Справа № 750/1012/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Жук М.І.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
27 квітня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бужак Н.П. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа: Управління Пенсійного Фонду України у м. Чернігові про скасування постанови,
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 березня 2016 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно виконавчого листа №2-а/2506/14413/11 від 17.07.2013, виданого Деснянським районним судом міста Чернігова, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова провести перерахунок державної та додаткової пенсії за віком та 75% мінімальної пенсії за віком відповідно, що розраховується з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної категорії населення, відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 12 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року і здійснити відповідні виплати на користь позивача за відрахуванням вже сплаченої суми..
Постановою заступника начальника Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Шило Т.О. 05.08.2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 39143807 з виконання виконавчого листа Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.07.2013 № 2-а/2506/14413/11 (а.с. 25).
Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова 30.08.2013 було направлено до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції лист «Про виконання рішень» № 14310/06 (а.с. 26), в якому зазначено, що постанова про відкриття провадження виконана частково: кошти позивачу нараховано, однак не виплачено у зв'язку з відсутністю належного фінансування управління.
У зв'язку з цим, на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем 17.03.2014 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, так як виконати судове рішення без боржника неможливо.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії (бездіяльність) заступника начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Чернігівський області Міністерства юстиції України Шило Т.О. від 17 березня 2014 року про закінчення виконавчого провадження (ВП№ 39143807);
- скасувати постанову заступника начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Чернігівський області Міністерства юстиції України Шило Т.О. від 17 березня 2014 року про закінчення виконавчого провадження (ВП № 39143807);
- зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Чернігівський області Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження і провести виконавчі дії з виконання виконавчого листа № 2-а/2506/14413/11, виданого 17.07.2013 Деснянським районним судом міста Чернігова, про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова провести перерахунок державної та додаткової пенсії за віком та 75% мінімальної пенсії за віком відповідно, що розраховується з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної категорії населення, відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 12 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року і здійснити відповідні виплати на користь позивача за відрахуванням вже сплаченої суми.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постанова суду в примусовому порядку не виконана, а державний виконавець не використав своє право застосувати до боржника положення ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» (накладення штрафу).
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом тощо.
Відповідно до ст. 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 Закону № 606-XIV в разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону № 606-XIV в разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Таким чином, умовами для завершення виконавчого провадження, на підставі наведених вище норм може бути сукупність таких обставин:
- невиконання боржником без поважних причин рішення суду у встановлений строк;
- накладення державним виконавцем на боржника штрафу у розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 89 Закону № 606-XIV;
- повторне невиконання боржником без поважних причин рішення суду у встановлений строк;
- накладення державним виконавцем на боржника штрафу у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 89 Закону № 606-XIV
- внесення державним виконавцем подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності.
У рамках спірного виконавчого провадження, жодна з наведених дій (бездіяльності) не мали місце.
При цьому, дійсно, Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію, що накладення штрафу на орган Пенсійного фонду України за невиконання судового рішення у зв'язку з відсутністю в останнього коштів є необґрунтованим та ніяким чином не захищає права стягувача. Однак, у своїх рішеннях Верховний Суд України також звертає увагу на те, що відсутність коштів у пенсійного органу має розцінюватися як поважна причина невиконання рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що Закон № 606-XIV не передбачає такої підстави для закінчення виконавчого провадження як «наявність поважних причин невиконання рішення», натомість, як зазначено вище, передумовою для вжиття заходів, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 49, ч. 3 ст. 75, ч.ч. 1, 2 ст. 89 Закону № 606-XIV є невиконання боржником без поважних причин рішення суду у встановлений державним виконавцем строк.
За таких обставин, у відповідача не було правових підстав для завершення виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, закінчення виконавчого провадження в даному випадку позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання і фактично узаконює невиконання судового рішення, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини вважається порушенням права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України (ухвали від 12.11.2015 по справі № 1231/7804/12, від 28 січня 2016 року по справі № 552/8070/14-а, від 02.03.2016 по справі № 2510/1778/12 (2а/2510/294/12)).
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд
Апеляційну скаргу Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 березня 2016 року - без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Н.П. Бужак
Суддя Є.О. Сорочко
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді Бужак Н.П.
Сорочко Є.О.