ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2016Справа №910/3590/16
За позовом Державного підприємства "Державний автотранспортний науково- дослідний і проектний інститут"
до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-авто"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про стягнення 73 689,77 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Мікова М.М., Костів Г.Т. - представники за довіреностями
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-авто" заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6161 від 23.03.2012 в загальному розмірі 71 840,47 грн., з яких: 61630,47 грн. - основного боргу, 7956,44 грн. пені, 1848,91 грн. штрафу, 1724,11 грн. інфляційних втрат, 529,84 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6161 від 23.03.2012 в частині своєчасної сплати орендних платежів, у зв'язку з чим у Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-авто" виникла заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2016 порушено провадження по справі № 910/3590/16, розгляд справи призначено на 28.03.2016.
28.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 розгляд справи відкладено на 18.04.2016 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Представники позивача в судовому засіданні 18.04.2016 заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, а також надали для долучення до матеріалів справи письмові пояснення та уточнення загальної суми позовних вимог, зі змісту яких вбачається, що позивачем було помилково невірно підраховано загальний розмір позовних вимог, зазначивши 71 840,86 грн., в той час, як заявлені позовні вимоги про стягнення 61630,47 грн. - основного боргу, 7956,44 грн. пені, 1848,91 грн. штрафу, 1724,11 грн. інфляційних втрат, 529,84 грн. 3% річних в загальному розмірі складають 73 689,77 грн.
Відповідач та третя особа в засідання господарського суду своїх представників не направили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 18.04.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
23.03.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-авто» (орендар) укладено Договір оренди №6161 від 23.03.2012 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові допоміжні приміщення (коридор, хол, санвузол), загальною площею 165,50 кв.м., розміщене за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 57 на п'ятому поверсі будівлі інженерно-лабораторного корпусу, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30 листопада 2011 і становить 931055 грн. без ПДВ (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить, без ПДВ, за базовий місяць оренди - січень 2012р. 11684,79 грн.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. (п.3.2 договору).
Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п.3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Цей договір укладено строком на 2 роки, що діє з 23 березня 2012 по 23 березня 2014 включно. (п.10.1 договору.) При цьому, згідно з додатковим договором №6161/01 від 29.05.2014 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №6161 від 23.03.2012, зазначений вище договір оренди продовжено на 2 роки, що діє з 23 березня 2014 до 23 березня 2016 включно.
Під час розгляду справи доказів припинення дії договору сторонами не надано, а отже він є діючим та приймається судом до уваги.
На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем виписано на виставлено відповідачу рахунки-фактури на сплату орендної плати №245 від 31.07.2015 на суму 7323,77 грн., №283 від 31.08.2015 на суму 7265,17 грн., №321 від 30.09.2015 на суму 7 432,27 грн., №355 від 30.10.2015 на суму 7 335,65 грн., №390 від 30.11.2015 на суму 7 482,36 грн., №433 від 31.12.2015 на суму 7 534,74 грн., що в загальному розмірі становить 44 373,96 грн.
Крім того, позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури №244 від 31.07.2015, №282 від 31.08.2015, №320 від 30.09.2015, №354 від 30.10.2015, №389 від 30.11.2015, №432 від 31.12.2015 на сплату податку на додану вартість від 70% орендної плати, передбаченої договором №6161 від 23.03.2012 на загальну суму 17 256,51 грн.
Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, плату за оренду належним чином та у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з липня по грудень 2015 в розмірі 61 630,47 грн. грн., яка і заявлена позивачем до стягнення.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що 23.03.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву та Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-авто» підписано акт приймання-передачі орендованого майна за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 57 на п'ятому поверсі будівлі інженерно-лабораторного корпусу, та перебуває на балансі Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут». Вказаний акт підписано представниками сторін без зауважень та скріплений печатками підприємств.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Таким чином, у разі невиконання обов'язку, передбаченого п. 3.6. Договору, відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.
Умовами п. 3.2 Договору передбачено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Так, відповідно до п. б ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України, в тому числі й операції, які пов'язані з договорами оренди, а тому у балансоутримувача, нерухоме майно якого передано в оренду за договором між Фондом та орендарем, виникають податкові зобов'язання на дату, визначену ст. 187 Податкового кодексу України, а саме на дату яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме дата оформлення документа, що засвідчує факт надання послуг платником податку.
Відповідно до ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування визначається виходячи з договірної вартості незалежно від того, хто здійснює процедуру розмежування вартості орендної плати у визначених договором розмірах.
Відповідно до підпункту 194.1.1. пункту 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України розмір ПДВ становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до орендної плати.
Податок на додану вартість-непрямий податок, платником якого є особа, яка надає послуги (орендодавець), фактично тягар сплати покладається на орендаря, оскільки ПДВ включається до ціни послуги (нараховується на орендну плату), а тому має сплачуватися разом з орендною платою.
Враховуючи, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву платником ПДВ не зареєстроване, то платником податку на додану вартість на всю суму орендної плати, в тому числі на 70%, що перераховується до Державного бюджету відповідно до ст. 180 Податкового кодексу України є балансоутримувач, тобто Державне підприємство «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут».
Таким чином, оскільки за умовами Договору відповідач самостійно здійснює розмежування платежів і проводить перерахування до бюджету належних 70% орендної плати, то на рахунок балансоутримувача спрямовується належні 30% та сума податку на додану вартість, обчислена з повної вартості орендної плати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.07.2015 у справі №910/24431/14.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність станом на день звернення до суду у відповідача грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів за період з липня 2015 по грудень 2015 на користь позивача, на підставі договору суми заборгованості у розмірі 61 630,47 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також передбачено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить на менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.
Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за договором №6161 від 23.03.2012 Державне підприємство «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» на підставі п.п. 3.7, 3.8 договору нарахувало за період з серпня 2015 по лютий 2016 та заявило до стягнення пеню в сумі 7 956,44 грн., а також штраф в розмірі 1 848,91 грн.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.
В зв'язку з тим, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 529,84 грн., а також 1 724,11 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2015 по лютий 2016.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та 3% річних, суд дійшов висновку що вони є невірними, однак, здійснення їх перерахунку судом фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог.
Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Клопотання в порядку, передбаченому вищевказаною нормою, Державним підприємством «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не заявлено, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, а тому стягненню з відповідача підлягає 7 956,44 грн. пені та 529,84 грн. три проценти річних.
Стосовно позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 1 848,91 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 724,11 грн., суд дійшов висновку, що розрахунки зазначених сум є вірними, арифметично правильними, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-авто» (01042, м.Київ, провулок Новопечерський, буд.19/3, ідентифікаційний код 16467237) на користь Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» (03113, м.Київ, проспект Перемоги, буд.57, ідентифікаційний код 01527695) 61 630 (шістдесят одну тисячу шістсот тридцять) грн. 47 коп. основного боргу, 7 956 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 44 коп. пені, 1848 (одну тисячу вісімсот сорок вісім) грн. 91 коп. штрафу, 1 724 (одну тисячу сімсот двадцять чотири) грн. 11 коп. інфляційних втрат, 529 (п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 84 коп. 3% річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 22.04.2016
Суддя Грєхова О.А.