Справа № 826/18431/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя - доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
19 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Манюгіна С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання рішення незаконним, поновлення на роботі та утримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування наказу від 02 липня 2015 року № 583-ОС «По особовому складу», поновлення на посаді з 03 липня 2015 року; утримання з відповідача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.07.2015 року № 583-ОС «По особовому складу». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу житлово-експлуатаційного забезпечення управління житлового забезпечення Департаменту ресурсного забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України з 03.07.2015 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 16 грудня 2014 року позивач обіймав посаду головного спеціаліста відділу житлово-експлуатаційного забезпечення управління житлового забезпечення Департаменту ресурсного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби.
Наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 29 травня 2015 року № 223 АГ «Про організацію та проведення перевірки» з 10 червня 2015 року призначено перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб (державних службовців) Адміністрації та регіональних управлінь Держприкордонслужби, відповідальними за проведення якої в Адміністрації Держприкордонслужби визначене управління кадрового забезпечення Департаменту персоналу.
Зазначеним наказом, начальникам кадрових підрозділів було доручено до 05.06.2015 року скласти списки посадових осіб, які підлягають перевірці та організувати прийняття від осіб протягом десяти днів з дня початку проведення перевірки заяв про застосування чи незастосування до них заборон, визначених Законом та заяв про їх згоду на проходження перевірки і оприлюднення відомостей щодо них за встановленою формою, тобто з 10 червня 2015 року по 19 червня 2015 року.
Наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 02 липня 2015 року № 583-ОС «По особовому складу» позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу житлово-експлуатаційного забезпечення управління житлового забезпечення Департаменту ресурсного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби у зв'язку з неподанням заяви у строк, передбачений частиною 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади», 03 липня 2015 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме з вини відповідача позивачем не було виконано вимог частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади», що призвело до його незаконного звільнення на підставі частини 3 статті 4 Закону.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначаються Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 згаданого Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
На виконання пункту 10 частини 1 статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Частинами 1, 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Питання застосування Закону про очищення влади регламентовані, зокрема, Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок № 563).
Так, відповідно до п. 8 Порядку № 563 особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу:
1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону:
власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1;
копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії):
- сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації;
- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України);
- декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація).
Після прийняття рішення Національним агентством з питань запобігання корупції про початок роботи системи подання та оприлюднення відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації подаються шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за формою, що визначається Агентством;
2) у разі застосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, - власноручно написану заяву про те, що до такої особи застосовується заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, та про згоду на оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.
Вимога стосовно надання в заявах згоди на оприлюднення відомостей щодо особи, яка підлягає перевірці, не поширюється на осіб, які займають посади, перебування на яких становить державну таємницю.
Згідно з п.10 Порядку № 563 повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, відповідачем було видано наказ від 29 травня 2015 року № 223 АГ «Про організацію та проведення перевірки», яким з 10 червня 2015 року призначено відповідну перевірку та визначено відповідального за проведення перевірки - управління кадрового забезпечення Департаменту персоналу.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 6 Порядку № 563 рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.
Разом з тим, зазначений вище наказ відповідачем було розміщено на своєму офіційному веб-сайті лише 19 червня 2015 року о 17:01.
В той же час, як свідчать матеріали справи, позивач з 01 червня 2015 року по 01 липня 2015 року перебував у щорічній відпустці терміном 30 календарних днів відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 18 травня 2015 року № 273 ВВ «По особовому складу».
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не надано доказів на підтвердження вжиття заходів щодо доведення зазначеного наказу від 29 травня 2015 року № 223 АГ «Про організацію та проведення перевірки» до відома осіб, які підлягають перевірці, у тому числі позивача, в передбаченому нормами чинного законодавства порядку.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що про початок перевірки та необхідність написання заяви позивача було повідомлено у телефонному режимі, оскільки жодних доказів цьому матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не було належним чином повідомлено позивача про початок перевірки та необхідність написання заяви, а тому саме з вини відповідача позивачем не було виконано вимог частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади», що призвело до його незаконного звільнення на підставі частини 3 статті 4 Закону.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.07.2015 року № 583-ОС «По особовому складу» та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу житлово-експлуатаційного забезпечення управління житлового забезпечення Департаменту ресурсного забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України з 03 липня 2015 року, проте не вирішив всіх позовних вимог, а саме не прийняв ніякого рішення в частині вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Так, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.325 КЗпП).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Наведене відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.
Так, згідно довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2016 року № 11/102 середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить 6 675,60 грн.
Згідно з ст. ст. 198, 201 КАС України, суд апеляційної інстанції змінює постанову суду першої інстанції, якщо суд не вирішив всіх вимог або питань.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України слід задовольнити частково, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року змінити - змінити.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року змінити, доповнивши резолютивну частину постанови абзацом наступного змісту:
«Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 6 675 (шість тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного, за відрахуванням зборів, обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні».
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Постанову в повному обсязі виготовлено 25 квітня 2016 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.