25 квітня 2016 р. Справа № 876/11005/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, ОСОБА_3 начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (відповідач-1; ГПУ), ОСОБА_3 начальника відділу з питань доступу до публічної інформації ГПУ (відповідач-2) з вимогами: визнати протиправними дії ГПУ та начальника відділу з питань доступу до публічної інформації ОСОБА_3, що виступала від імені даного державного органу, якою листом від 07.07.2015 року № 23-963 вих.-15 відмовлено у наданні інформації, що ним запитувалася 26.06.2015 року; визнати протиправною бездіяльність, якою не вжиті відповідні заходи по контролю за дотриманням та виконанням посадовими особами даного органу, зокрема ОСОБА_3, вимог ст.ст. 19, 32, 34, 40 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 9, 10, 14, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ін. при розгляді запитів на інформацію від 26.06.2015р., 30.06.2015 р.; ОСОБА_3, якою в процесі розгляду вищезгаданих запитів на інформацію від 26.06.2015 року, 30.06.2015 року проігноровані та невиконані вимоги ст.ст. 19, 32, 34 Конституції України, ст.ст.5, 6, 9, 10, 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; зобов'язати ГПУ надати, у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" повну, вичерпну і об'єктивну інформацію на запити від 26.06.2015 року, 30.06.2015 року, вважаючи, що йому необґрунтовано відмовлено у доступі до публічної інформації.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 року задоволено частково адміністративний позов. Визнано протиправними дії ГПУ щодо відмови у наданні інформації, що запитувалася ОСОБА_2 26.06.2015 року та 30.06.2015 року та зобов'язано повторно розглянути вказані запити. В іншій частині вимог у задоволенні відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішення в задоволеній частині позовних вимог, його оскаржив відповідач - Генеральна прокуратура України. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову. В іншій частині постанову залишити без змін.
При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зазначаючи при цьому, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що запитувана позивачем інформація відноситься до публічної та повинна бути надана позивачу в порядку встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації». Вважає, що відповіді від 07.07.2015 № 23-963 вих-15 та № 23-955вих.-15 на інформаційні запити позивача від 26.06.2015 та 30.06.2015 ГПУ надано своєчасно, обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Переглядаючи оскаржувану постанову в межах доводів апеляційної скарги і даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що 26.06.2015 року ОСОБА_2 звернувся до ГПУ із запитом на інформацію щодо надання інформації по листу Головного управління військових прокуратур ГПУ № 10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 року, у якому просив надати таку інформацію: щодо наявності у листі Головного управління військових прокуратур ГПУ № 10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 р., службової інформації, обмеження ОСОБА_2 доступу до якої здійснюється відповідно до Закону при дотриманні сукупності вимог, викладених у ч.3 ст. 34 Конституції України та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; стосовно відповідності обмеження ОСОБА_2 у доступі до відомостей, які містяться у листі Головного управління військових прокуратур ГПУ № 10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 р., вимогам ч. 3 ст. 34 Конституції України та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; щодо конкретних даних, які стосуються національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, в інтересах яких ОСОБА_2 обмежений доступ до відомостей, які містяться у листі Головного управління військових прокуратур ГПУ № 10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 р.; щодо шкоди, яка може бути заподіяна національній безпеці, економічному добробуту та правам громадян від надання розпорядником ОСОБА_2 інформації по листу № 10/1/1-26220-07 від 04.10.2011 р. та копії (копій) матеріальних носіїв, що містять запитувані відомості. Просив надіслати копії матеріальних носіїв інформації, у яких містяться конкретні і повні дані (інформації) по суті запиту, а також інші відомості, що підтверджуватимуть надану ГПУ відповідь.
Листом від 07.07.2015 року за № 23-963 вих.-15 ГПУ повідомила ОСОБА_2 такого змісту, що запитувана ним інформація стосується перевірки, яка проводилася органами прокуратури в порядку, визначеному ст. 97 КПК України (1960 року). Порядок проведення таких перевірок та надання громадянам інформації за їх результатами визначався спеціальними законами, а саме: Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про звернення громадян». Вказаний у запиті лист є внутрішньовідомчим листуванням щодо проведення перевірки та прийняття процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України (1960 року). Відтак надати запитувану інформацію та копію листа в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» немає можливості.
Крім того, 30.06.2015 року ОСОБА_2 звернувся до ГПУ із запитом на інформацію щодо надання інформації по повноваженням Турчина І. у справі № 813/2495/15, у якому просив надати інформацію такого змісту: стосовно повноважень співробітника прокуратури Львівської області Турчина І. представляти у відповідності до ст. 58 КАС України інтереси співробітника ГПУ ОСОБА_3 у Львівському окружному адміністративному суді по справі № 813/2495/15; стосовно посадових осіб ГПУ, якими співробітник прокуратури Львівської області Турчин І. уповноважений представляти інтереси працівника ГПУ ОСОБА_3 по справі № 813/2495/15; стосовно довіреності, якою співробітником ГПУ ОСОБА_3 надано право працівнику прокуратури Львівської області Турчину І. представляти її інтереси у Львівському окружному адміністративному суді по справі № 813/2495/15.
07.07.2015 року за № 23-955 вих.-15 відповідачем-1 був наданий позивачу лист із відповіддю, що відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» дія зазначеного Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відтак, всі питання, пов'язані з розглядом адміністративної справи № 813/2495/15, яка перебуває у провадженні Львівського окружного адміністративного суду, у тому числі щодо повноважень учасників адміністративного процесу, ОСОБА_2 необхідно вирішувати на підставі вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач, не погодившись з отриманими відповідями, звернувся з позовом до суду.
Колегія суддів вражає, що на спірні правовідносин поширюється дія норми частини 3 статті 32 Конституції України, за якою кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею, а також положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01. 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI), якими визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI закріплено право запитувача на доступ до публічної інформації, яке згідно із пунктом 1 частини 1 вказаної статті гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст. 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно ч. 7 даної статті Закону № 2939-VI , обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно частини другої цієї статті відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Даючи правову оцінку листу № 23-963 вих.-15 від 07.07.2015 року, яким ГПУ на запит ОСОБА_2 на інформацію від 26.06.2015 року надала відповідь про відмову позивачу в наданні запитуваної інформації, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що така відмова є неповною, оскільки у своїй відповіді відповідач не послався на причини, які у встановленому Законом № 2939-VI порядку обмежували би доступ до запитуваної інформації, не вказав, чи відноситься інформація до категорії інформації з обмеженим доступом, і якщо так, то з яких саме причин. Наслідком таких дій відповідача призвело до невиконання обов'язків щодо надання змістовної та повної відповіді на запит згідно поставлених запитань, що у свою чергу така відмова в наданні повної інформації апеляційним судом вважається неправомірною.
Оцінюючи відповідь № 23-955 вих.-15 від 07.07.2015 року, яким ГПУ відмовила позивачу в наданні запитуваної інформації від 30.06.2015 року щодо надання інформації по повноваженням Турчина І., суд першої інстанції встановив, що у справі № 813/2495/15 Турчин І. набув повноважень представлення інтересів ГПУ, таким чином окружний суд прийшов до висновку, який поділяє апеляційний суд, що відповідач є розпорядником запитуваної у запиті від 30.06.2015 року інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Враховуючи, що інформація щодо повноважень на представлення інтересів Генеральної прокуратури України в суді є такою, що була створена та знаходиться у його володінні, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно надано неповну відповідь на поставлені в запиті позивача на інформацію від 30.06.2015 року запитання, тому такі дії відповідача є протиправними. та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.
Доводи відповідача з посиланням на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та не закрито провадження, суд апеляційної інстанції не приймає та спростовує їх тим, що аналогічне клопотання було заявлено представником відповідача-1 в ході розгляду наведеної адміністративної справи. За наслідками розгляду клопотання Львівським окружним адміністративним судом 30.09.2015 року постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог з огляду на те, що за своєю суттю позовні вимоги у справах №813/4086/15 та №813/2495/15 є різними, що виключає можливість застосування положень п.3 ч.1 ст.155 КАС України.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції підставно частково задовольнив позовні вимоги, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень в цій частині не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих рішень.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову - без змін.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 року у справі № 813/4086/15 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді Н.Г. Левицька
І.М. Обрізко
Повний текс виготовлено 26.04.2016р.