13 квітня 2016 року справа №182/5548/15-а (2-а/0182/131/2015)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
секретарі судового засідання: Федосєєвої Ю.В.,
за участі позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Варжеленко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року у справі №182/5548/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними, зобов'язання зарахувати пільговий стаж за Списком №1, провести перерахунок та виплатити заборгованість,-
Позивач 04.08.2015 року звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області, в якому просила:
- визнати протиправними дії УПФУ в м.Нікополі та Нікопольському районі щодо відмови зарахування її стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача зарахувати її стаж роботи на посаді лікаря-рентгенолога, завідуючого рентгенівським кабінетом, лікаря-рентгенолога з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року, як пільговий стаж за Списком №1 на підставі п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати УПФУ в м.Нікополі та Нікопольському районі провести перерахунок пенсії, зарахувавши для розрахунку пільгового стажу за Списком №1 стаж її роботи лікаря-рентгенолога з 05.01.1987 року по 31.01.1989 року та завідуючої рентгенівським кабінетом, лікаря-рентгенолога з 01.02.1989 року по 31.12.2011 року;
- зобов'язати відповідача виплачувати їй пенсію з урахуванням стажу з 05.01.1987 року по 31.01.1989 року та завідуючої рентгенівським кабінетом, лікаря-рентгенолога з 01.02.1989 року по 31.12.2011 року як пільгового стажу за Списком №1, та виплатити заборгованість, що утворилась в результаті незарахування її стажу роботи до пільгового за Списком № 1, починаючи з 05.01.1987 року по теперішній час.
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року в позові відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач вимоги апеляційної скарги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року працювала лікарем-рентгенологом, завідуючою рентгенівським кабінетом в Комунальному закладі «Нікопольська міська лікарня № 3 Дніпропетровської обласної ради», з 01.01.2012 року переведена на посаду лікаря-рентгенолога рентгенодіагностичного відділення Комунального закладу «Нікопольська міська лікарня №1 Дніпропетровської обласної ради», де працює до теперішнього часу (а.с.72-74 т.1).
11.05.1996 року позивачу була призначена та сплачувалась пенсія за віком за Списком №1 (а.с.1, 7, 13, 15-21, 23-26 т.2).
З тексту адміністративного позову вбачається, що після неодноразових звернень позивача до пенсійного органу з заявами про проведення перерахунку її пенсії за стажем та заробітком з листа пенсійного органу від 25.02.2015 року їй стало відомо, що з 2004 року до пільгового стажу їй не зараховується стаж роботи на вказаних посадах, хоча вона продовжує працювати за тією ж самою спеціальністю, що дає право на призначення пенсії за Списком № 1, та за якою їй була призначена така пенсія.
10.04.2015 року на комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) пенсій були розглянуті документи пенсійної справи ОСОБА_1 та винесено рішення, згідно з яким зазначено, що за результатами зустрічної перевірки достовірність наданих для призначення (перерахунку) пільгової пенсії за Списком №1 довідок (№198 від 20.05.1996 р., №225 від 01.04.1999 р., №536 від 28.11.2003 р., № 54 від 20.03.2014 р.) не підтверджені.
Не погодившись з такими діями пенсійного органу, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 05.01.1987 року працювала на посаді лікаря-рентгенолога, але при цьому заміщувала та суміщувала роботу за іншими посадами, які не передбачені списками, та не дають право на пільгову пенсію, а з 01.02.1989 року працювала на посаді завідуючої рентгенкабінету з частковим та тимчасовим заміщенням лікаря-рентгенолога. Документи, які б підтвердили, що ОСОБА_1 як завідувач виконувала обов'язки лікаря-рентгенолога, а саме, проводила рентгенобстеження в повному обсязі та є лікарем, постійно зайнятим на роботі в рентгенкабінеті, суду не надані, а іншими документами не підтверджується, що ОСОБА_1 виконувала обов'язки завідувача рентгенкабінету додатково. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач правомірно дійшов до висновку, що постійна та безпосередня зайнятість на посаді лікаря-рентгенолога повний робочий день за період з 05.01.1987 року по 04.07.2000 року, з 20.12.2001 року по 19.12.2006 року та з 14.04.2009 року по 31.12.2011 року не підтвердилась.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту «а» ст.13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, що діяла на момент звернення позивача з заявою про призначення пільгової пенсії, тобто на 11.05.1996 року) право на пенсію на пільгових умовах мають незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього закону.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, с трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 зазначеного Порядку, передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 у період з 05.01.1987 року по 31.01.1989 року працювала на посаді лікаря-рентгенолога, з 01.02.1989 року переведена на посаду завідуючої рентгенологічним кабінетом (а.с.73-73-зворіт т.1).
15.05.2009 року до трудової книжки внесено запис №14 «Згідно класифікатора професій ДК 003-95 Наказ Держстандарту України від 27.07.1995 року №257 Наказ МОЗ від 23.02.2000 року №33 вважати посаду завідувач рентген кабінетом - лікар-рентгенолог рентгенівського кабінету» (а.с.73-зворіт т.1)..
31.12.2011 року ОСОБА_1 була звільнена по переводу КЗ «Нікопольська міська лікарня 1 Дніпропетровської обласної ради».
Крім того, на підтвердження пільгового характеру роботи у період з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року позивачем надавались пенсійному органу та наявні в матеріалах справи довідки №54 від 20.03.2014 року та №840 від 31.07.2015 року, видані Комунальним закладом «Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» (а.с.21-22, 23 т.1).
Згідно вказаних довідок ОСОБА_1 працювала в Комунальному закладі «Міська лікарня 3» м.Нікополь у період з 05.01.1987 року по 01.02.1989 року на посаді рентгенолога рентгенівського кабінету, у період з 01.02.1989 року по 31.12.2011 року на посаді завідувача рентгенкабінету, лікар рентгенолог рентгенівського кабінету з виконанням повного обсягу обов'язків лікаря-рентгенолога, згідно класифікатора професій ДК 003-95 Наказ Держстандарту України від 27.07.1995 року №257 Наказ МОЗ від 23.02.2000 року №33. Згідно карток-довідок про нарахування заробітної плати завідувачу рентгенкабінету проводилась: доплата за шкідливість за період з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року та надбавка до посадового окладу за завідування рентгенівським кабінетом з 01.02.1989 року по 31.12.2011 року. У відповідності до проведених атестацій були видані накази про затвердження переліку робочих місць, робота на яких підтверджує право ОСОБА_1 на пільгове забезпечення за Списком №1 (що передбачено розділом ХІХ підрозділ 19 постанови КМУ № 36 від 16.01.2003 року). Найменування професії лікар-рентгенолог рентгенкабінета атестована і віднесена до вищезазначеного переліку.
Як встановлено Порядком застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383, право на пенсію на пільгових умовах мають працівники, зайняті виконанням робіт, передбачених списком №1, при умові підтвердження атестації робочих місць та виконання таких робіт на протязі повного робочого дня, тобто не менше 80% робочого часу. Сюди ж включається час проведення підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, а також робіт поза своїм робочим місцем з метою забезпечення виконання своїх трудових обов'язків .
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
В період трудової діяльності позивача діяв Список №1, затверджуваний постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 .
Згідно Списку №1 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах зі шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року передбачено право на пільгове пенсійне забезпечення наступним категоріям працівників: рентгенологи, техніки-рентгенологи, інженери-рентгенологи, лаборанти-рентгенологи, лікарі-рентгенологи та інші працівники, зайняті в рентгенівських кабінетах та лабораторіях.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 був затверджений новий Список №1, який передбачає право на пільгове пенсійне забезпечення лікарям-рентгенологам, а також лікарям, які постійно зайняті в рентгенопераційних і ангіографічних кабінетах.
На теперішній час діє Список №1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36, який передбачає право на пільгове забезпечення лікарям-рентгенологам, а також лікарям, які зайняті у відділеннях інтервенційної радіології.
Як вбачається з матеріалів справи, в Нікопольській міській лікарні №3 проводилася атестація робочих місць, що підтверджується наказами №53 від 04.07.1995 року «Про результати атестації робочих місць по умовам праці» та наказом №69 від 20.12.2001 року «Про підсумки атестації робочих місць по умовам праці» (а.с.43, 47 т.1).
За результатами атестації робочих місць зазначеними наказами затверджено переліки робочих місць, професій, посад, робота на яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення по Спискам №1, №2, якими віднесено посаду лікаря-рентгенолога до списку №1 (а.с.45,48 т.1).
В матеріалах справи наявний Акт від 31.03.2015 року №60, складений відповідачем за результатами проведення зустрічної перевірки Комунального закладу «Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» щодо достовірності видачі позивачу довідки, уточнюючої особливий характер роботи або умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії, з якого вбачається, що ОСОБА_1, перебуваючи на посадах лікаря-рентгенолога та завідуючої рентгенологічним кабінетом, протягом усього періоду роботи в зазначеному комунальному закладі заміщувала та суміщувала роботу згідно наказів, які перелічені в цьому Акті (а.с. 103-108).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 102-1 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року №245 встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.
Відповідно до пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач виконував іншу регулярно оплачувану роботу за сумісництвом лише у вільний від основної роботи час та таке сумісництво не впливало на тривалість робочого часу за основним місцем його роботи.
Крім того, в матеріалах справи наявні спостережні листи, затверджені наказами №97 від 19.07.2004 року та №91 від 16.03.2009 року головного лікаря Міської лікарні №3, з яких вбачається, що термін виконання роботи ОСОБА_1 в шкідливих умовах становить 300 хвилин, з них в небезпечних умовах - 260 хвилин, що дорівнює 86 відсотків тривалості роботи в шкідливих умовах (а.с.58, 59 т.1).
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що посада завідуючого рентгенівським кабінетом Списком №1 не передбачена, у зв'язку з чим періоди роботи позивача на зазначеній посаді не можуть бути враховані, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.
Відповідно до п.1.2 «Положення про кабінет рентгендіагностики», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.11.1997 року №340, персонал кабінету складається із лікарів-рентгенологів, рентген лаборантів, молодших медичних сестер по догляду за хворими в рентгенкабінетах або санітарок. Очолює кабінет лікар-рентгенолог.
Отже, очолювати рентгенологічний кабінет не може особа, яка за посадою (професією) не є лікарем-рентгенологом. На лікаря-рентгенолога, окрім встановлених посадовою інструкцією обов'язків, також покладаються обов'язки завідуючого рентгенологічним кабінетом.
Як зазначалось вище та підтверджується довідкою №840 від 31.07.2015 року, ОСОБА_1 отримувала надбавку до посадового окладу за завідування рентгенівським кабінетом з 01.02.1989 року по 31.12.2011 року (а.с.21-22), а не оклад за займання адміністративної посади.
Також суд зазначає, що ОСОБА_1 була єдиним лікарем-рентгенологом в рентгенологічному кабінеті, що вбачається з матеріалів справи та є співробітником Нікопольської міської лікарні №3, який працює з джерелами іонізуючої радіації, що підтверджується відповідними списками (а.с. 52, 54, 55, 56, 57, 62, 63, 66-71 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що єдиним місцем роботи позивача був саме кабінет рентгенологічних досліджень.
Колегія суддів вважає доведеними обставини, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді завідуючого рентгенологічним кабінетом, виконувала посадові обов'язки лікаря-рентгенолога, була зайнята повний робочий день на роботі в рентгенологічному кабінеті та проводила рентгенологічні обстеження в повному обсязі.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, періоди роботи ОСОБА_1 з 05.01.1987 року по 04.07.2000 року, з 20.12.2001 року по 19.12.2006 року, з 14.04.2009 року по 31.12.2011 року на посаді лікаря-рентгенолога та завідуючого рентгенологічним кабінетом мають бути враховані до пільгового стажу за Списком №1.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Управлінням Пенсійного фонду України в м.Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області не доведено правомірність висновку, що постійна та безпосередня зайнятість позивача на посаді лікаря-рентгенолога повний робочий день за період з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року не підтвердилась.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Що стосується строку, з якого позивачу належить провести здійснити перерахунок та виплату пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернулась з позовом до суду 04.08.2012 року, таким чином пропустила встановлений законом строк для звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Будь-яких поважних підстав поновлення строку звернення до адміністративного суду позивачем в заяві не зазначено та, взагалі, позивач з клопотання про поновлення такого строку до суду не зверталась.
Колегія суддів вважає за доречне застосування вимог ч. 2 ст. 99 КАС України відносно строків звернення до суду та задоволення позову в межах шестимісячного строку, тобто з 04.02.2015 року.
У відповідності до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини у справі та постанова прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 184, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року у справі №182/5548/15-а задовольнити частково.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року у справі №182/5548/15-а скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період роботи з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 роботу період роботи на посаді лікаря-рентгенолога, завідуючого рентгенівським кабінетом з 05.01.1987 року по 31.12.2011 року та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 04.02.2015 року з урахуванням фактично сплачених сум пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
В повному обсязі постанову складено 18 квітня 2016 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак