"13" квітня 2016 р. м. Київ К/9991/28321/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про відшкодування вартості санаторно-курортного лікування,
У травні 2011 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й просив суд стягнути 4 050 грн., посилаючись на те, що в порушення вимог статті 44 Закону України «Про статус суд дів» відповідач відмовився компенсувати понесені ним витрати на санаторно-курортне лікування.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді судді Здолбунівського районного суду Рівненської області. Наказом голови Здолбунівського районного суду від 19 жовтня 2010 року надано позивачу щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2009 рік тривалістю 15 календарних днів з 25 жовтня по 08 листопада 2010 року включно.
У період відпустки позивач перебував на санаторно-курортному лікуванні в дочірньому підприємстві санаторій «Сонячне Закарпаття», що підтверджується листом від 28 липня 2011 року, копією путівки № 55124, копіями заяв, квитанціями до прибуткового касового ордеру від 25 жовтня 2010 року, видатковою накладною. Вартість проживання за вказаний період склала 4 050 грн. та була сплачена позивачем.
25 березня 2011 року позивач звернуся до територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області із заявою про відшкодування коштів за санаторно-курортне лікування, на що отримав відмову у зв'язку з поданням неналежним чином оформлених документів та відсутністю коштів.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що посилання відповідача на відсутність коштів та неможливість виконання зобов'язань з відшкодування вартості путівки у зв'язку з закінченням календарного року є безпідставними; при надходженні документів від позивача щодо проходження лікування із розбіжностями чи неточностями, відповідач не позбавлений права самостійного звернення до лікувального закладу із запитом про уточнення відповідної інформації.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», чинної на час виникнення спірних правовідносин, суддя і члени його сім'ї мають право на безплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров'я. Члени сім'ї судді обслуговуються в тих медичних закладах, де обслуговується суддя. Суддям за рахунок державного бюджету, а членам їх сімей за власний рахунок щорічно надається путівка на санаторно-курортне лікування. Ці права зберігаються за ними і після виходу судді у відставку або на пенсію.
Тобто законом було передбачено право судді на отримання за рахунок державного бюджету путівки на санаторно-курортне лікування, а не відшкодування її вартості в разі придбання за власний рахунок.
Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України її завданнями є виконання функцій головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, а тому посилання на відсутність фінансування та процедури не є належним доказом правомірності дій відповідача.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області задовольнити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: