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 у справі № 910/20423/14 було скановано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 справу № 910/20423/14 було прийнято до свого провадження суддею Андреїшиною І.О. та призначено до розгляду на 27.01.2016.
16.01.2016 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення по справі.
Ухвалою від 27.01.2016 розгляд справи було відкладено на 17.02.2016 у зв'язку з неявкою в засідання представників учасників процесу, крім позивача та неподанням витребуваних документів.
Станом на 17.02.2016 судом було отримано від відповідача та третьої особи клопотання про відкладення розгляду справи з 27.01.2016, заяви відповідача про застосування строків позовної давності, письмові пояснення по справі від позивачів.
17.02.2016 у ході розгляду спору по суті, заслуховування обґрунтувань позову та заперечень відповідачів, з'ясування правових позиції учасників провадження по суті спору, суд дійшов висновку про його належність спору до складної категорії, у зв'язку з чим було винесено ухвалу про призначення колегіального розгляду справи № 910/20423/14 у складі трьох суддів.
Ухвалою від 18.02.2016 справу № 910/20423/14 було прийнято до свого провадження колегією суддів, визначеною внаслідок повторного автоматичного розподілу справи у складі головуючого судді Андреїшиної І.О. і суддів Сівакової В.В. та Спичака О.М., розгляд призначено на 06.04.2016.
Ухвалою від 06.04.2016 розгляд справи було відкладено на 13.04.2016 у зв'язку з неявкою засідання прокурора та неотриманням від прокуратури письмових пояснень.
У судовому засіданні було розглянуто та відхилено клопотання позивача-2 та прокурора про зупинення провадження у справі для надання часу для подання додаткових матеріалів через відсутність належних процесуальних підстав, передбачених ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ухвали від 13.04.2016 розгляд справи було відкладено на 18.04.2016, зважаючи на неявку в засідання представників позивачів.
У судовому засіданні розгляд справи був відкладений з метою наданням можливості сторонам подати додаткові докази у справі.
Представники учасників провадження підтримали свої правові позиції у спорі.
Прокурор та представники позивачів просили суд задовольнити позов та визнати недійсним рішення Вінницької обласної ради “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності” від 28.03.2007 № 247 у частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 (на сьогодні - Ілика, 9) у м. Вінниці.
Як слідує з позовної заяви, усних та письмових прояснень прокурора у справі та представників позивачів, заявлені вимоги мотивовані порушенням майнових прав Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області на володіння, користування і розпорядження майновим комплексом цивільної оборони, розташованим по вул. Ілика, 9 (раніше - Ушакова, 79) у м. Вінниці, що є державним майном та розташоване на землях оборони. Оскільки оскаржуваним рішенням обласної ради таке майно було віднесено до комунальної власності, позивач-2 не в змозі вчинити дії з державної реєстрації його за собою, хоча є його законним користувачем, майно знаходиться у сфері його управління та перебуває на балансі. Крім того, в якості підстави для задоволення позову, такі особи вказують на перевищення відповідачем повноважень, адже процедура зміни статусу державного майна на комунальне вимагає наявності рішення Кабінету Міністрів України.
Відповідно до відзиву на позовну заяву, письмових і усних пояснень уповноважених осіб, відповідач та третя особа проти позову заперечують, посилаючи на правомірність оскаржуваного рішення, хибність посилань позивачів і прокурора, приналежність майна до комунальної власності.
При цьому, згідно із заявою про застосування строків позовної давності, відповідач просить суд відмовити у заявленому позові в порядку ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
У судовому засіданні 27.04.2016 р. представник ДСУ з надзвичайних ситуацій надав суду докази пошуку ним додаткових доказів у справі, а також заявив клопотання про відкладення розгляду справи для можливості такі докази надати і для ознайомлення з матеріалами справи. Розглянувши заявлене клопотання, суд його відхилив, з огляду на тривалість часу розгляду справи.
Представник відповідача подав суду документи, на підставі яких, за його словами, було прийняте оспорюване рішення обласної ради.
Треті особи-2, 3 явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, пояснень по суті спору суду не подали.
У судовому засіданні 27.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва
28.03.2007 Вінницькою обласною радою прийнято рішення “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності” № 247.
30.03.2007 Вінницькою міською радою прийнято рішення “Про внесення доповнення в розділ 14 додатку до рішення міської ради від 18.10.2002 № 107 “Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Вінниці та визнання таким, що втратило чинність рішення міської ради від 09.06.95 щодо об'єктів комунальної власності”. Названим рішенням передано у комунальну власність територіальної громади міста споруди і будівлі учбового містечка по вул. Ілика, 9 у місті Вінниці.
Прокурор у справі та позивачі не погоджуються з правомірністю рішення від 28.03.2007 № 247 в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці.
Майно, описане в оскаржуваному рішенні, яке в матеріалах справи вказується з декількома різними адресами (м. Вінниця, вул. Ушакова, 79 та/або вул. Ілика, 9) є одним і тим самим майном, що було підтверджено учасникам провадження у справі під час її розгляду.
У ході розгляду справи та вирішення спору по суті судом було встановлено наступне.
25.05.1973 керівником Цивільної оборони м. Вінниці з посиланням на педагогічні вказівки Штабу цивільної оборони СРСР видано наказ про створення у різних районах міста учбових містечок цивільної оборони.
У радянський період цивільна оборона являла собою систему дій та заходів щодо захисту населення, культурних та матеріальних цінностей держави від небезпек, зумовлених, у першу чергу військовими загрозами, а також надзвичайними ситуаціями, катастрофами техногенного та природного характеру, що функціонувала на основі принципів територіального та виробничого розподілу, основною ланкою якої був первинний соціальний об'єкт, об'єкт економіки, державного управління (навчальний заклад, завод, фабрика, виконавчі органи на місцях та ін.).
04.10.1932 Радою Народних Комісарів СРСР було затверджено Положення про протиповітряну оборону Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
13.06.1961 згідно з постановою Центрального комітету Комуністичної партії Радянського союзу І Ради міністрів СРСР № 639-275 була створена Цивільна оборона.
12.07.1973 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради депутатів трудящих винесено рішення “Про відведення земельних ділянок під будівництво учбових містечок цивільної оборони” № 484, за яким під будівництво учбового містечка у Ленінському районі виділялося 4,0 га в кв. 412 по вул. Ботанічній, у Старогородському - 4,0 га в кв. 150-а по пров. Серафимовича.
02.04.1975 голова Виконавчого комітету Старогородської районної ради депутатів трудящих звернувся до головного архітектора Виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих з листом № 117 про виділення на території району земельної ділянки площею 4,0 га для будівництва учбового містечка цивільної оборони згідно з наказом від 25.05.1973.
12.04.1975 звуженим засіданням Виконавчого комітету Старогородського районної ради депутатів трудящих м. Вінниці винесено рішення № 1 “Про будівництво учбового містечка цивільної оборони”. З цього рішення слідує, що для фінансування та дольової участі у будівництві залучалися об'єкти народного господарства (комбінати, заводи, фабрики тощо).
15.04.1975 Управлінням головного архітектора м. Вінниці складено акт “Про відвід земельної ділянки під державне будівництво”, відповідно до якого на виконання рішення Виконавчим комітетом Вінницької міської ради депутатів трудящих від 12.07.1973 № 484 в натурі на місцевості здійснено відвід земельної ділянки під будівництво учбового містечка цивільної оборони; ділянка розташована у м. Вінниці по вул. Маяковського квартал № 176, загальною площею 4,0 га у межах -270,0 м з півночі, -160,0 м з заходу, -220,0 м з півдня та -165,0 м з заходу; забудовником вказано Старогородський районний виконавчий комітет; попередньо ділянка визначалася як міські землі.
Згідно з актом, складеним комісією з семи членів - представників місцевої державної адміністрації (виконавчого комітету), районного відділу земельних ресурсів, штабу цивільного оборони області (району), районної інспекції з охорони навколишнього природного середовища і функціонального використання природних ресурсів, районного органу архітектури, сільської (селищної, міської) ради народних депутатів згідно з розпорядженням районної державної адміністрації від 01.04.199_ (якість фотокопії документу не дозволяє встановити його рік) № 293-Р було проведено інвентаризацію земель штабу цивільної оборони м. Вінниця.
Відповідно до даного акту для інвентаризації земель було використано рішення міського виконавчого комітету від 12.07.1973 № 484, характеристика планово-картографічного матеріалу (корегування ІІ 1992 року, масштаб 1:2000).
Зважаючи на посилання на планово-картографічний матеріал 1992 року, описаний акт є такий, що був складений не раніше 1992 року.
Внаслідок інвентаризації встановлено, що по фактичному користуванню загальна площа земельних ділянок штабу, полігону, гуртожитку, гаражів складає 3,94 га, в тому числі, полігон - 3,77 га, ділянка 2 - 0,06 га, ділянка 3- 0,05 га, ділянка 4- 0,04 га, ділянка 5 - 0,02 га.
У розділі “землекористувач” в цьому акті було вказано штаб, полігон, гуртожиток, гаражі цивільної оборони, у розділі “стан використання земель” визначено, що землі використовуються за призначенням.
Результати інвентаризації земель Штабу Цивільної оборони України були затверджені спільним наказом Державного комітету земельних ресурсів та Штабу Цивільної оборони України від 24.11.1993 № 100/359, за відомостями якого у Вінницькій області було виявлено 10,8 га відповідних угідь.
Задля реалізації Декларації про державний суверенітет України 07.02.1991 Верховною Радою УРСР було прийнято Закон Української УРСР “Про власність”, яким встановлювалася рівноправність таких форм власності, як індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна та визначалося, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Під суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності визнавалася держава в особі Верховної Ради Української РСР, під суб'єктом права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Статтею 34 названого Закону визначалося, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Під об'єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (ст. 35).
05.11.1991 Кабінетом Міністрів України, з метою впровадження в дію приписів Закону України “Про власність”, було прийнято постанову “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” № 311, що заклало правові основи для розподілу майна, яке в радянській період було виключно державним, на державне та комунальне.
При цьому, суд враховує, що до вступу в силу Закону Української УРСР “Про власність” (у подальшому - Закону України), зокрема, з 16.10.1979, діяла постанова Ради Міністрів СРСР “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд”, а з 28.04.1980 - постанова Ради Міністрів Української РСР “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд” № 285. Проте, суд не вбачає підстав для застосування цих постанов до спірних правовідносин, оскільки дія такого нормативного акту поширювалася на державні підприємства, виробничі, науково-виробничі, виробничо-аграрні, будівельно-монтажні та інші аналогічні об'єднання (комбінати), підприємства торгівлі, громадського харчування, комунального господарства та побутового обслуговування населення, лікувальні і культурно-освітні заклади, а також дошкільні, позашкільні та інші дитячі заклади і загальноосвітні школи, тоді як мова про об'єкти безпеки, оборони тощо у цих документах не йшла.
Так, постановою КМУ “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” № 311 від 05.11.1991 було встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Пунктом 2 зазначеної постанови на міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, було покладено обов'язок здійснити до 01.01.1992 передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
Згідно з п. 3 зазначеної постанови розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно відповідно до порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. № 285 “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд” з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання постанови від 05.11.1991 № 311 Вінницькою обласною радою народних депутатів було прийнято рішення “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної Ради народних депутатів, що передаються у правління обласної державної адміністрації та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності”.
Названим рішенням у якості майна комунальної власності обласної ради, районних та міських рад народних депутатів було окреслено майно в галузі народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства, промисловості, а також окремо визначені заводи і фабрики, розташовані на території Вінницької області.
Об'єкти, що слугували базою для забезпечення безпеки громадян і держави, для виконання оборонних, військових функцій тощо таким рішенням до об'єктів права комунальної власності та управління Вінницької обласної ради, районних та міських рад цієї області не відносилися.
Більше того, з огляду на форми власності, що існували в Україні у період створення спірного майна (споруд і будівель учбового містечка цивільної оборони), слід вважати, що будь-яке подібне майно відносилося лише до об'єктів права державної власності, адже не могло мати статусу колгоспно-кооперативної власності або особистої власності громадян.
Так, Конституція (Основний закон) Української РСР встановлювала, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (ст. 10). До соціалістичної власності також відносилося майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
У ст. 11 Конституції (Основного закону) Української РСР вказувалося, що державна власність - це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.
У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Під власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань розумілися засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст. 12). Земля, яку займають колгоспи, закріплювалася за ними в безплатне і безстрокове користування.
Відповідно до ст. 13 Конституції (Основного закону) Української РСР основу особистої власності громадян України становили трудові доходи. В особистій власності могли перебувати предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилі будинки і трудові заощадження.
З аналізу наведених вище положень нормативних актів України до періоду незалежності слідує, що на все майно в державі, крім особистої власності громадян та колгоспно-кооперативної власності розповсюджувався статус державної власності.
Враховуючи завдання і функції об'єктів цивільної оборони як невід'ємної складової безпеки держави та, відповідно, її громадян, споруди і будівлі учбового містечка цивільної оборони у м. Вінниці не могли вважатися комунальною власністю та перебувати поза правовим режимом державної власності незважаючи на перебування на балансі та/або обліку, та/або у підпорядкуванні, та/або у віданні певної військової частини, структурного підрозділу органу виконавчої влади на місцях тощо.
Радянській режим не передбачав народовладдя, вся влада була апріорі державною, а тому виконавчі органи (виконавчі комітети) реалізовували державну політику на місцях, виконували надані їх державою функції до повного реформування, що сталося та продовжує відбуватися після здобуття Україною незалежності.
Таким чином, відведення земельних ділянок для будівництва учбових містечок цивільної оборони з міських земель міста Вінниці, покладення обов'язку будівництва об'єктів нерухомості на них для виконання завдань цивільної оборони на рахунок коштів, закріплених державою за місцевими бюджетами, обігових коштів місцевих підприємств, установ, організацій не встановлювало автоматично для таких об'єктів приналежності до об'єктів комунальної власності.
За твердженнями позивачів та прокурора, споруди і будівлі спірного учбового містечка цивільної оборони використовувалися різними військовими частинами, проте прямі документальні матеріали, крім історичних довідок, з яких можливо було б встановити достеменно назви цих частин/підрозділів, не видається за можливе представити суду через їх архівацію, знищення, невстановлене місце зберігання та ін.
За твердженнями відповідача та третьої особи-1, у 1997 році Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення він наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької обласної державної адміністрації на усною домовленістю передало у тимчасове використання Військовій частині НОМЕР_1 с. Якушинці споруди і майно полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 для підготовки рятувальних підрозділів (без передачі земель у постійне користування). Підстави, накази, акти про приймання-передачу у Департаменті цивільного захисту Вінницької обласної державної адміністрації відсутні.
Суд критично ставиться до таких тверджень відповідача та третьої особи-1, оскільки фактичних даних на їх підтвердження до матеріалів справи приєднано не було, а відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, суд виходить з того, що будівлі та споруди спірного учбового містечка в силу описаних вище обставин і правових висновків є державною власністю.
При цьому, припускаючи, за твердженнями відповідача та третьої особи-1, що споруди і будівлі спірного учбового містечка перебували певний час у підпорядкуванні місцевого структурного підрозділу цивільної оборони, суд зважає на те, що колишній орган в структурі Виконавчого комітету Вінницької обласної ради народних депутатів трудящих, функції якого на даний час виконує третя особа-1, за радянських часів виконував функції по забезпеченню безпеки населення відповідної територіальної громади, надані вищими органами управління відповідної вертикалі, реалізовував політику держави на місцях, а отже, був лише уповноважений управляти певним майном, що територіально розміщувалося на конкретній території і виконання цих повноважень і функцій не впиває на визнання правового статуту державного майна.
У подальшій хронології використання спірного майна Військовою частиною НОМЕР_1 з наступною передачею правонаступнику (позивачу -1), позиції сторін у справі збігаються, крім основного - правомірності та законності закріплення його за кожною з них.
Згідно з Указом Президента України “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи” від 28.10.1996 № 1005 утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на базі Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Штабу Цивільної оборони України. Війська Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони перетворено в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту відповідно до Програми, затвердженої Указом Президента України від 19.12.2003 № 1467.
Відповідно до наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи “Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах МНС України” від 15.07.2005 № 83, прийнятого на виконання Указу Президента України, розформовано військову частину Цивільної оборони України Д0055 і на її базі утворено Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління МНС України в Вінницькій області, правонаступником військової частини Д0055 визначено Управління МНС України в Вінницькій області (на даний час - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, тобто, позивач у справі).
Зважаючи на реформування і правонаступництво названих органів державної виконавчої влади у 2005 році відбулася передача майна. Зокрема, Військовою частиною НОМЕР_1 було передано, а Управлінням МНС України в Вінницькій області за актом від 27.12.2005 було прийнято прийнята земельна ділянка інженерного містечка м. Вінниця, площею 3,77 га разом з будівлями та спорудами (адміністративний будинок, склад учбового приладдя, пункт управління, учбовий корпус, клас пожежної підготовки, убога, учбовий тренажер, залізобетонне сховище, підвальне приміщення).
В акті інвентаризації земель штабу цивільної оборони на території міста Вінниці було вказано, що для виготовлення державних актів на право постійного користування землею необхідно провести зйомку землекористування в масштабі 1:1500, з чого слідує, що до моменту складання цього акту правовстановлюючі документи на споруди і будівлі та земельну ділянку спірного учбового містечка були відсутні. Також, про відсутність таких документів свідчать наявні в матеріалах справи листи Департаменту архітектури, містобудування та кадастру, Управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, Комунального підприємства ”Вінницьке бюро технічної інвентаризації”.
Як вбачається з матеріалів справи, після 2005 року позивачем-2 та третьою особою-1 вчинялися дії, спрямовані на проведення державної реєстрації споруд і будівель спірного учбового містечка та земельної ділянки, на якій вони розташовані. Зокрема, укладалися договори на виготовлення технічної документації, проектно-вишукувальних робіт, погодження меж земельної ділянки, отримання державного акту на землю, виготовлення інвентарної справи (договори, акти, листування в матеріалах справи).
Процес отримання правовстановлюючих документів позивачем-2 та третьою особою-1 завершений не був через відмову відповідних державних реєстраційних органів, зокрема, з причин оформлення технічної документації для інших осіб та наявності між ними матеріального спору.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.04.2010 № 7/10-10 Головному управлінню з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької обласної державної адміністрації до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Вінницькій області було відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою через відсутність у позивача в указаній справі правовстановлюючих документів на земельну ділянку полігону по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці, що унеможливлює задоволення вимог, що виникли з негаторного позову. Позовні вимоги в зазначеній справі ґрунтувалися на тому, що відповідачем чиняться перешкоди в оформленні позивачем права власності та вчиняються дії з привласнення чудового майна.
Звертаючись до суду з позовом у справі № 910/20423/14, прокурор, а у подальшому, позивачі, напроти, посилаються на незаконність дії відповідача та третьої особи-1, що відповідно перешкоджають позивачу-2 вільно володіти та користуватися державним майном та землями оборони, фактичним користувачем яких є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області.
З матеріалів справи судом встановлено, що з 2009 року між нинішнім позивачем-1 та Вінницькою обласною радою і Вінницькою міською радою тривав судовий спір про визнання недійсним рішення від 28.03.2007 № 243 облради та рішення міської ради від 30.03.2007 № 968 та зобов'язання видати акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 802/7214-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 позов було залишено без розгляду в частині вимог про визнання недійсним рішення від 28.03.2007 № 247 відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
Прокурор та позивачі у справі № 910/20423/14 вважають, що оспорюване рішення від 28.03.2007 № 247 в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці порушує право власності держави на майно, управління якими в силу закону покладено на позивача-1 та яке, безпосередньо обліковується за позивачем-2 і, таким чином, порушує його майнові права.
За твердженнями прокурора та позивачів, оспорюване рішення унеможливлює проведення державної реєстрації майна, зупинило процес виготовлення технічної документації, обмежує право власності держави в особі уповноваженого органу, а дія цього рішення може у подальшому призвести до примусового виселення з указаних будівель і споруд, неможливості використання його за цільовим призначенням як військового майна.
Позивач наголошує на тому, що є фактичним користувачем майна, утримує його, дислокується, сплачує поточні комунальні платежі, на підтвердження чого суду було подано договір на постачання електричної енергії від 10.01.2004 № 6661.
У ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Оскільки матеріалами справи підтверджується неможливість проведення позивачем-2 державної реєстрації майнових прав на споруди і будівлі полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці з огляду на винесення відповідачем оспорюваного рішення, суд погоджується з правовою позицією сторони позивача відносно того, що звернення прокурора в інтересах держави до суду з даним позовом дійсно спрямоване на захист права власності і речових прав Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області.
Вирішуючи заявлений спір, суд погоджується з посиланням позивачів та прокурора на наступні положення законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, зокрема, на такі.
У ст.ст. 1, 2, 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” зазначається, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абз. 2, 3, 5 ч. 1 ст. 2 цього Закону (цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.
Оскільки в матеріалах цієї справи відсутні рішення Кабінету Міністрів України про передачу споруд і будівель спірного учбового містечка з державної до комунальної власності, суд погоджується з стороною позивача про те, що вони є державною власністю і з неї не вибували. Тому рішення № 247 є таким, що прийнято з перевищенням повноважень та з порушенням п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, п.п. 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” від 21.09.1998 № 1482 та абз. 2, 3, 5 ч. 1 ст. 2, абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, відповідно до яких передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення, об'єкти незавершеного будівництва); акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.
Надані відповідачем у судовому засіданні документи, на підставі яких Вінницькою обласною радою відбулася передача майна за оспорюваним рішенням, не доводять правомірності такого рішення ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур.
Згідно зі ст. 8 названого Закону Фонд державного майна України здійснює у визначених законодавством межах формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності.
У Положенні про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467, встановлено, що такий реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою ведення обліку об'єктів державної власності. Накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна.
До позовної заяви було подано витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, згідно з яким інженерне містечко (споруди і будівель спірного учбового містечка) згідно з класифікатором державного майна відносяться до об'єктів цивільної оборони (мобілізаційний ресурс), а земельна ділянка у м. Вінниці по вул. Ілика, 9 належить до земель оборони.
Відповідно до супровідного листа Фонду державного майна України від 27.05.2014 № 10-15-6596 органом управління названого нерухомого державного майна є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
На думку суду, описані вище фактичні обставини, положення законодавства та наявні в матеріалах справи документи доводять обґрунтованість і правомірність заявлених вимог, спрямованих на захист права власності держави та необхідність їх захисту шляхом визнання недійсним рішення Вінницької обласної ради “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності” від 28.03.2007 № 247 у частині внесення до перелік об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці.
При цьому, вимоги відповідача про відмову у позові внаслідок пропуску строку позовної давності судом відхиляються, зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 № 10 вказується, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1).
Позовну заяву на захист інтересів держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області заступник військового прокурора Вінницького гарнізону направив до суду 22.09.2014.
Про обставини обізнаності позивача-2 про порушення прав винесенням оспорюваного рішення раніше 22.10.2007 свідчать обставини, встановлені в ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 802/72/14-а, які в силу приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є такими, що не потребують доказуванню. Так, нормами зазначеної статті встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини).
В ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 802/72/14-а вказується наступне: “В ході судового розгляду судом встановлено, що протягом 2006 року позивач здійснював оформлення права власності на земельну ділянку, що розташована по вул. Ілика (колишня вулиця Ушакова). Технічна документація була передана компетентним органам для оформлення правовстановлюючих документів, однак розгляд такої документації не був здійснений в установлений місячний термін, в зв'язку з чим звертався для встановлення причин затримки затвердження цієї документації. В подальшому, позивач 22.10.2007 року звернувся до голови Вінницької обласної ради Заболотного Г.М. з листом щодо вчинення відповідних дій стосовно законності прийняття рішення Вінницької обласної ради від 28.03.2007 № 247 “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної Ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності”.
Таким чином, суд вважає, що позивач дізнався про порушення свого права раніше ніж 22.10.2007...”.
Відповідно до преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У силу ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Частиною 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 № 18 не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Таким чином, обставини, встановлені Вінницьким окружним адміністративним судом, не можуть бути поставлені під сумнів.
Отже, строк позовної давності за вимогами прокурора у даній справі слід рахувати з 22.10.2007.
Проте, у п.п 3 п. 5 Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Названий Закон набув чинності 15.01.2012, а тому подання 22.09.2014 заступником військового прокурора Вінницького гарнізону до суду позовної заяви, спрямованої на захист права власності держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, не виходить за межі загального строку позовної давності.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що описані вище фактичні обставини, положення законодавства та наявні в матеріалах справи документи доводять обґрунтованість і правомірність заявлених вимог, спрямованих на захист права власності держави та необхідність їх захисту шляхом визнання недійсним рішення Вінницької обласної ради “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності” від 28.03.2007 № 247 у частині внесення до перелік об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці.
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним рішення Вінницької обласної ради “Про внесення доповнень до рішення 10 сесії Вінницької обласної ради народних депутатів 21 скликання від 30 жовтня 1992 року “Про перелік об'єктів комунальної власності обласної ради народних депутатів, що передаються в управління обласної державної адміністрації, та розмежування майнових інтересів між суб'єктами власності” від 28.03.2007 № 247 в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності споруд полігону цивільної оборони по вул. Ушакова, 79 у м. Вінниці.
3. Стягнути з Вінницької обласної ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 72, ідентифікаційний код 00022438) в доход Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 28.04.2016 р.
Судді І.О. Андреїшина (головуючий)
В.В. Сівакова
О.М. Спичак