ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 квітня 2016 року № 826/12630/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів Аблова Є.В. Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особаКиївського міського центру зайнятості (відповідач-1) Директора Дарницького районного центру зайнятості (відповідач-2) Міністерство соціальної політики України
проскасування наказу, стягнення допомоги по безробіттю, інфляційних витрат та 3% річних,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання Міністерства соціальної політики України скасувати наказ Дарницького районного центру зайнятості №НТ140623 від 23.06.2014, яким було прийнято рішення про припинення реєстрації ОСОБА_1 у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.
Водночас, під час судового розгляду справи позивачем неодноразово подавалися заяви про зміну позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги в остаточній редакції, які прийняті судом до розгляду, полягають у такому:
- скасувати діючий наказ від 18.12.2015 про припинення реєстрації ОСОБА_1 з 19.06.2014;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за 360 календарних днів, інфляційні витрати та 3% річних.
На підставі вказаного, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2016 неналежних відповідачів замінено на Київський міський центр зайнятості та залучено директора Дарницького районного центру зайнятості як відповідача-2. Крім того, у судовому засіданні ухвалено залучити Міністерство соціальної політики України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.
В обґрунтування первісно заявлених позовних вимог зазначено, що звернувшись до Міністерства соціальної політики України зі скаргою на наказ Дарницького районного центру зайнятості №НТ140623 від 23.06.2014, отримала необґрунтовану відмову, оскільки,
за твердженням позивача, як Міністерством соціальної політики України, так і Київським апеляційним адміністративним судом під час розгляду адміністративної справи №826/15024/14, предметом розгляду якої зокрема був даний наказ, не враховано певних обставин. Так, позивачем наголошено, що у зв'язку з тим, що Дарницький районних центр зайнятості не повідомив про скасування наказу №НТ140505, яким ОСОБА_1 було відмовлено у статусі безробітної з 25.04.2014, а також не повідомив про видання наказу від 07.05.2014 №НТ140507 про надання ОСОБА_1 статусу безробітної з 25.04.2014, остання вважала, що наказ №НТ140505 дійсний, а, отже, вважала себе облікованою як особа, яка шукає роботу. Також, у первісній позовній заяві зазначено, що станом на 06.05.2014 у Дарницькому районному центрі зайнятості взагалі не існувало наказу про надання ОСОБА_1 статусу безробітної, оскільки такий наказ датований 07.05.2014, натомість 06.05.2014 був діючим наказ від 05.05.2014 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу безробітної з 25.04.2014.
У свою чергу, підставою для зміни позовних вимог в частині скасування наказу від 18.12.2015 про припинення реєстрації ОСОБА_1 з 19.06.2014 слугувала відміна первісно оскаржуваного наказу №НТ140623 від 23.06.2014 безпосередньо Дарницьким районним центром зайнятості, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з наказів про прийняті рішення щодо ОСОБА_1, та прийняття нового - від 18.12.2015.
Під час судового розгляду справи позивачем підтримано заявлені позовні вимоги (з урахуванням уточнення), який просив заявлені позовні вимоги підтримати у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували.
Так, відповідачем-1 вказано про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у суб'єкта владних повноважень обов'язків, у зв'язку з невідвідуванням позивачем без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування. При цьому, за твердженнями відповідача-1, заявлені у даній справі позовні вимоги, вже були предметом розгляду в адміністративній справі №826/15024/14. Крім того, Київським міським центром зайнятості наголошено, що про наказ №НТ140623 від 23.06.2014, який за своїм змістом є ідентичним наказу від 18.12.2015, позивачу стало відомо ще у листопаді 2014 року, у зв'язку з чим, за твердженням відповідача-1, позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду.
Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, з огляду на що судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з наказів про прийняті рішення щодо особи ОСОБА_1 (том 2 а.с. 91-95), наказом від 07.05.2014 №НТ140507 ОСОБА_1 надано статус безробітного, а наказом від 23.06.2014 №НТ140623 припинено реєстрацію безробітних у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування, відповідно до абз. 2 пп. 2 п. 37 Порядку з 19.06.2014.
Не погоджуючись з вказаним, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості, зокрема про скасування та визнання протиправним наказу Дарницького районного центру зайнятості №НТ140623 від 23.06.2014, яким було прийнято рішення про припинення реєстрації ОСОБА_1 у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.
У свою чергу, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі №826/15024/14 скасовано накази Дарницького районного центру зайнятості міста Києва №НТ140505 від 05.05.2014, №НТ140227 від 27.02.2014 про відмову у наданні статусу безробітного, а також скасовано рішення Дарницького районного центру зайнятості міста Києва від 07.05.2014 в частині надання ОСОБА_1 статусу безробітної з 02.05.2014 та зобов'язано Київський міський центр зайнятості вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 статусу безробітної за заявою ОСОБА_1 про надання статусу від 21.02.2014 з урахуванням стягнення з Київського міського центру зайнятості середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2014. в решті позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаної постанови Київського апеляційного адміністративного суду наказ стосовно гр. ОСОБА_1 від 23.06.2014 №НТ140623 про припинення реєстрації відмінений, оскільки, за твердженнями відповідача-1, викладеними у листі від 20.11.2015 №19-11874 (том 1 а.с. 123-124), для виконання даного рішення суду необхідно було відмінити дію наказу про надання статусу безробітного від 07.05.2014. Згідно з встановленим алгоритмом прийняття рішень, в Єдиній інформаційно-аналітичній системі для відміни рішення про надання статусу безробітного необхідно відмінити всі наступні рішення по особі. З огляду на вказане, зміст наказу (параметри прийняття та підстави дії рішення) від 23.06.2014 №НТ140623 було продубльовано у наказі від 13.05.2015 №НТ150513 про припинення реєстрацію безробітних. Водночас, 20.07.2015 Дарницьким районним центром зайнятості виявлено технічну помилку в наказі про призначення допомоги по безробіттю, а саме: в кількості днів призначеної допомоги, на підставі чого відмінено наказ від 13.05.2015 №НТ150513 та прийнято новий ідентичний за змістом - від 20.07.2015 №НТ150720.
Надалі, Державною службою зайнятості листом від 11.12.2015 №ДЦ-04-8920/0/6-15 (том 2 а.с. 5-6) повідомлено Київський міський центр зайнятості про встановлення того, що при прийнятті 20.07.2015 Дарницьким районним центром зайнятості рішення (наказ №НТ150720), крім рішення про призначення допомоги по безробіттю на 360 днів, не відповідають нормам чинного законодавства, зважаючи на що, зазначені рішення по ОСОБА_1 необхідно відмити та прийняти рішення про відкладення допомоги по безробіттю на 1 місяць (з дня звільнення) та припинення реєстрації у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.
З урахуванням викладеного, як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з наказів про прийняті рішення щодо особи ОСОБА_1, відмінено наказ від 20.07.2015 №НТ150720 про припинення реєстрації безробітних та прийнято аналогічний за змістом наказ від 18.12.2015 №НТ151218.
Вважаючи наказ від 18.12.2015 №НТ151218 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, є Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (надалі - Закон №5067).
У відповідності до ч. 2 ст. 43 Закону №5067, статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
При цьому, зареєстровані безробітні зобов'язані, зокрема, відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів (п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону №5067).
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 45 Закону №5067, реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами).
Водночас, порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України (абз. 2 ч. 2 ст. 43 Закону №5067).
На виконання вказаних положень Закону №5067 постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (надалі - Порядок №198).
Приписами п. 3 Порядку №198 визначено, що реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні (далі - реєстрація), проводиться центром зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.
Під час проведення реєстрації працівник центру зайнятості заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення», підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики.
Зареєстрований безробітний зобов'язаний відвідувати з метою пошуку підходящої роботи та отримання інших соціальних послуг центр зайнятості, в якому він зареєстрований, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів, крім випадків, що сталися внаслідок надзвичайної ситуації, виникнення якої підтверджується на запит центру зайнятості відповідним органом згідно із законодавством, з пред'явленням паспорта громадянина України чи іншого документа, що посвідчує особу, та трудової книжки.
Зареєстровані безробітні, які з поважної причини не змогли звернутися до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, повинні відвідати центр зайнятості не пізніше, ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв'язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами. У разі коли такий день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, особа повинна звернутися до центру зайнятості у перший робочий день, що настає за ним.
Поважними причинами, наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім'ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості (п. 28 Порядку №198).
У відповідності до пп. 2 п. 37 Порядку №198, центр зайнятості припиняє реєстрацію у разі невідвідування без поважних причин центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (крім тих, що беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, проходять професійне навчання за направленням центру зайнятості, зайняті працею, пов'язаною з організацією підготовки та проведенням виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів) (на 31-й день).
За твердженнями відповідача-1, що також не заперечувалося позивачем під час судового розгляду справи, підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 18.12.2015 №НТ151218 слугували підстави ідентичні тим, що встановлені у наказі від 23.06.2014 №НТ140623, а саме: невідвідування позивачем без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.
У свою чергу, факт правомірності наказу від 23.06.2014 №НТ140623 встановлено у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі №826/15024/14, яким зазначено таке.
Згідно з поштовим повідомленням про вручення, 12.05.2014 ОСОБА_2 отримала лист від Дарницького районного центру зайнятості міста Києва № 21/720 від 06.05.2014, в якому було зазначено про необхідність з'явитися до спеціаліста Дарницького районного центру зайнятості міста Києва 20.05.2014 року о 16 год. 20 хв., проте, позивач не з'явилася у вказаний час та місце до органу ДЦЗ для підтвердження її статусу безробітної.
У подальшому, наказом відповідача №НТ140623 від 23.06.2014 прийнято рішення про припинення реєстрації безробітної ОСОБА_2, у зв'язку з невідвідуванням останньою без поважних причин територіального органу центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування.
Зважаючи на наявність належного доказу отримання 12.05.2014 ОСОБА_2 листа № 21/720 від 06.05.2014, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно прийнято оскаржуваний наказ №НТ140623 від 23.06.2014 про припинення реєстрації ОСОБА_2 в якості безробітної, у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийнятті рішення про таке відвідування.
Так, приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Водночас, у відповідності до змісту листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 №2379/12/13-12, передбачене частиною першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
У той же час, доводи позивача, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме: те, що позивачка вважала себе облікованою як особа, яка шукає роботу, оскільки Дарницький районних центр зайнятості не повідомив про скасування наказу №НТ140505, яким ОСОБА_1 було відмовлено у статусі безробітної з 25.04.2014, а також не повідомив про видання наказу від 07.05.2014 №НТ140507 про надання ОСОБА_1 статусу безробітної з 25.04.2014, а також те, що станом на 06.05.2014 у Дарницькому районному центрі зайнятості взагалі не існувало наказу про надання ОСОБА_1 статусу безробітної, оскільки такий наказ датований 07.05.2014, натомість 06.05.2014 був діючим наказ від 05.05.2014 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу безробітної з 25.04.2014, вже були предметом дослідження під час розгляду іншої адміністративної справи - №826/15024/14.
При цьому, викладене вище не спростовує наведені у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі №826/15024/14 висновки щодо правомірності наказу від 23.06.2014 №НТ140623.
Суд також звертає увагу, що вказані доводи за своєю суттю є незгодою ОСОБА_1 з постановами Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду, прийнятими за результатами розгляду справи №826/15024/14, наслідком чого є наявне у позивача процесуальне право на звернення до Вищого адміністративного суду України та/або Верховного Суду України за переглядом останніх, а не підставою для звернення до суду з новим позовом.
Беручи до уваги викладене, а також враховуючи ідентичність змісту наказів від 23.06.2014 №НТ140623 (правомірність якого встановлена у судовому порядку) та від 18.12.2015 №НТ151218 (прийняття якого пов'язано з технічними можливостями належної роботи Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості), суд дійшов до висновку про правомірність оскаржуваного наказу та відсутність підстав для визнання його протиправним та скасування.
У свою чергу, позовна вимога про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за 360 календарних днів, інфляційних витрат та 3% річних є похідною від розглянутої вище позовної вимоги, а, відтак, задоволенню також не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 11, 69-71, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючи суддя А.С. Мазур
Судді Є.В. Аблов
А.В. Літвінова