25 квітня 2016 року Справа № 876/2804/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Костіва М.В., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Бєлкіної Н.І.,
та за участі осіб:
від відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року у справі за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонного служби України до громадянина Афганістану ОСОБА_2 про примусове видворення,-
29 березня 2016 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області зареєстровано позовну заяву Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Афганістану ОСОБА_2, в якому просив на підставі п. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусово видворити з України громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження; затримати з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на строк, необхідний для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більше як дванадцять місяців.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 27 березня 2015 року, був затриманий прикордонним нарядом від відділу прикордонної служби «Ужгород» Чопського прикордонного загону під час спроби незаконного перетину державного кордону з України в Словаччину поза межами пропуску, без документів, що посвідчують особу.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року позов задоволено частково. Постановлено затримати з метою видворення та примусово видворити за межі України громадянина Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. В решті позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що відповідач обрав незаконний спосіб перетину державного кордону з України в Словаччину поза межами пункту пропуску з відсутністю документів, що посвідчують особу.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - громадянином Афганістану ОСОБА_2, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову, а в задоволені позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. Проте в матеріалах справи не вбачається рішення компетентного органу про примусове повернення відповідача з України, а також що таке рішення вручалося йому і ним не виконано. Крім цього державам - членам ООН рекомендовано надати міжнародний захист чоловікам боєздатного віку та молодим жінкам (Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреби міжнародного захисту осіб, які шукають притулку з Афганістану, редакція 06.08.2013 року).
В ході розгляду справи представником відповідача подано заяву про закриття провадження у справі з тих мотивів, що постановою Ужгородського міськрайонного суду за позовом Чопського прикордонного загону від 11.12.2014 року у справі № 30814733/14-а було вирішено видворити вказаного громадянина за межі території України. Відтак є таке, що набрало законної сили з того ж спору рішення суду між тими ж сторонами. Вказане рішення не скасоване, не втратило своєї законної сили та може бути виконане позивачем у будь-який час.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання вимог апеляційної скарги, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як видно з матеріалів справи 27 березня 2016 року громадянин Афганістану ОСОБА_2 був затриманий прикордонним нарядом від відділу прикордонної служби "Ужгород" Чопського прикордонного загону за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку поза межами пункту пропуску. На момент затримання документів, що посвідчують особу не мав.
27 березня 2016 року начальником Чопського прикордонного загону прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства за межі України, яким зобов'язано відповідача покинути територію України до 28 березня 2016 року.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має посвідку на тимчасове проживання, яка видана 04 грудня 2015 року та діє до 03 грудня 2016 року, однак така була вилучена у нього, у зв'язку з порушенням законодавства України, що регулює суспільні відносини у сфері перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, та вважається недійсною з моменту прийняття рішення про примусове повернення іноземця за межі України, відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 «Про Порядок провадження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України».
Статтею 23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно ч.1, 4, 5, 6, 8 ст.26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до ч.1, 3, 4, 8 ст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
З матеріалів справи видно, що прийняте відносно громадянина Афганістану ОСОБА_2 рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалось. Самостійно, ним територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення, не залишено. Дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на нього не поширюється.
Також, на думку колегії суддів, враховуючи зазначене позивачем в позовній заяві, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання такого рішення так як, відповідач перебуває на території України незаконно, документів, коштів для виїзду з території України не має, працевлаштуватись на території України не має змоги, родичів на території України не має.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо порушення відповідачем вимог Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, а тому погоджується, що є наявними підстави для його примусового видворення за межі території України.
Статтею ст.159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому така задоволенню не підлягає.
Щодо заяви представника відповідача про закриття провадження у справі то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу норми п.4 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.
Поняття аналогічного спору містить в собі наступні обов'язкові ознаки: спір у справі повинен бути між тими самими сторонами, з одним і тим же предметом, з тих самих підстав. Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає закриття провадження у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, дійсно є постанова Ужгородського міськрайонного суду від 11.12.2014 року, винесена у справі № 308/14733/14-а за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонного служби України до громадянина Афганістану ОСОБА_2 про примусове видворення останнього і така набрала законної сили. Проте вказаний позов поданих з тих підстав, що 17.11.2014 року на підставі ст. 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб відповідач був переданий на територію України у встановленому угодою порядку за незаконний перетин Державного кордону із України в Словацьку Республіку в складі групи осіб на ділянці відповідальності ВПС «Гута». Таким чином, відсутні підстави для твердження про аналогічність вказаних позовів, а відтак відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 183-5, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 березня 2016 року у справі №308/3185/16-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя М.В. Костів
суддя З.М. Матковська
Ухвала у повному обсязі складена 26.04.2016 року.