23 березня 2016 року м. Київ К/800/20381/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року в справі за його позовом до управління служби у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_5 про зобов'язання надати дозвіл на зняття з реєстрації,
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що з липня 2008 року по вересень 2010 року був призначений опікуном малолітньої онуки ОСОБА_6 та на термін перебування під опікою визначено місце її проживання за адресою проживання опікуна. На заяву про зняття з реєстрації неповнолітньої онуки отримав відмову відповідача у зв'язку з тим, що за нею зберігається право на житло за останнім місцем реєстрації.
Посилаючись на те, що ОСОБА_6 у його квартирі не проживає і за неї сплачуються комунальні платежі, позивач просив суд зобов'язати зняти неповнолітню сироту ОСОБА_6, над якою було встановлено опіку, з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Постановою Київського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки за ОСОБА_6 зберігається право користування житлом за адресою АДРЕСА_1, то факт її реєстрації за вказаною адресою не є порушенням Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Непогодження відповідачем зняти з реєстрації ОСОБА_6 за даною адресою не порушує прав позивача у публічно-правовій сфері.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та закрити провадження у справі або направити справу на новий розгляд.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною-сиротою.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради від 08 липня 2008 року № 372 ОСОБА_4 призначено опікуном над малолітньою онукою ОСОБА_6, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2. На термін перебування під опікою визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 за адресою опікуна: АДРЕСА_1. Вирішено звернутися до органу опіки та піклування Київської районної у місті Харкові ради з клопотанням про збереження житла по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 на термін перебування під опікою (піклуванням).
Відповідно до довідки Ленінської філії комунального підприємства «Житлосервіс» від 05 серпня 2008 року ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради від 07 вересня 2010 року № 374 ОСОБА_4 звільнено від обов'язків опікуна над неповнолітньою онукою ОСОБА_6, її влаштовано до державного виховного закладу на повне державне утримання.
Рішенням виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради від 02 листопада 2010 року № 208-1 встановлено піклування над неповнолітньою ОСОБА_6, піклувальником призначено ОСОБА_5, передано її на постійне проживання в родину піклувальника, контроль рішення направлено до виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради для закріплення за неповнолітньою ОСОБА_6 житлової площі по АДРЕСА_1.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною третьою статті 25 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що у разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.
На підставі статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» позивач звернувся до управління служби у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради з заявою про надання згоди на зняття з реєстрації неповнолітньої ОСОБА_6, на що отримав відмову.
Правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку визначені Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
Статтею 4 Закону передбачено, що основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, служб у справах дітей є, зокрема, забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення; координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності.
Типове положення про службу у справах дітей затверджує Кабінет Міністрів України (частина дев'ята статті 4 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1068 затверджено Типове положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації. Пунктом 3 Положення встановлено основні завдання служби: реалізація на відповідній території державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень; координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності; забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї.
Таким чином відповідач відповідно до своїх повноважень та з метою захисту прав неповнолітньої ОСОБА_6 розглянув звернення позивача та відмовив у його задоволенні, а отже спір між сторонами у справі пов'язаний з реалізацією відповідачем владних повноважень і є публічно-правовим.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Місцем проживання та реєстрації ОСОБА_6 до зняття опіки над нею була квартира позивача. Таке місце проживання визначено рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради, що не було скасовано, а реєстрація здійснена на підставі заяви позивача.
Таким чином висновок судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача скасуванню не підлягає.
Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що відмова відповідача у наданні згоди на зняття з реєстрації ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 не суперечить вимогам законодавства.
З огляду на наведені обставини та вимоги закону, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для їх скасування та закриття провадження у справі або направлення справи на новий розгляд не вбачається.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду міста Харкова від 26 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: