Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Борисов Є.А.
Справа № 428/6538/15-ц
Провадження № 22ц/782/232/16
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого- судді Борисова Є.А.,
суддів Яреська А.В., Карташова О.Ю.
за участю секретаря Попової Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Луганській області, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганській області, третя особа - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Луганській області ( далі Управління Фонду ССНВ) про стягнення заборгованості по заробітній платі, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в обґрунтування якого вказав, що з 17.12.2012 року по 25.12.2014 року він працював у якості виконуючого обов'язки начальника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганській області і був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні з ним не було проведено належного розрахунку, тому в своєму позові він ставив питання про стягнення з Управління Фонду ССНВ належних йому сум, а саме: заробітної плати за серпень-грудень 2014 року з нарахуванням премій та надбавок, компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, допомоги на вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з порушенням законодавства про працю та умов колективного договору, з нарахуванням суми індексації заробітної плати. Загальна сума заборгованості, яку позивач просив стягнути на свою користь становить 44107грн. 18коп. Крім того, ОСОБА_2 просив стягнути з зазначеного відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати свого звільнення по дату фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного заробітку - 209,42грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 грудня 2015 року до участі у справі у якості співвідповідача було залучене Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганській області (далі - Відділення Фонду ССНВ).
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Фонду ССНВ, Відділення Фонду ССНВ про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог до Управління Фонду ССНВ про стягнення сум належної заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його вимоги до Управління Фонду ССНВ задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апелянт в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву, в якій доводи своєї скарги підтримав, просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача - Управління Фонду ССНВ в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача не визнала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В частині 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
З апеляційної скарги вбачається, що позивач ОСОБА_2оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні його вимог саме до Управління Фонду ССНВ та наполягає на тому, що саме зазначений орган є належним відповідачем за його вимогами і саме на цей орган в даному випадку покладений обов'язок по нарахуванню та виплаті належної йому заробітної плати та здійсненню з ним розрахунку при звільненні.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Відділення Фонду ССНВ про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні рішення суду апелянтом не оскаржується, а тому в зазначеній частині апеляційним судом не переглядається взагалі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Фонду ССНВ суд першої інстанції виходив з того, що вказаний орган є неналежним відповідачем за вимогами про оплату праці, оскільки позивач перебував у трудових відносинах безпосередньо з Відділенням Фонду ССНВ яке є самостійною юридичною особою, на яку в даному випадку покладено обов'язок по нарахуванню та виплаті заробітної плати позивачу.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування, який є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Гербу України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням. Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено, що управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представником застрахованих осіб та роботодавців.
Згідно зі ст. 18 вказаного Закону безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. Виконавча дирекція є постійно діючим органом правління Фонду та є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом та Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.
Виконавча дирекція Фонду здійснює матеріально-технічне забезпечення наглядової ради та правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таСевастополі,відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні
кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та
своїм найменуванням.
Відповідно до п. 9, 10 постанови № 19 Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 року «Про затвердження Типового положення про відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення» відділення утримуються за рахунок коштів Фонду. Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників відділення, кошторис доходів і видатків в межах виділених на це коштів, штатний розпис відділення затверджуються начальником управління. Відділення є юридичною особою, має самостійний кошторис, рахунок в установі банку, печатку із зображенням Гербу України та своїм найменуванням.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що виплачувати заробітну плату працівникові зобов'язано підприємство, з яким працівник перебуває у трудових відносинах.
Як вбачається із матеріалів справи наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 01-128-к від 12.12.2012 року ОСОБА_2 з 17 грудня 2012 року було призначено виконуючим обов'язки начальника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганській області, а наказом № 01-259-к від 25.12.2014 року звільнено з роботи на підставі ст..38 КЗпП України(а.с 28-35).
Отже позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Відділенням Фонду ССНВ, яке є юридичною особою, має самостійний кошторис, рахунок в установі банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.
На момент звільнення ОСОБА_2 юридична особа - Відділення Фонду ССНВ, не реорганізована та не ліквідована, а Управління Фонду ССНВ не є її правонаступником, зокрема з питань розрахунків із звільненими працівниками.
Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно того, що в даному випадку Управління Фонду ССНВ не є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_2, а тому у задоволенні його вимог до Управління Фонду ССНВ слід відмовити.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції викладеній Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах: №№ 6-30263 ск-15 від 17.09.2015р; 6-24172 св15 від 24.09.2015року; 6-24263 св-15 від 29.10.2015р.; 6-23484 св-15 від 04.11.2015р.; 6-23189 св-15 від 04.11.2015р.; 6-21734 ск-15 від 26.11.2015р.; 6-23196 ск-15 від 03.03.2016року.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Фонду ССНВ про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є обґрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням вимог діючого законодавства та з урахуванням судової практики вирішення аналогічних спорів, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не можуть слугувати підставою для зміни або скасування рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2016 року.
Керуючись ст.ст. 304,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Луганській області про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.
Головуючий
Судді: