"13" квітня 2016 р. м. Київ К/9991/44416/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянський М.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 07 жовтня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 22 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області про перерахунок пенсії,
У серпні 2011 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом. Зазначав, що є інвалідом ІІІ групи та відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на підвищення пенсії у розмірі 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте з 12 січня 2005 року такого підвищення не отримує.
Просив зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з 12 січня 2005 року з урахуванням надбавки до пенсії як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 07 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 22 березня 2012 року, позов задоволено частково: зобов'язано провести перерахунок та виплату пенсії з 12 січня 2005 року по 01 січня 2006 року з урахуванням надбавки до пенсії як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, розмір якої не може бути нижчим встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. У обґрунтування касаційної скарги посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду та незастосування судами наслідків його пропуску.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом ІІІ групи, з 24 лютого 1998 року призначено пенсію по інвалідності, а також підвищення інваліду війни.
Рішенням управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області від 26 липня 2010 року № 82 відмовлено у перерахунку пенсії позивача у зв'язку з тим, що з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року йому виплачувалося підвищення пенсії як інваліду війни у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, з 01 січня 2006 року - у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги суди попере-дніх інстанцій виходили з того, що строк звернення до суду на дані правовідносини не поширюється; з 12 січня 2005 року по 01 січня 2006 року розмір надбавки виплачувався не відповідно до розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Виплата підвищення пенсії здійснюється разом з виплатою пенсійного забезпечення також щомісячно.
Позивач звернувся до суду 03 серпня 2010 року з позовними вимогами за період з 12 січня 2005 року. Заяву про поновлення строку звернення не суду не подавав.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, а суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому строк звернення до суду не застосовується. Таке посилання є помилковим з огляду на те, що стаття 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає лише право на пенсію за вислугу років окремих категорій працівників інших галузей народного господарства, а не відсутність обмеження її виплати у часі.
Апеляційний суд на дану правову помилку увагу не звернув та в цій частині неправомірно залишив без змін судове рішення.
Таким чином судами не було з'ясовано питання дотримання строку звернення до суду, не досліджено поважність причин пропуску процесуального строку та наявність підстав для застосування наслідків його пропуску до суду.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Допущені судами порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень в частині задоволенні позовних вимог та направлення справи на новий розгляд в цій частині.
Висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з 01 січня 2006 року є законним та обґрунтованим.
Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року було внесено зміни, зокрема, до частини четвертої статті 13 та викладено її в такій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність». Закон в цій частині набрав чинності з 01 січня 2006 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується позивачем, що з 01 січня 2006 року підвищення пенсії виплачується у встановленому законом розмірі, чинному на той час, тобто у розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування та ухвалення нового в цій частині не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області задовольнити частково.
Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 07 жовтня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 22 березня 2012 року в частині задоволенні позовних вимог скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті судові рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: