13 квітня 2016 року м. Київ К/9991/23573/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області на постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_5 до управління праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області, третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення щорічної допомоги,
У вересні 2009 року ОСОБА_5 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом. Посилався на те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сплатив йому щорічну грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого за 2009 рік утворилася заборгованість, яку просив стягнути.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року, позов задоволено: визнано дії управління праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області протиправними; зобов'язано нарахувати та виплатити суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше сплачених сум за 2009 рік.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального і матеріального права, відповідач просив змінити судові рішення та відмовити у задоволенні позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня позивач мав право на одержання разової грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, яку у 2009 році позивачу сплачено у розмірі 70 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплачений розмір щорічної грошової допомоги за 2009 рік не відповідав встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розміру.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законами України про державний бюджет України встановлювався на відповідний рік розмір щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
У 2009 році щорічна грошова допомога до 5 травня позивачу виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 70 грн.
Проте, стаття 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачає встановлення в абсолютних сумах розміри лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно, її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин, законодавчих підстав для відмови в застосуванні положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не було. Тому нарахування та виплата у 2009 році особам, що мають статус інваліда війни щорічної разової грошової допомоги повинна здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для їх зміни чи скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: