ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2016Справа № 910/20652/15
Колегія суддів Господарського суду міста Києва у складі: Карабань Я.А. (головуючий), Домнічева І.О., Стасюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ»
про стягнення 13886363,71 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Козаченко І.В. (довіреність від 11.11.2015 № 12);
Сєргєєва Л.О. (довіреність від 15.02.2016 № 9);
від відповідача: Кириленко О.М. (довіреність від 09.03.2016 № ДВ/03-107),
У серпні 2015 року до Господарського суду міста Києва звернулося ПрАТ «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» (далі - ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА») з позовом до ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», яким заявлені вимоги про стягнення з останнього 14901810,52 грн, з яких: 7055080,94 грн - основна заборгованість; 2596269,78 - пеня; 176471,10 грн - 3 % річних; 3913551,31 - втрати від інфляції; 1160437,39 грн - відсотки за неправомірне користування чужими коштами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за договором від 01.06.2014 № 01/06 на поставку вугілля кам'яного, тобто не оплачено у повному обсязі поставлений товар та не відшкодовано понесені позивачем витрати, пов'язані із перевезенням товару залізничним транспортом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 прийнято позов ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА» до розгляду та порушено провадження у справі № 910/20652/15.
Відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив, яким позовні вимоги відхилив повністю. Заперечення відповідача ґрунтуються на такому.
Як зазначає відповідач, на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02.04.2015 у справі № 761/9467/15-к (провадження № 1-кс/761/4391/2015), якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України, погодженого прокурором відділу Генеральної прокуратури України та поданого в межах кримінального провадження № 22015000000000102, порушеного за ч. 3 ст. 2585 Кримінального кодексу України (фінансування тероризму), за місцезнаходженням ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» було проведено співробітниками ГСУ СБ України обшук та виїмку документів, пов'язаних із правовідносинами з ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА», яке підозрювалося у причетності до цього злочину.
Крім того відповідач зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.02.2015 № 128-р м. Вуглегірськ, в якому зареєстровано позивача - ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА», було внесене до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Також відповідач, посилаючись на Указ Президента України від 14.11.2014 № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» та постанову Правління Національного банку України від 06.08.2014 № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», стверджує, що було заборонено обслуговування рахунків та здійснення платежів суб'єктам господарювання всіх форм власності на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях (далі - АТО).
Однак, як зазначає відповідач, позивач до цього часу не перереєструвався на території підконтрольній владі України.
Враховуючи викладене, відповідач припинив оплату на користь ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА» у зв'язку із відсутністю впевненості у тому, кошти, перераховані на адресу позивача, не будуть використані у злочинній діяльності (фінансуванні тероризму).
Таким чином, на думку відповідача, у його діях відсутня вина у порушенні грошового зобов'язання, оскільки відповідачем виконувалися вимоги вказаних Указу Президента України та Правління НБУ. Крім того, відповідач вважає, що бездіяльність позивача, яка полягає у невжитті заходів, спрямованих на перереєстрацію товариства на території, підконтрольній владі України, призвела до збільшення розміру збитків та неможливості виконання відповідачем зобов'язань.
Відповідач у відзиві водночас зазначив, що товар на суму 850340,00 грн ним не отримувався, однак вказана ціна включена позивачем до суми боргу.
До господарського суду 10 вересня 2015 року надійшли письмові пояснення позивача з яких вбачається, що останній станом на 20 квітня 2015 року та на цей час перебуває на обліку в Артемівській об'єднаній ДПІ Донецької області, тобто на підконтрольній Україні території й сплачує податки та збори. Однак, за твердженнями позивача, останній позбавлений можливості змінити своє місцезнаходження із дотриманням приписів ст. 33, ч. 1 та п. 6 ч. 3 ст. 35 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки на території м. Вуглегірська Донецької області проводиться АТО, тобто неможливо дотриматися вимог законодавства, пов'язаних із проведенням загальних зборів.
У підтвердження наведених обставин позивач посилається на рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.11.2014 № 1511 «Щодо запобігання порушенням прав інвесторів та уникнення ризиків професійних учасників», яким вирішено з дати набрання чинності цим рішенням не приймати до виконання для скликання та проведення загальних зборів акціонерних товариств розпорядження на складання реєстрів власників іменних цінних паперів, переліків акціонерів, яким надсилатиметься письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства, переліків акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах акціонерного товариства емітентів, якщо проведення загальних зборів акціонерів відбуватиметься на території проведення АТО, у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження).
До господарського суду 14 вересня 2015 року надійшло клопотання керівника відповідача від 14.09.2015 про зупинення провадження у даній справі до закінчення досудового розслідування або винесення вироку у кримінальному провадженні № 42014000000001230, відкритого на підставі ч. 5 ст. 191 КК України, та № 22015000000000102, відкритого на підставі ч. 3 ст. 2585 КК України.
Клопотання відповідача від 14.09.2015 судом відхилено, оскільки ст. 79 ГПК України не пов'язує зупинення провадження у господарській справі у зв'язку із наявністю досудового розслідування у кримінальній справі. Крім того, предмет досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях жодним чином не пов'язаний із предметом спору у даній справі і результат таких проваджень не впливає на права і обов'язки сторін даної справи.
До господарського суду 05 жовтня 2015 року надійшла заява позивача, якою останній зменшив позовні вимоги до 13601750,40 грн, з яких: 7055080,94 грн - основна заборгованість; 2520677,20 - пеня; 151970,37 грн - 3 % річних; 2504944,74 - втрати від інфляції; 1369077,15 грн - відсотки за неправомірне користування чужими коштами.
Ухвалою від 09.10.2015 судом задоволено заяву представника позивача та продовжено строк розгляду спору в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 69 ГПК України.
19 жовтня 2015 позивач збільшив розмір позовних вимог, відповідно до якої останній заявив вимоги про стягнення з відповідача 13886363,71 грн, з яких: 7055080,94 грн - основна заборгованість; 2520677,20 - пеня; 160010,02 грн - 3 % річних; 2722760,48 - втрати від інфляції; 1427835,07 грн - відсотки за неправомірне користування чужими коштами.
Заяву позивача від 19.10.2015 судом задоволено, а тому спір розглядається з урахуванням збільшених позовних вимог в порядку, передбаченому ст. 22 ГПК України.
Крім того, у заяві від 19.10.2015 про збільшення позовних вимог позивач також просить суд застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Виходячи зі змісту заяви позивача від 19.10.2015, суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів жодним чином не обґрунтована і документально не підтверджена.
Таким чином, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти, які належать відповідачеві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 призначено у даній справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у даній справі судом було зупинено до закінчення проведення судової експертизи, отримання судом висновку експертів та матеріалів даної справи.
24 лютого 2016 року до господарського суду надійшов лист від 19.02.2016 № 22189/15-45, до якого додано висновок судового експерта від 19.02.2016 № 22189/15-45 та матеріали даної справи.
Ухвалою від 01.03.2016 суд поновив провадження у справі № 910/20652/15 та вирішив здійснювати розгляд даної справи колегіально у складі трьох суддів.
Ухвалою від 02.03.2016 справу № 910/20652/15 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Карабань Я.А. (головуючий), Домнічева І.О., Стасюк С.В.
07 квітня 2016 року до господарського суду надійшло клопотання відповідача від 07.04.2016 про зупинення провадження у справі до іншої справи № 905/1160/16, у якій ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» оспорює дійсність договору, який є підставою позову у даній справі.
У судовому засіданні 19 квітня 2016 року представником відповідача надано суду клопотання від 19.04.2016 про витребування інформації щодо стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях.
Від відповідача 18 квітня 2016 року до господарського суду надійшли письмові заперечення від 07.04.2016 проти клопотань відповідача про зупинення провадження у справі та витребування інформації.
Колегія суддів, дослідивши клопотання відповідача від 07.04.2016 та від 19.04.2016, дійшла висновку, що вони є безпідставними, а тому відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК України).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18).
Колегія суддів зазначає, що зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним договору, на підставі якого заявлені вимоги про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи.
Оскільки господарський суд не позбавлений можливості при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за договором поставки від 01.06.2014 № 01/06 надати правову оцінку правочину, на підставі яких заявлено цей позов, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі.
Відносно клопотання про витребування інформації щодо стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях колегія суддів зазначає, що така інформація жодним чином не впливає на вирішення спору у даній справі.
В судовому засіданні 21 квітня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши повноважних представників сторін спору, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, колегією суддів встановлено таке.
Між ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА», як постачальником, та ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», як покупцем, укладено договір від 01.06.2014 № 01/06 на поставку вугілля кам'яного (далі - договір), відповідно до предмета якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити у відповідності з умовами договору вугілля марок А, П першої категорії якості згідно з ДСТУ 4083-2002 (далі - товар / вугілля), у кількості, що визначаються відповідними Специфікаціями до договору.
До договору укладено чотири Специфікації, а саме:
- від 01.06.2014 № 1 на суму 7200000,00 грн - 10000 т вугілля;
- від 01.06.2014 № 2 на суму 4100000,00 грн - 5000 т вугілля;
- від 01.07.2014 № 2а на суму 12299940,00 грн - 15000 т вугілля;
- від 21.11.2014 № 3 на суму 12000000,00 грн - 10000 т вугілля.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка вугілля здійснюється на умовах FCA - станція відправлення.
Як передбачено у п. 3.2 договору, поставка вугілля згідно з нормами відвантаження повинна узгоджуватися із покупцем і здійснюватися партіями, залізничним транспортом у вагонах з нижніми люками, що відкриваються, за такими реквізитами: станція призначення - Чугуїв, Південної залізниці, код станції - 430809, вантажоодержувач - ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», код вантажоодержувача - 5870. Партія вугілля - це вугілля, яке надходить на одну станцію призначення одночасно у складі одної партії, на адресу одного вантажоодержувача, від одного вантажовідправника за одним або декількома транспортними документами з однієї станції відправлення по одному посвідченню якості.
Сторонами у п. 3.3 договору встановлено, що перехід права власності на вугілля, що постачається, відбувається у момент підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
У відповідності до п. 4.13 договору фактична кількість та якість вугілля, що надійшло від постачальника та прийнято покупцем, узгоджується сторонами в Акті прийому-передачі.
За умовами, передбаченими у п. 5.3 договору, розрахунок за поставлене вугілля здійснюється шляхом перерахування покупцем коштів на рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання актів приймання-передачі вугілля.
Витрати на перевезення вугілля залізничним транспортом від станції відправлення до станції призначення оплачуються постачальником, які у подальшому компенсуються покупцем згідно з умовами, передбаченими у п. 5.2 договору (п. 3.12 договору).
Згідно з п. 5.2 договору витрати постачальника по перевезенню вугілля залізничним транспортом від станції відправлення до станції призначення, оплачуються покупцем постачальникові у безготівковому порядку протягом 45 (сорока п'яти) днів з моменту одержання покупцем рахунків від постачальника. Підставою для пред'явлення постачальником рахунків на компенсацію витрат по перевезенню є перевізні документи на вугілля, що відвантажене на адресу покупця.
Сторонами у п. 6.3 договору передбачено, що постачальник і покупець за несвоєчасне виконання обов'язків за договором несуть відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,2 % від суми невиконаних зобов'язань за кожний день затримки.
Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору закінчується 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мали місце під час дії договору (п. 7.7 договору).
Колегією суддів встановлено, що договір з боку ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА» підписано його директором - Родченко П.О., який діє на підставі статуту, а з боку ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» - комерційним директором - Перегудов Р.В., який діє на підставі довіреності від 17.03.2014 № 252. Також судом встановлено, що договір скріплено відбитками печаток сторін правочину.
Так, відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).
Виходячи із змісту правовідносин сторін, які ґрунтуються на договорі, вони є відносинами з поставки, а тому їх права і обов'язки визначаються, зокрема, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Так, колегією суддів встановлено, що у період часу з червня 2014 року по грудень 2014 року на виконання договору ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА», як постачальником, поставлено, а ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», як покупцем, отримано вугілля загальною вартістю 34902506,64 грн. Вказана фактична обставина підтверджується Актами приймання-передачі вугілля, видатковими накладними та розрахунками коригування, які підписані представниками сторін і скріплені відбитками печаток сторін договору. Вказані первинні бухгалтерські документи містяться у матеріалах справи у вигляді засвідчених копій.
Відносно доводів відповідача щодо неотримання ним вугілля на загальну суму 850340,00 грн колегія суддів зазначає, що вони судом відхиляються, оскільки спростовуються актами приймання-передачі вугілля 19.07.2014 та від 23.07.2014, а також видатковими накладними від 19.07.2014 № РН-0000154 на суму 454280,00 грн та від 23.07.2014 № РН-0000162 на суму 396060,00 грн, відповідно, які підписані з боку відповідача його комерційним директором і скріплені відбитками печаток ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ». Тобто враховуючи умови договору, передбачені п. 3.3 та п. 4.13, вказані первинні бухгалтерські документи підтверджують факт отримання відповідачем товару на підставі договору на суму 850340,00 грн.
При цьому, колегія суддів відзначає, що згідно з актом звірки взаємних розрахунків, складеного відповідачем, підписаного його головним бухгалтером та скріпленого відбитком печатки ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ», останнє фактично визнало факт отримання ним решти вугілля, тобто тієї кількості, проти якої відповідача у даній справі не заперечує.
Крім того, судом встановлено, що згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014 № ОУ-0000097 на суму 804208,00 грн; від 31.07.2014 № ОУ-0000100 на суму 815967,60 грн; від 31.12.2014 № ОУ-0000115 на суму 91884,24 грн, складеними на підставі звітів експедитора ТОВ «ТРАНС СИСТЕМ ЛОДЖИСТІКС» та залізничних накладних, витрати, понесені позивачем на перевезення вугілля, які підлягають компенсації відповідачем, складають 1712101,44 грн.
При цьому колегія суддів, оцінивши висновок судового експерта від 19.02.2016 № 22189/15-45, складений за результатами проведеної судово-економічної експертизи, яка призначена ухвалою суду від 23.10.2015 (далі - висновок судового експерта), в порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, визнає його як належний доказ у справі.
Колегія суддів зазначає, що загальна вартість поставленого позивачем відповідачеві товару на підставі договору та загальна вартість витрат, понесених позивачем при перевезенні вугільної продукції залізничним транспортом, також підтверджуються висновком судового експерта від 19.02.2016 № 22189/15-45, складеного за результатами проведеної судово-економічної експертизи, яка призначена ухвалою суду від 23.10.2015 (далі - висновок судового експерта). Вказані висновки зроблені судовим експертом за наслідками дослідження першого і другого питань суду, поставлених в ухвалі від 23.10.2015.
Таким чином, загальна сума, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача за поставлений товар та за послуги з перевезення товару, складає 36614608,08 грн (34902506,64 грн (загальна вартість поставленого вугілля) + 1712101,44 грн (витрати, понесені на перевезення вугілля)).
Спір між сторонами справи виник, як стверджує позивач, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, останній вартість отриманого товару оплатив лише частково, що стало наслідком для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі.
Як стверджує позивач, відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти на загальну суму 29559527,14 грн, якими витрати позивача, пов'язані з перевезенням вугілля залізничним транспортом, відшкодовано у повному обсязі.
Таким чином, за твердженнями позивача, поставлене позивачем відповідачеві вугілля на підставі договору залишене останнім без оплати на суму 7055080,94 грн (34902506,64 грн (загальна сума, яка підлягає сплаті) - 27847425,70 грн (сума на яку погашено борг, з вирахуванням 1712101,44 грн - витрати, понесені на перевезення вугілля, які оплачено)).
Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з позовними вимогами (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.10.2015) про стягнення з відповідача суми заборгованості, яка виникла внаслідок порушення грошового зобов'язання за договором; пені; нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та відсотків за неправомірне користування чужими коштами.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи з наведених норм права та умов договору, закріплених у п. 5.3, колегія суддів відзначає, що покупець зобов'язаний оплатити поставлене вугілля протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання актів приймання-передачі.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до банківських виписок з поточного рахунку позивача, листів відповідача від 14.07.2014 № ДВ/07-558 та від 17.07.2014 № ДВ/07-570/1 щодо виправлення помилок у призначеннях платежів у платіжних дорученнях від 04.07.2014 № 621 та від 17.07.2014 № 709, загальна сума грошових коштів, перерахованих відповідачем на користь позивача за поставку товару на підставі договору, складає 29559527,15 грн, що водночас підтверджується висновком судового експерта, зробленого за наслідками дослідження третього питання, поставленого судом на вирішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вартість поставленого позивачем і неоплаченого відповідачем товару складає 7055080,93 грн (34902506,64 грн (загальна сума, яка підлягає сплаті) - 27847425,71 грн (сума на яку погашено борг, з вирахуванням 1712101,44 грн - витрати, понесені на перевезення вугілля, які оплачено)).
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Виходячи з приписів ст. 655 і 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна.
Колегія суддів відзначає, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору, а саме договір містить предмет, ціну та строк дії, тощо, та підписаний і скріплений відбитками печаток сторін.
Більш того, такі дії відповідача як прийняття поставленого позивачем на підставі договору вугілля, часткова оплата товару та складання акту звірки взаємних розрахунків станом на 22 жовтня 2015 року за договором, його підписання і скріплення відбитком печатки свідчать про прийняття договору до виконання.
Наведені доводи суду зводяться до того, що відповідач своїми діями фактично схвалив правочин.
Таким чином, колегія суддів не вбачає ознак, які б свідчили про те, що договір суперечить чинному законодавству України.
Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК).
Колегія суддів відзначає, що сторонами спору не надано суду доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором на суму 7055080,93 грн, тобто оплати відповідачем отриманого від позивача на підставі договору вугілля у повному обсязі та у встановлені договором строки.
Підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин і норм права, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок часткової оплати товару, поставленого на підставі договору, підлягає задоволенню частково в сумі 7055080,93 грн, оскільки позов належним чином доведено, документально підтверджено, і при цьому відповідачем в порядку, встановленому статтями 33, 36 ГПК України, не спростовано.
Розглядаючи спір в частині стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування чужими коштами в сумі 1369077,15 грн на підставі ст. 536, ст. 1214 ЦК України та ч. 6 ст. 231, ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною другою статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.
За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Однак, колегією суддів встановлено, що умовами договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено як того вимагають наведені вище норми права.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.
Крім того, статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.
Ураховуючи викладене, висновки позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених частиною 6 статті 231 ГК України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування чужими коштами в сумі 1369077,15 грн на підставі ст. 536, ст. 1214 ЦК України та ч. 6 ст. 231, ч. 4 ст. 232 ГК України, задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-39гс15 та від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15.
Як встановлено вище, відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Відповідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи, що у правовідносинах сторін договору має місце допущене відповідачем порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правомірними.
Однак, відповідно до висновків судового експерта, зроблених за наслідками дослідження четвертого - п'ятого питань господарського суду, поставлених на вирішення експерта в ухвалі від 23.10.2015, сума пені складає 1860182,07 грн; 3 % річних - 159903,00 грн; інфляційних втрат - 2581347,89 грн.
Згідно з висновком судового експерта, зробленого у відповідь на шосте питання суду, сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором станом на 23 жовтня 2015 року, визначена в заяві про збільшення позовних вимог від 19.10.2015, розрахована у розмірі 0,2 % від суми заборгованості, що перевищує подвійну ставку НБУ, яка діяла в період застосування пені, тому розмір пені, визначений ПрАТ «ЦЗФ «ВУГЛЕГІРСЬКА» не відповідає розрахунку, який наведено експертом в дослідницькій частині висновку.
Щодо 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором станом на 23 жовтня 2015 року, судовий експерт у дослідницькій частині висновку зазначив, що розбіжність у розмірі 27021 грн виникла внаслідок того, що розрахунок 3 % річних за накладною від 10.12.2014 № РН0000278 здійснено за період 289 днів, тоді як фактична кількість днів прострочення становить 287 днів.
Відносно розрахунку втрат від інфляції, наведеного позивачем у заяві збільшення позовних вимог від 19.10.2015, судовий експерт, із чим погоджується суд, зазначив, що позивач не врахував індекс інфляції за жовтень 2015 року, у якому мала місце дефляція, що не відповідає рекомендаціям, наведеним в Інформаційних листах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок позовних вимог, здійснений позивачем, є невірним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судового експерта в частині сум пені, 3 % річних та втрат від інфляції, а тому такі вимоги підлягають задоволенню частково.
Враховуючи наведене позов ПрАТ «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» у даній справі підлягає задоволенню частково, а саме: основна заборгованість - в сумі 7055080,93 грн; пеня - 1860182,07 грн; 3 % річних - 159903,00 грн; інфляційні втрати - 2581347,89 грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду.
Крім того, на момент подачі позивачем до суду заяви від 19.10.2015 про збільшення позовних вимог (19 жовтня 2015 року - згідно з відбитком штампу суду на супровідному листі), діяв Закон України «Про судовий збір» в редакції від 03.09.2015, згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 якого за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за такими ставками: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Як вбачається зі статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2015 року становить 1218,00 грн.
Таким чином, з урахуванням наведених вище норм права та суми (13886363,71), заявленої до стягнення у заяві про збільшення позовних вимог від 19.10.2015, судовий збір за подання такого позову до господарського суду підлягає сплаті у максимальному розмірі - 182700,00 грн.
Тобто доплаті підлягає 109620,00 грн (182700,00 - 73080,00).
Однак, доказів доплати судового збору матеріали справи не містять, а тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути вказану суму з позивача у дохід Державного бюджету України.
Крім того, за приписами за подання до господарського суду, зокрема, заяви про забезпечення позову сплачується судовий збір за ставкою 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 609,00 грн у 2015 році.
Однак, доказів сплати судового збору за подання до господарського суду такої заяви матеріали справи не містять, а тому такий збір в сумі 609,00 грн підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та за проведення судової експертизи у даній справі, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 5 ст. 49 ГПК України).
Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, 66-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Господарського суду міста Києва
1. Позов приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» (04119, м. Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139; ідентифікаційний код 34181461) на користь приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» (86481, Донецька обл., Артемівський район, місто Вуглегірськ, вулиця Тімірязєва, будинок 20, корпус А; ідентифікаційний код 00176532) основну заборгованість в сумі 7055080,93 (сім мільйонів п'ятдесят п'ять тисяч вісімдесят) грн 93 коп.; пеню в сумі 1860182,07 (один мільйон вісімсот шістдесят тисяч сто вісімдесят дві) грн 07 коп.; 3 % річних в сумі 159903,00 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот три) грн 00 коп.; втрати від інфляції в сумі 2581347,89 (два мільйони п'ятсот вісімдесят одна тисяча триста сорок сім) грн 89 коп.; витрати зі сплати судового збору в сумі 153362,33 (сто п'ятдесят три тисячі триста шістдесят дві) грн 33 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» (86481, Донецька обл., Артемівський район, місто Вуглегірськ, вулиця Тімірязєва, будинок 20, корпус А; ідентифікаційний код 00176532) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру в сумі 109620,00 (сто дев'ять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп.; судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову в сумі 609,00 (шістсот дев'ять) грн 00 коп.
5. Стягнути з приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» (86481, Донецька обл., Артемівський район, місто Вуглегірськ, вулиця Тімірязєва, будинок 20, корпус А; ідентифікаційний код 00176532) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» (04119, м. Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139; ідентифікаційний код 34181461) витрати, пов'язані з оплатою судової експертизи в сумі 2492,69 (дві тисячі чотириста дев'яносто дві) грн 69 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
7. У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНА ЗБАГАЧУВАЛЬНА ФАБРИКА «ВУГЛЕГІРСЬКА» про забезпечення позову відмовити.
Повне рішення складено 28 квітня 2016 року.
Головуючий суддя Я.А. Карабань
Суддя І.О. Домнічева
Суддя С.В. Стасюк