Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"21" квітня 2016 р. Справа № 911/812/16
Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Державного Концерну «Укроборонпром», м.Київ та Публічного акціонерного товариства «Завод Маяк», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Пак», смт. Велика Димерка
про стягнення 45865,23 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача 1: не з'явився
Від позивача 2: ОСОБА_1
Від відповідача: не з'явився
Від прокуратури: ОСОБА_2
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Державного Концерну «Укроборонпром» (далі - позивач 1) та Публічного акціонерного товариства «Завод Маяк» (далі - позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецкур'єр центр» (далі - відповідач) про стягнення 45865,23 грн.
Провадження у справі №911/812/16 порушено відповідно до ухвали суду від 15.03.2016 року та призначено справу до розгляду на 05.04.2016 року.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 17.03.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав. Розгляд справи відкладався до 21.04.2016 року.
В судовому засіданні 21.04.2016 року представники прокуратури та позивача2 позовні вимоги підтримали.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 21.04.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.
За таких обставин суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача2 та прокуратури, дослідивши надані докази, господарський суд, встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом Генерального прокурора України від 29.08.2014 року № 12гн «Про особливості діяльності військових прокуратур» військова прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів на підприємствах оборонного комплексу, у тому числі, у Державному концерні «Укроборонпром», на підприємствах, установах, організаціях, що йому підпорядковані, зокрема на Публічному акціонерному товаристві «Завод «Маяк».
З метою недопущення збитків державі до органів прокуратури звернувся голова правління - генеральний директор Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» щодо вжиття заходів прокурорського реагування шляхом звернення до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов Договору на тимчасове користування енергоресурсами.
Пред'явлення даної позовної заяви заступником військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» та Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» викликано необхідністю захисту інтересів держави. Зокрема, Публічне акціонерне товариство «Завод «Маяк» реалізовує, ремонтує, модернізує та утилізує озброєння та військову техніку для потреб Збройних Сил, проводить та реалізовує науково-дослідні і конструкторсько-експериментальні роботи з розробки та впровадження у виробництво нових виробів електронної техніки та виконує державні замовлення з ремонту військової техніки, тобто підприємство безпосередньо приймає участь у посиленні обороноздатності України, відновлення бойової техніки, тому не сплата коштів за договором на тимчасове користування енергоресурсами Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофе Пак» може призвести до неналежного виконання Публічним акціонерним товариством «Завод «Маяк» своїх зобов'язань щодо державних замовлень в сфері обороноздатності країни, враховуючи також існування значної простроченої заборгованості відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 01.03.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Завод «Маяк» (позивач2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофе Пак» (відповідач) укладено Договір на тимчасове користування енергоресурсами №78 (надалі - Договір).
Відповідно до умов даного Договору, а саме п. 1.1., позивач надає відповідачеві право тимчасового користування енергоресурсами та електроенергією, холодною водою та каналізацією для приймання стічних вод у приміщеннях відповідача за адресою: місто Київ, пр-т Московський 20-А.
Згідно з п. 1.2. Договору відповідач на основі виставлених рахунків-фактур компенсує позивачеві2 вартість використаних енергоресурсів відповідно до діючих тарифів організацій ПАТ «Київенерго» та ПАТ «Київводоканал».
Пунктом 2.3.1. Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний компенсувати позивачеві2 у триденний строк з дня отримання рахунків, вартість послуг, передбачених п. 2.1.1 Договору.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.4. Договору зазначено, що зняття показників пристроїв обліку здійснюється відповідачем щомісячно до 23 числа з передачею даних у письмовій формі в службу головного енергетика позивача2 за тел.: 70-49,461-81-40.
На виконання умов Договору позивач2 надавав у користування відповідачеві енергоресурси - холодну воду, електроенергію, а також каналізацію для прийняття стоків, що підтверджується рахунками-фактурами, які додані до позовної заяви.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору не виконував, у зв'язку з чим, виникла заборгованість перед позивачем2 у сумі 25 808,65 грн. за період березень-липень 2014 року, яку відповідач станом на 21.12.2015 року не оплатив.
В період дії Договору відповідач неодноразово надавав позивачу2 листи з проханням реструктуризації заборгованості та гарантуванням подальшої своєчасної оплати використаних енергоресурсів, однак заборгованість відповідачем погашена частково. Наданий відповідачем графік реструктуризації боргу до кінця 2014 року не виконаний.
Позивач2 зазначає, що 12.03.2015 року надсилав на юридичну адресу відповідача лист з додатками (вихідний № 178) з проханням перерахувати не оплачені кошти за Договором згідно з рахунками-фактурами за період березень-липень 2014 року, який залишено відповідачем без відповіді та задоволення.
Також, у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором в сумі 25 808,65 грн., в позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 572,69 грн. пені, 1 206,79 грн. 3% річних та 16 277,20 грн. інфляційних.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується основна заборгованість відповідача в сумі 25 808,65 грн., що ним не заперечено та не спростовано.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Таким чином, беручи до уваги, що між сторонами відсутній правочин яким було б передбачено застосування заходу забезпечення зобов'язання - неустойки у вигляді пені, погоджено розмір та умови її нарахування, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання (в Договорі умова про стягнення пені відсутня і позивач не навів спеціальних норм законодавства, якими передбачено стягнення та розмір пені), суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Однак, відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з чим, в позові заявленого також вимоги про стягнення з відповідача 1 206,79 грн. 3% річних та 16 277,20 грн. інфляційних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно наданого розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, таким чином, вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних за заявлений позивачем період підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені прокуратурою витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Пак» (07442, Київська обл., Броварськийр-н, смт. Велика Димерка, вул. Комунальна, код 33458568) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» ( 04073, м. Київ, п-т Московський,8, код 14307423) 25 808,65 грн. основного боргу; 1 206,79 грн. 3% річних та 16 277,20 грн. інфляційних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофе Пак» (07442, Київська обл., Броварський р-н, смт. Велика Димерка, вул. Комунальна, код 33458568) на користь Військової прокуратури Центрального регіону (02093, м. Київ, вул. Поліська, 28, 38347014, р/р № 35212055082966, МФО 820172 в ДКСУ) 1300,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
4. В задоволенні решти позову відмовити.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик