Головуючий суду 1 інстанції - Олійник В.М.
Доповідач - Єрмаков Ю.В.
Справа № 428/8228/15-ц
Провадження № 22ц/782/228/16
20 квітня 2016 року м. Сєвєродонецьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого судді Єрмакова Ю.В.,
суддів - Карташова О.Ю., Борисова Є.А.,
за участю секретаря судового засідання Попової Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України неповнолітнім дітям, третя особо - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради,
В серпні 2015 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України неповнолітнім дітям, в якому просила дозволити їй оформити документи на виїзд її дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до Росії та закордон в період з 01.10.2015 року і до досягнення дітьми повноліття (безстроково) без згоди їх батька ОСОБА_2.
В подальшому позов було уточнено, у зв'язку з чим позивач просила дозволити їй виїзд її дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до Росії, а саме: АДРЕСА_1 в період з 01.02.2016 року і по 01.02.2019 року без згоди їх батька ОСОБА_2.
В обґрунтування позову зазначила, що з 11.08.2007 року до 09.06.2015 року, коли шлюб рішенням Сєвєродонецького міського суду було розірвано, перебували з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу проживають з нею. Відповідач дозволу на їх виїзд не надає, перешкоджає їх нормальному розвитку, у зв'язку з чим просила задовольнити позов.
Оскаржуваним рішенням суд вирішив позов задовольнити частково, а саме: надати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозвіл на тимчасовий виїзд з України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у супроводі матері - ОСОБА_3 до Російської Федерації, а саме: АДРЕСА_1, з обов'язковим поверненням до постійного місця проживання, терміном на шість місяців, з дня набрання рішенням законної сили.
Дозволити ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Російської Федерації, а саме: АДРЕСА_1, з обов'язковим поверненням до постійного місця проживання, терміном на шість місяців, з дня набрання рішенням законної сили.
Надати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, дозвіл на тимчасовий виїзд з України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, у супроводі матері - ОСОБА_3 до Російської Федерації, а саме: АДРЕСА_1, з обов'язковим поверненням до постійного місця проживання, терміном на шість місяців, з дня набрання рішенням законної сили.
Дозволити ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, до Російської Федерації, а саме: АДРЕСА_1, з обов'язковим поверненням до постійного місця проживання, терміном на шість місяців з дня набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 243,60 грн.
В апеляційній скарзі відповідач не згоден з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до наступного.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції не виконано.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для надання дозволу виїзду дитини за кордон до 01.02.2019 року, оскільки багаторазове вивезення дитини за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачено, у зв'язку з чим прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позову.
Судова колегія не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 09.06.2015 року, є батьками неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти проживають з матірю.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до ст. 33 Конституції України,кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 141 СК України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положеньст.151 СК України, вправі обирати самі.
Згідно вимог ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Ст. 154 СК України, надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.
Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до Конвенції «Про права дитини», батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства",кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно вимог частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. №57 (57-95гі) - «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 - річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п.22 ч.І «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18- річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16- річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Отже, виходячи з аналізу зазначених вище правових норм, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, згідно уточненої позовної заяви, позивач фактично просила на майбутнє дозволити виїзд неповнолітніх дітей без згоди і супроводу батька з 1 лютого 2016 року по 1 лютого 2019 року, тобто на три роки, але чинним законодавством України не передбачено захист права особи, яке можливо буде порушено у майбутньому.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
З аналізу вказаного вище вбачається, що предметом розгляду при вирішенні вказаної категорії справ є: відповідність такої поїздки до іншої країни інтересам дитини (відпочинок, оздоровлення, розвиток, відвідування родичів тощо), ухилення батьком від надання згоди на таку поїздку, зазначення конкретної країни та конкретний період часу перебування у цій державі, тобто разову поїздку.
Як зазначила позивач в судовому засіданні в апеляційній інстанції, вона взагалі не зверталася до відповідача з питанням про надання дозволу на виїзд дітей до Російської Федерації та бажає, щоб суд надав дозвіл на багаторазові поїздки в цю країну, оскільки, на її думку, відповідач не надасть свій дозвіл на виїзд дітей за межі України в майбутньому.
Позивач також зазначила, що за вказаною вище адресою в РФ мешкають її родичі, проте ніяких доказів з цього приводу не надала, зазначивши, що раніше ці міста не відвідувала. Також, в матеріалах справи відсутні будь яки : докази відповідності та доцільності такої поїздки інтересам дітей, відомості про належні умови проживання, перебування в цій місцевості останніх.
Відповідач в апеляційній інстанції не заперечував проти надання дозволу на виїзд за межі України, проте зазначив, що необхідно обговорювати необхідність та доцільність такої поїздки в інтересах дітей до Російської Федерації, де не має близьких родичів, діти ніколи там не були, синам на даний час 8 років та 2 роки 4 місяця відповідно, тобто діти ще маленькі щоб долати таки відстані, старший син навчається в школі, також слід обговорювати конкретну дату поїздки та їх повернення.
За таких обставин дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон на майбутнє, з урахуванням припущення позивача, що батько не надасть своєї згоди на виїзд в майбутньому, чинним законодавством України взагалі не передбачено.
Враховуючи наведені вище обставини, а також приписи нормативних актів, які регулюють питання щодо надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, з урахування конкретних обставин справи, інтересів останніх, а також позовних вимог, у суду першої інстанції не було підстав для часткового задоволення позову, у зв'язку з чим доводи апеляційної заслуговують на увагу.
Питання щодо оформлення документів для виготовлення та отримання паспорту для виїзду за кордон особі, яка не досягла 16 - річного віку врегульовано « Порядком оформлення, видачі, обміну,пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення», затвердженого постановою КМУ України №152 від 07 травня 2014 року та окремого дозволу не потрібує.
Разом з тим, позивач не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом у разі відмови батька від надання дозволу на виїзд дітей за межи України, зазначивши конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за межами України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, згідно із п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи, а відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.п.1, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2016 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.
Головуючий суддя Єрмаков Ю.В.
Судді: Борисов Є.А.
Карташов О.Ю.