19 квітня 2016 р. Справа № 902/145/16
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Горейка М.В.,
позивача: ОСОБА_1, довіреність №1-14-5063 від 04.01.2016р.,
у відсутності представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (вул. 1 Травня, 2, м. Вінниця, 21050) в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" (вул. Заводська, 4, с. Балки, Барський район, Вінницька область, 23006)
до: Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (майдан ОСОБА_2, 3, м. Бар, Вінницька область, 23000)
про стягнення 85808 грн 95 коп.,
Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" про стягнення 85808 грн 95 коп.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.02.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/145/16 з призначенням її до розгляду.
Відповідно до ухвал суду від 10.03.2016р. та 05.04.2016р. розгляд справи відкладався з об”єктивних причин (через неявку представника відповідача, неподання сторонами, зокрема відповідачем, витребуваних судом доказів).
В судове засідання на визначену дату (19.04.2016р.) з"явився представник позивача, який заявлений позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.
Поряд з цим відповідач правом участі в судовому засіданні повторно не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою суду від 05.04.2016р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак його процесуальна позиція щодо заявленого позову суду невідома.
Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилались останньому ухвали 22.02.2016р., 10.03.2016р. та 05.04.2016р. Поряд з цим направлена судом на адресу відповідача ухвали від 22.02.2016р. та 10.03.2016р. підприємством зв'язку повернуті з відміткою «за зазначеною адресою не проживає», ухвалу від 05.04.2016р. підприємством зв'язку не повернуто, відносно чого суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, враховуючи, що направлення ухвали здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
12.10.2011р. між публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" (позивач, постачальник) та Барським комунальним підприємством теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (споживач, відповідач) укладено договір про постачання електричної енергії №БА-220000 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 800 кВТ, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору постачальник зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 договору (додаток №1 «обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком №2 «Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін».
Згідно із п. 2.3.3. Договору споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №3 «Порядок розрахунків» та №4 «Графік зняття показників засобів обліку електроенергії».
Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 12.10.2012р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.4. Договору).
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань позивачем передано відповідачу для промислових потреб активну електричну енергію, факт та обсяги постачання якої підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактур, сальдовими оборотами станом на 01.03.2016р., рапортами про використану електричну енергію, актом контрольного знімання показників, актами звірки взаємних розрахунків та іншими матеріалами справи.
Як свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки про рух коштів на рахунку позивача, відповідач свої зобов'язання щодо розрахунку за спожиту електричну енергію, виконав лише частково, внаслідок у нього утворилась заборгованість за спожиту активну електричну енергію в сумі 44306 грн 55 коп.
01.07.2015р. між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків №463, згідно якого загальна сума заборгованості Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" перед публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" становить 44306 грн 55 коп.
В зв'язку з не проведенням розрахунків за спожиту електричну енергію, позивачем направлялися на адресу відповідача претензії №СО-49-256 від 02.07.2015р. та №СО-49-268 від 08.07.2015р. з вимогою погасити наявну заборгованість по отриманій активній електричній енергії, пені, інфляційних втратах та 3% річних, які відповідач отримав наручно, про що свідчить підпис директора Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" на примірнику претензій. Однак відповідач, як свідчать матеріали справи, розрахунків за спожиту електричну енергію не здійснив.
01.01.2016р. між позивачем та відповідачем підписано акти звірки взаємних розрахунків №922, 923, 924, згідно яких сума заборгованості Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" перед публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" становить 44306 грн 55 коп., пеня 5274 грн 19 коп., інфляційні втрати 33116 грн 70 коп., 3% річних- 3111 грн 51 коп. та заборгованість за реактивну електроенергію 796 грн 53 коп.
Таким чином, двосторонніми актами звіряння взаєморозрахунків підписаними уповноваженими представниками сторін, сторони підтвердили наявну заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту активну електричну енергію.
Станом на 19.04.2016р. доказів сплати заборгованості за спожиту активну електричну енергію в сумі 44306 грн 55 коп. відповідачем до суду не надано.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Підставою виникнення зобов'язань між сторонами по справі є договір про постачання електричної енергії №БА-220000 від 12.10.2011р., який за своєю правовою природою є договором енергопостачання.
Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 44306 грн 55 коп. заборгованості за спожиту активну електричну енергію правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5274 грн 19 коп. пені, 3111 грн 51 коп. - 3% річних та 33116 грн 70 коп. інфляційних втрат, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 4.2.1. Договору визначено, що за внесення платежів, передбачених п.п. 2.3.3-2.3.4 Договору з порушення термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,75%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається в розрахунковому документі окремим рядком.
Таким чином, пунктом 7.5. Договору сторони погодили збільшення строку нарахування пені, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто фактично визначили строк з моменту виникнення простроченої заборгованості по дату повного погашення заборгованості по відсотках, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015р. по справі №3-53гс15.
А тому, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України.
Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" правильності розрахунку пені , 3% річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34,43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.
За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч вищенаведеному та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію, пені, 3% річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (майдан ОСОБА_2, 3, м. Бар, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 05538980) на користь публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (вул. 1 Травня, 2, м. Вінниця, 21050) в особі структурної одиниці "Барські електричні мережі" (вул. Заводська, 4, с. Балки, Барський район, Вінницька область, 23006, код ЄДРПОУ 25510185) 44306 грн 55 коп. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 5274 грн 19 коп. пені, 3111 грн 51 коп. - 3% річних, 33116 грн 70 коп. інфляційних втрат та 1378 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 25 квітня 2016 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (майдан ОСОБА_2, 3, м. Бар, Вінницька область, 23000)