ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 квітня 2016 року № 826/1261/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа:Вищого господарського суду України Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
провизнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Вищого господарського суду України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить:
1. Визнати неправомірною відмову Вищого господарського суду України, оформлену листом від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно із пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
2. Зобов'язати Вищий господарський суд України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем ч.1 ст. 8 Конституції України, ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 р. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», положень ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в частині незалежності судді, зокрема, матеріальним та соціальним забезпеченням і правом судді на відставку. Так, надання судді за рахунок держави матеріального та соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) є гарантією забезпеченості незалежності.
Позивач зазначає, що, вирішуючи питання про виплату вихідної допомоги, Вищий господарський суд України не врахував, що несвоєчасне звільнення позивача у відставку склалося з незалежних від неї причин і за відсутності її вини, а тому не може впливати на виплату одноразової грошової допомоги, що було гарантовано їй як судді на конституційному та законодавчому рівні протягом усього часу роботи суддею.
Позивач в судове засідання не заявилася, про час, дату та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в їх задоволенні, позаяк на час виходу судді Заріцької А.О. у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 № 59-VIII «Про звільнення суддів» були відсутні правові умови для нарахування і виплати вихідної допомоги на підставі ст. 136 Закону, а тому вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу в задоволенні заяви щодо нарахування та виплату такої допомоги.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.
Зважаючи на неявку в судове засідання позивача та представника третьої особи, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, листом Вищого господарського суду України від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви від 18.12.2015 р. про виплату вихідної допомоги, як судді, який вийшов у відставку.
Відмова мотивована відсутністю правових умов для нарахування та виплати вихідної допомоги на момент прийняття рішення про відставку позивача.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, вперше була обрана суддею 15.04.1984 р. Суддею безстроково обрана постановою Верховної Ради України від 23.12.2002 р. № 413-IV.
Постановою Верховної Ради України від 17.05.2007 р. № 1035-V ОСОБА_1 було обрано суддею Вищого господарського суду України. На посаду призначена наказом голови Вищого господарського суду України 15.06.2007 р.
04.10.2013 р. позивач звернулась із заявами про відставку до Вищої ради юстиції та до Верховної ради України.
22.10.2013 р. Вищою радою юстиції було прийнято рішення № 1115/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України, у зв'язку з поданням заяви про відставку», яким вирішено внести відповідне подання до Верховної Ради України.
23.10.2013 р. подання Вищої ради юстиції та проект постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 3516-1, зокрема, і щодо ОСОБА_1 було зареєстровано у Верховній Раді України і внесено на розгляд на 05.11.2013 р. Однак, постанова прийнята не була.
Питання про звільнення суддів, зокрема, ОСОБА_1 також 04 березня 2014 р., 05 червня 2014 р. виносилося на розгляд Верховної Ради України, проте рішення прийнято не було.
25.12.2014 р. постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 59-VII ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до вказаної постанови 29.12.2014 р. наказом Голови Вищого господарського суду України № 465-к від 29.12.2014 р. позивача було звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Частина перша статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, Конституційний Суд України зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Конституційним судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.
Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Так, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Разом з тим, зазначена обставина не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано нею до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".
Так, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Отже, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею прав на відставку.
Як вбачається з матеріалів справи, своє право на відставку позивач реалізувала шляхом подання відповідних заяв до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України у жовтні 2013 року, тобто до набрання чинності Законами України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», яким доповнено Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6.4, абзацом 4, якими максимальний місячний розмір суддівської винагороди було обмежено 15 розмірами мінімальної заробітної плати, чим обмежено право позивача на матеріальне забезпечення судді при виході у відставку.
Разом з тим, фактичне звільнення позивача відбулося 29.12.2014 р., тобто майже через чотирнадцять місяців після прийняття Вищою радою юстиції рішення про відставку ОСОБА_1
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Зокрема, в абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене. Конституційний статус судді передбачає надання йому з майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності".
Відповідно до частин першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. В пункті 61 рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" йдеться про те, що складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин, визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Верховний Суд України у конституційному поданні від 8 липня 2015 року 201-2154/0/8-15 щодо конституційності окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", зокрема вказав, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку чи набуття статусу судді у відставці. Статус судді та елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, не є його особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності діючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду й очікують неупередженого правосуддя.
Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції чинній на час звернення позивача до Вищої ради юстиції із заявою про відставку визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку подається суддею до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади (частина 3 статті 109 Закону).
Відповідно до статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції чинній на час звернення позивача до Вищої ради юстиції з поданням про звільнення, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково встановлювався, цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Частиною 2 вказаної норми закону передбачалося, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 20 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України № 1861-VI від 10 лютого 2010 року (далі - Регламент) до порядку денного сесії Верховної Ради України включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.
Разом з тим, як вже відзначалося, проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі й ОСОБА_1, неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, однак з незалежних від позивача причин, постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», якою позивача було звільнено з посади судді Вищого господарського суду України, Верховною Радою України було прийнято лише 25.12.2014
Системний аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства свідчить про те, що несвоєчасне звільнення позивача із незалежних від неї причин та за відсутності її вини не може бути підставою для позбавлення останньої виплати вихідної допомоги, що було гарантовано їй як судді на конституційному та законодавчому рівні протягом усієї її роботи суддею, зокрема, суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у зв'язку із чим суд приходить до висновку, що відмова Вищого господарського суду України, оформлена листом від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15 щодо здійснити нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно із пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є протиправною, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача в частині зобов'язання Вищого господарського суду України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді, суд зазначає наступне.
Згідно із довідкою Вищого господарського суду України про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 30.12.2014 р. № 09.01-27/414 суддівська винагорода станом на 04.11.2013 р. становить 29 530,88 грн., у тому числі посадовий оклад 13 764,00 грн., надбавки - доплата за вислугу років - 11 011,20 грн., відповідно сума вихідної допомоги має визначатись, виходячи із вказаної суми.
Оскільки право на отримання вихідної допомоги поставлено в залежність від реалізації права судді на відставку, в даному випадку виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів" має здійснюватись, виходячи з дати досягнення ОСОБА_1 65-річного віку.
З таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання Вищий господарський суд України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати неправомірною відмову Вищого господарського суду України, оформлену листом від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно із пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
3. Зобов'язати Вищий господарський суд України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.
4. Судові витрати в сумі 551,20 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок асигнувань Вищого господарського суду України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук