05 квітня 2016 року Справа № 810/160/16
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий - суддя Волков А.С.,
фіксування судового засідання технічними засобами та ведення журналу забезпечував секретар судового засідання Гузік М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Київської області про визнання протиправними дій та скасування наказу про звільнення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Прокуратури Київської області в якому просила суд:
визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області від 11.12.2015 № 2210 к, відповідно до якого позивача звільнено з посади прокурора Прокуратури міста Біла Церква Київської області з 14.12.2015;
поновити позивача на посаді прокурора прокуратури міста Біла Церква Київської області з 15.12.2015;
стягнути з Прокуратури Київської області середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.12.2015 по день фактичного поновлення позивача на посаді.
Наказом, що оспорюється у даній справі, позивача було звільнено з посади прокурора прокуратури міста Біла Церква Київської області у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки при звільненні відповідач не дотримався вимог статті 42 Кодексу законів про працю України, не запропонував іншої роботи в апараті прокуратури Київської області і не вирішив питання щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Позивач стверджувала, що прокуратура не має статусу юридичної особи, а є одним із структурних підрозділів прокуратури міста Біла Церква Київської області, штат працівників прокуратури міста Біла Церква є складовою частиною штату працівників прокуратури Київської області, тому зміни в організації діяльності органів прокуратури, що сталися внаслідок змін у законодавстві (утворення місцевих прокуратур замість прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур, скорочення кількості прокурорів, запровадження конкурсної процедури при призначенні на посаду прокурора тощо), не повинні призводити до автоматичного звільнення працівників без вирішення питання про можливість їх залишення на роботі в інших структурних підрозділах прокуратури Київської області.
На думку позивача, належним способом захисту порушеного права є поновлення на посаді, з якої її звільнили та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що позивач звільнена із займаної посади законно, підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі відсутні.
Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши представлені сторонами документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
З травня 2006 року ОСОБА_1 перебувала на публічній службі в органах прокуратури.
У серпні 2015 року наказом прокурора Київської області від 03.08.2015 № 1582к ОСОБА_1 призначено прокурором прокуратури міста Біла Церква Київської області.
15 липня 2014 року набув чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого з 15 грудня 2015 року втратили чинність положення Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII "Про прокуратуру" щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, таким чином, припининено функціонування цих прокуратур.
Водночас, з 15 грудня 2015 року згідно з пунктом 1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" набрали чинності положення статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур.
Пунктом 11 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" також передбачено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури.
У зв'язку з цим, наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 82ш з 15 грудня 2015 року внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Київської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районного рівня та затверджено штатні розписи новоутворених місцевих прокуратур.
28 вересня 2015 року прокурор прокуратури міста Біла Церква ОСОБА_1 під особистий підпис була попереджена про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру") у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.
Під час судового розгляду ОСОБА_1 стверджувала, що брала участь у чотирирівневому відкритому конкурсі на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури у Білоцерківській місцевій прокуратурі, однак за результатами конкурсу не була рекомендована конкурсною комісією на зайняття вказаної посади.
Позивач під час судового розгляду визнала, що заяв на участь у конкурсі з відбору кандидатів для призначення на інші посади в органах прокуратури Київської області не подавала.
Під час судового розгляду представники прокуратури Київської області визнали, що після попередження ОСОБА_1 про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією прокуратури міста Біла Церква жодної іншої посади в апараті прокуратури Київської області їй не пропонувалось.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
15 липня 2014 року набув чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Відповідно до статті 12 Закону № 1697-VII у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.
Статтею 15 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
В силу положень частини четвертої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Це означає, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який є спеціальним для цього виду правовідносин з приводу проходження публічної служби.
Так, відповідно до статті 28 Закону № 1697-VII добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами першою та п'ятою статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог цього Закону.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є, зокрема, керівник регіональної прокуратури - щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратур (п. 2 ч. 2 ст. 51 Закону № 1697-VII).
Статтею 60 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
У той же час, суд зазначає, що органи прокуратури складаються не тільки з прокурорів, а й з державних службовців, які працюють в апаратах органів прокуратури (начальники управлінь, відділів тощо), на яких не поширюються положення статті 16 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру".
Так, згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється з підстав, передбачених статтею 30 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У справі, що розглядалась, суд встановив, що внаслідок змін, які сталися у законодавчому регулюванні правових засад організації і діяльності прокуратури України, у структурі органів прокуратури Київської області відбулися зміни: припинилося функціонування міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, замість яких утворено місцеві прокуратури. Це також призвело до скорочення штатної чисельності прокурорів та працівників апарату органів прокуратури. Призначення на посади прокурорів та адміністративні посади у місцевих прокуратурах відбувається виключно на конкурсних засадах.
Позивач була своєчасно попереджена про заплановане звільнення і взяла участь у конкурсі на заміщення посади прокурора місцевої прокуратури у Білоцерківській місцевій прокуратурі Київської області, але за результатом конкурсу не була рекомендована конкурсною комісією на зазначену посаду. Заяв на заміщення інших посад у Білоцерківській місцевій прокуратурі чи інших місцевих прокуратурах Київської області не подавала. Таким чином, її повноваження як прокурора прокуратури правомірно припинені відповідачем на підставі положень 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
У той же час, проходження публічної служби в органах прокуратури України пов'язується не тільки з перебуванням на посадах прокурорів, але й з державною службою в апараті органів прокуратури. На ці правовідносини поширюються гарантії, передбачені статтею 42 Кодексу законів про працю України.
Суд під час судового розгляду встановив, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач припустився бездіяльності та не вирішив питання про можливість залишення її на роботі в апараті прокуратури Київської області з дотриманням положень статті 42 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд констатує, що визначений законом порядок вивільнення працівників у разі ліквідації організації при звільненні ОСОБА_1 відповідачем був порушений.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач просила суд поновити її на посаді прокурора прокуратури м. Біла Церква Київської області.
Суд зазначає, що застосування обраного позивачем захисту порушеного права є неможливим, оскільки функціонування прокуратури міста Біла Церква Київської області припинено з 15 грудня 2015 року, посади прокурора прокуратури міста Біла Церква Київської області, на яку позивач просить її поновити, не існує, заяв щодо участі у конкурсі на призначення на інші посади прокурорів в органах прокуратури Київської області позивач не подавала, призначення особи на інші рівнозначні посади прокурорів до Білоцерківської місцевої прокуратури та інших місцевих прокуратур відбувається виключно на конкурсних засадах. Визначений законом порядок призначення на посаду прокурора не може змінюватися чи підмінятися судовим рішенням.
Інших позовних вимог, які б досягали захисту порушеного права, позивач, попри обговорення цього питання у судовому засіданні, суду не заявила.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 11 квітня 2016 р.