"13" квітня 2016 р. м. Київ К/800/47366/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
при секретарі: Корецькому І.О.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області )
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013
у справі № 2а-4397/11/1070 Київського окружного адміністративного суду
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЛАВ МВ»
до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 10.05.2011 № 0000672300.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.04.2011 за № 402/23-2/21479969. Згідно цих висновків позивач порушив норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищив податковий кредит у податковому обліку за період з травня 2009 року по квітень 2010 року, вересень 2010 року на загальну суму 139165,00 грн. за нікчемними правочинами з поставки, укладеними з ТОВ «С.Дж.Р.Групп», у результаті чого занизив податок на додану вартість за період з травня 2009 року по квітень 2010 року, вересень 2010 року на загальну суму 139165,00 грн.
За наслідками перевірки ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000672300 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 139165,00 грн. за основним платежем та 34791,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «С.Дж.Р.Групп» підрядних послуг (ремонтні роботи та роботи по обслуговуванню комунікацій, мереж, будівель та інших споруд замовника, які знаходяться селі Білогородка Київської області по вул. Шевченка, 162 А, а також у місті Києві по вул. Дегтярівській, буд. 51; послуги з технічного обслуговування та ремонту мереж електропостачання, водопостачання та водовідведення за місцезнаходженням адміністративної будівлі замовника), від імені цього постачальника були виписані податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував податковий кредит за податкові звітні періоди травень 2009 року - квітень 2010 року, вересень 2010 року.
Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем документи бухгалтерського та податкового обліку (акти здачі-прийняття робіт, накладні, податкові накладні) підтверджують реальний характер поставки позивачу від ТОВ «С.Дж.Р.Групп» підрядних послуг; доводи про те, що податкові накладні від імені ТОВ «С.Дж.Р.Групп» підписані не ОСОБА_4, який займає посаду директора товариства, у судовому процесі не підтвердились. З такою оцінкою судами доказів у справі не можна погодитися, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Заперечуючи проти позову, ДПІ посилається на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію про обставини, які виключають правомірність декларування позивачем сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп», зокрема на пояснення директора цього товариства ОСОБА_4, наданих ним у межах досудового слідства у кримінальній справі, порушеній відносно нього та невстановлених осіб за ознаками злочинів, передбачених частиною 5 ст. 191, частиною 2 ст. 205, частиною 3 ст. 212 КК України. Згідно цих пояснень ОСОБА_4 спростовував своє відношення до діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та вказував про реєстрацію останнього за винагороду.
Відхиляючи цей довід ДП,І суди послались на постанову слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27.04.2011 про закриття кримінальної справи № 69-07, порушеної відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. У той час, як ДПІ вказувала на те, що кримінальна справа була порушена відносно ОСОБА_4 також і за ознаками злочинів, передбачених іншими статтями КК України, ці обставини мали б викликати у суду обґрунтований сумнів щодо наявності інших, виділених кримінальних проваджень.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11 громадянина ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 КК України, звільнено від відповідальності на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». В цій постанові встановлено, що ОСОБА_4, займаючи посаду директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп», у липні 2008 року передав іншій особі без оформлення належним чином будь-яких офіційних документів, зокрема фінансово-господарські документи, електронні ключі системи «клієнт-банк», печатку ТОВ «С.Дж.Р.Груп»; здійснення господарської діяльності фактично не контролював, надавши іншим особам можливість здійснювати від імені цього товариства з липня 2008 року по серпень 2010 року діяльність, не будучи при цьому ідентифікованими, із складанням документів про фінансово-господарську діяльність, зміст яких не відповідає дійсності.
Ці факти в силу норми частини 4 ст. 72 КАС України мають приюдиційне значення для суду при розгляді адміністративної справи, а відтак повинні були взяті до уваги судом при оцінці доказів у цій справі.
За встановленого в постанові Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 факту підписання документів від імені ТОВ «С.Дж.Р.Групп» не уповноваженими особами, які приховували свою діяльність від контролюючих органів, використання ними печатки цього товариства з метою складання документів, що не відповідають дійсності у суду не було підстави для відхилення останнього як доказу, що документи, надані позивачем на підтвердження сум валових витрат і податкового кредиту, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної. При наявності у справі доказів, які свідчать про відсутність об'єктивних підстав для висновку, що поставка послуг, на яку виписані ці документи, мала місце, із врахуванням невідповідності цих документів нормам ст. 9 Закону № 996-XIV у частині розкриття змісту та обсягу господарських операцій, - відсутні і підстави для висновку про правомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі цих документів.
Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.
У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Наслідком порушення судом норм статей 69, 86 КАС України стало неправильне встановлення обставин у справі, а відтак і неправильне застосування норм матеріального права, зокрема підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, на підставі якого суд дав юридичну оцінку встановленим у справі обставинам.
Поряд із цим, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставина, що документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СПЛАВ МВ», за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000672300, проведена на підстав підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України у зв'язку з надходженням постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області старшого лейтенанта податкової міліції Дмитренко Т.О. від 11.02.2011, про що зазначено в акті перевірки від 12.04.2011 за № 402/23-2/21479969 (а.с. 11).
Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК (у редакції до внесення змін законом України від 13.04.2012 № 4652-VI) документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 ст. 86 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 20.11.2012 № 55803, який набрав чинності з 4 січня 2013 року).
Враховуючи, що документальна виїзна позапланова перевірка позивача, за наслідками якої складено акт перевірки від 12.04.2011 за № 402/23-2/21479969, висновки якого стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, була проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області старшого лейтенанта податкової міліції Дмитренко Т.О. від 11.02.2011, винесеної у межах кримінального провадження, а доказів прийняття рішення суду у кримінальній справі, в провадженні якої призначена перевірка згідно з вказаною постановою, до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у судовому процесі не надано, вказане податкове повідомлення-рішення прийняте передчасно та підлягає скасуванню. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин здійснення операцій з поставки позивачу від ТОВ «С.Дж.Р.Груп» підрядних послуг на підставі оцінки акту перевірки від 12.04.2011 за № 402/23-2/21479969 є передчасними, так як за нормами пункту 86.9 ст.86 ПК матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби є доказами у кримінально-процесуальному провадженні. Отже, рішення судів попередніх інстанцій були прийняті без дотримання норм пункту 86.9 ст.86 ПК.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, із ухваленням нового рішення про задоволення позову з інших підстав, а саме: податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000672300 є протиправним внаслідок не дотримання ДПІ при його прийняті вимог норм пункту 89.6 ст. 86 ПК.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити частково, скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013, позов задовольнити: скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 10.05.2011 № 0000672300 як таке, що прийняте з порушенням пункту 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписМ.П. Зайцев