21.04.2016р. Справа №904/9347/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М., - доповідача
суддів: Євстигнеєва О.С., Кузнецова В.О.
секретар судового засідання: Петровська А.В.,
від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №52-16/65 від 24.12.15р.;
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений.
розглянувши матеріали апеляційних скарг ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Діос”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, та Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2016р. у справі №904/9347/15
за позовом Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг
до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Діос”, м.Кривий Ріг
про стягнення заборгованості у розмірі 171 573,43 грн.,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2016р. (суддя Ліпинський О.В.) у справі №904/9347/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Діос” на користь Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” 45 287,44 грн. пені, 6 184,55 грн. штрафу, 2 573,60 грн. судових витрат. В решті позову - відмовлено.
Обґрунтовуючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з доведеності належними доказами у справі факту недотримання відповідачем строку виконання підрядних робіт та, як наслідок, наявності правових підстав для застосування відносно нього штрафних санкцій. Водночас, часткова відмова в позові шляхом застосування приписів ст.233 ГК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій спричинена доведеністю матеріалами справи факту вжиття відповідачем дій, спрямованих на запобігання невигідних для сторін наслідків.
Не погодившись з вищезгаданим рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій наполягає на безпідставності одночасного застосування до нього двох господарських санкцій (штрафу та пені) за одне й те саме правопорушення, оскільки це свідчить про подвійну цивільно-правову відповідальність, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України.
З огляду на наведене вище, за результатами апеляційного перегляду відповідач просить дане рішення в частині стягнення 45 287,44 грн. пені - скасувати, як неправомірне. Натомість, в частині стягнення з ТОВ «Діос» 6 184,55 грн. штрафу апелянт вважає правомірним та таким, що вимогам чинного законодавства України не суперечить.
Натомість, у відзиві на дану апеляційну скаргу позивач зазначає про відповідність викладених в оскаржуваному рішенні висновків щодо можливості одночасного застосування пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань приписам статті 231 ГК України та практиці Верховного Суду України.
В свою чергу, не погодившись з зазначеним вище рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2016р., до апеляційної інстанції звернувся також позивач, який заперечує проти часткової відмови в позові шляхом зменшення розміру неустойки на 70%, оскільки вважає, що порушення строків виконання робіт відбулось за вини виключно відповідача та від дій замовника (позивача) та зовнішніх факторів не залежало. Відтак, на думку скаржника, правові підстави для часткової відмови в позові у господарського суду першої інстанції були відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач наполягає на тому, що останній самостійно (шляхом ігнорування звернень відповідача про укладення додаткової угоди з метою зміни кошторису згідно з ч.5 ст.844 ЦК України, продовження строку виконання підрядних робіт) створив ситуацію, за якою відповідач продовжувати виконання умов договору підряду не міг; встановлений п.9.2 договору розмір пені вимогам чинного законодавства України не відповідає; невиконання взятих на себе зобов'язань відбулось не з вини відповідача.
Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційних скарг, відзивів на них, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:
23.09.2014р. між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду на капітальний ремонт №2014/д/УКС/1575.
Відповідно до п.2.1 договору, вартість робіт, доручених до виконання відповідачу, визначена на підставі кошторисної документації та договірної ціни (додаток №2), яка є невід'ємною частиною договору, та складає 231 673,00 грн., крім того ПДВ 20% - 46 334,60 грн., разом з ПДВ - 278 007,60 грн.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що строк виконання робіт передбачених договором узгоджується сторонами в графіку на виконання робіт, який є невід'ємною частиною договору (додаток №3). Початок робіт фіксується сторонами актом, який надає підряднику.
При виникненні обставин, які не залежать від відповідача та перешкоджають виконанню його обов'язку у визначені строки, відповідач має право ставити перед позивачем питання про перенесення строків завершення робіт. При цьому, підписуються відповідні додаткові угоди про перенесення зазначених строків (п.4.2 договору).
Договір діє з моменту його підписання до 28.02.2015р., у випадку незакінчення виконання своїх обов'язків, договір діє до повного їх виконання (п.11.3 договору).
В рамках виконання умов вищезазначеного договору, сторонами був підписаний графік виконання робіт (додаток №3 до договору (а.с.15)). Згідно умов зазначеного графіку, обсяг передбачених договором підрядних робіт, мав бути виконаний протягом жовтня-грудня 2014 року.
29.11.2012р. між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода №1 від 12.01.2015р. до договору підряду на капітальний ремонт №2014/д/УКС/1575 від 23.09.2014р., за змістом якої деякі пункти договору викладені в новій редакції, зокрема, за змістом п.11.3 договору встановлено строк дії договору до 31.07.2015р.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на невиконання відповідачем передбачених договором робіт в обумовленому об'єму та встановлені строки, що є підставою для застосування до нього відповідальності згідно з п.9.2 договору.
Отже, вирішуючи питання щодо відповідності оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства України та, відповідно, обгрунтованості викладених в апеляційних скаргах доводів, колегія апеляційного господарського суду виходила з наступного:
Дійсно, як було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем виконані роботи лише на суму 140 572,52 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за листопад 2014р. на суму 84 921,56 грн. з ПДВ; актом приймання виконаних підрядних робіт №22-10 за листопад 2014р. на суму 24 097,37 грн. з ПДВ; актом приймання виконаних підрядних робіт №3 за лютий 2015р. на суму 31 553,59 грн. з ПДВ.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 ГК України). Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 ГК України).
Відповідно до положень ч.2 ст.217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За змістом ст.230 ГК України, штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст.2 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач погоджених сторонами в п.4.1 договору строків виконання підрядних робіт - не дотримався, чим припустив порушення господарського зобов'язання.
Відповідно до умов п.9.2 договору, сторони передбачили, що у випадку порушення строків виконання робіт з вини підрядника (відповідача), останній зобов'язаний оплатити замовнику (позивачеві) пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від загальної вартості робіт згідно договору, а також, оплатити на користь замовника штраф у розмірі 15% від вартості невиконаних робіт.
Згідно наведеного в позові розрахунку, який місцевим господарським судом цілком обґрунтовано визнано вірним, за порушення строків виконання підрядних робіт, позивачем розрахована пеня у розмірі 0,3% від загальної вартості робіт за період з 01.01.2015р. по 30.06.2015р., що складає 150 958,13 грн. В свою чергу, розмір передбаченого договором штрафу за розрахунками позивача, складає 20 615,30 грн., тобто, 15% від вартості невиконаних робіт.
Враховуючи викладені вище обставини, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності заявлених позивачем до стягнення господарських санкцій.
При цьому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, місцевим господарським судом було вірно відхилено доводи відповідача про те, що причиною недотримання ним строків виконання підрядних робіт стало несвоєчасне здійснення розрахунків за виконаними етапами робіт з боку позивача. Так, наявними у справі доказами, а саме, актами приймання виконаних будівельних робіт №1 за листопад 2014р. на суму 84 921,56 грн., №22-10 за листопад 2014р. на суму 24 097,37 грн., №3 за лютий 2015р. на суму 31 553,59 грн., а також, умовами договору підряду, підтверджений факт настання у позивача обов'язків щодо здійснення оплати фактично виконаних етапів робіт лише у 2015 році, що наявність прострочення кредитора в період часу, протягом якого боржника мав виконувати свою частину зобов'язань, повністю виключає.
В свою чергу, безпідставними апеляційний господарський суд вважає заперечення відповідача (апелянта-1) щодо неможливості одночасного застосування пені та штрафу за порушення строків виконання ним підрядних робіт, оскільки зазначена вище можливість прямо передбачена ч.2 ст.231 ГК України та, одночасно, узгоджується зі встановленою ст.627 ЦК України свободою договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Слід зауважити, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 9 квітня 2012р. у справі №20/246-08, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Водночас, безпідставним колегія суддів вважає посилання відповідача (апелянта-1) в обґрунтування доводів апеляційної скарги на постанову Верховного Суду України від 21.10.2015р. з висновками щодо неможливості застосування пені та штрафу за одне й те саме правопорушення, адже зазначена вище правова позиція стосується виключно цивільно-правової відповідальності в контексті положень Цивільного кодексу України. Водночас, предметом даного спору є стягнення господарських санкцій, тобто, застосування господарсько-правової відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, що регулюються положеннями Господарського кодексу України, який передбачає особливості регулювання відносин у сфері господарювання.
Що ж до наявності обставин, які перешкоджали виконанню відповідачем робіт у встановлені договором строки (неодноразові звернення до позивача з приводу неможливості своєчасного виконання підрядних робіт через несприятливі погодні умови, здорожчання матеріалів та устаткування тощо), колегія суддів враховує відсутність в матеріалах справи доказів укладення сторонами відповідної додаткової угоди згідно п.4.2 договору щодо врегулювали строків закінчення робіт. Відтак, зазначені обставини відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт за договором підряду - не звільняють, з огляду на що викладені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів вважає безпідставними.
Неспроможними апеляційний господарський суд вважає також твердження позивача (апелянта-2) щодо неправомірності висновку господарського суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зменшення розміру нарахованої відповідачеві пені на 70%.
Так, дійсно, згідно з ч.5 ст.844 ЦК України, у разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також, вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису.
Під час провадження у справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт неодноразового повідомлення відповідачем позивача про неможливість вчасно виконати зобов'язання з незалежних від нього причин, зокрема, з огляду на суттєве (майже в три рази) здорожчання матеріалів та устаткування через стрімке зростання курсу іноземної валюти (долара США) до гривні з моменту укладення договору підряду. Даний факт є загальновідомим та, на думку апеляційної інстанції, не міг бути передбаченим підрядником (відповідачем) в момент укладення договору. Натомість, позивачем зазначені звернення відповідача (підрядника) залишені без задоволення (доказів зворотного - не надано).
Разом з цим, з огляду на те, що навіть при наявності обставин, які перешкоджали виконанню підрядником робіт у встановлені договором строки, сторони відповідно до умов п.4.2 договору підряду питання перенесення строків закінчення робіт шляхом укладення відповідної додаткової угоди - не врегулювали, зазначені обставини не звільняють відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт.
В той же час, вчинення відповідачем (підрядником) дій, спрямованих на запобігання невигідних для сторін наслідків, в сукупності з іншими обставинами, як-то, ступень виконання підрядних робіт, надмірно великий розмір стягуваної штрафної санкції порівняно з наслідкам порушеного відповідачем зобов'язання (розмір пені - 171 573,43 грн., загальна сума договору підряду - 278 007,60 грн., сума виконаних підрядником робіт - 140 572,52 грн.), на думку колегії суддів, дає суду підстави для застосування положень ст.233 ГК України та зменшення заявлених до сплати штрафних санкцій на 70%, що і було цілком правомірно зроблено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, в ході апеляційного провадження викладені в апеляційних скаргах доводи свого підтвердження не знайшли, виявились безпідставними та спростованими фактичними обставинами та наявними у справі первинними документами. Натомість, оскаржуване рішення колегія суддів вважає таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстави для його зміни чи/або скасування у апеляційної інстанції - відсутні.
Враховуючи результат вирішення спору, покладення місцевим господарським судом судових витрат на відповідача приписам ст.49 ГПК України не суперечить. В свою чергу, з огляду на залишення апеляційних скарг без задоволення, витрати на апеляційне оскарження покладаються відповідно на кожного з апелянтів.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Діос», м.Кривий Ріг, та Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2016р. у справі №904/9347/15 - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Дніпропетровській апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26.04.2016р.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.С. Євстигнеєв
Суддя В.О. Кузнецов