20 квітня 2016 р. Справа № 816/4253/15
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Яковенко М.М.
судді: Лях О.П., Старосуд М.М.
секретарі судового засідання: Резніченко Ю.В.
за участю:
позивача, представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
представники відповідача: Сиромятніков В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по адміністративній справі №816/4253/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в якому просив:
визнати незаконним рішення Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та скасування наказу № 1042 України від 24.07.2015 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за порушення службової дисципліни;
визнати протиправним та скасувати наказ № 1457 о/с МВС України від 24.07.2015 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за порушення дисципліни за пунктом 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
визнати протиправним та скасувати наказ № 458 о/с від 03.08.2015 УМВС України в Полтавській області про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України з запас за порушення дисципліни за пунктом 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області начальника слідчого управління;
стягнути з УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.07.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі (а.с.186,189-197 т.2).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доказів і встановлення обставин у справі, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. (а.с.205-214 т.2). Апелянт вказує на відсутності підстав,допущені порушень проведення службової перевірки, відсутності будь-яких порушень наведених в перевірки з його боку дисципліни, доводить протиправність прийнятих спірних наказів про звільнення, та неможливості такого звільнення в період перебування його на лікарняному, т.б. під час тимчасової непрацездатності.
Позивач, та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили апеляційну скаргу задовольнити. Позивач зазначає, що він з дозволу керівництва відбув у відпустку із виїздом за межі області. Заборона на надання відпустки та виїзд була дописана згодом. 14.07.2015 року йому було відомо про те, що йому не було надано відпустки та дозволу на виїзд за межі області. 16.07.2015 року він не прибув на місце своєї роботи, тому як поїхав до м.Києва до іншого керівництва для з'ясування питань, що виникли щодо його відпустки, після чого він направився до м.Дрогобич, де знов захворів. Вказують на тому, що позивач не надавав пояснення щодо перевірки, та його звільнення було не можливим під час перебування його на лікарняному.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив постанову суду залишити без змін. Вважає постанову суду першої інстанції законною, обґрунтованою, прийнятою з урахуванням усіх обставин справи. Зазначив, що призначення та проведення службового розслідування було здійснено у відповідності до вимог законодавства, з огляду на відсутність на роботі, актами наявними у справі, позивача було повідомлено про не надання йому відпустки з правом виїзду за межі області, про необхідність подання пояснень з цього приводу. Судом надано обґрунтовану оцінку щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності.
Інші представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. неявка зазначених осіб, не є перешкодою для розгляду справи та вирішення спірних питань за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 14.08.1999 року по 03.08.2015 р.
Згідно п. 1 наказу МВС України № 1042 від 24.07.2015 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області - начальника слідчого управління підполковника міліції ОСОБА_1
за порушення службової дисципліни, що виявилося в ігноруванні вимог статей 1, 2, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, наказу МВС від 22.02.2012 № 155 "Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України", наказу УМВС від 16.07.2014 № 682 "Про деякі питання з організації належного забезпечення оперативно-службової діяльності",
невихід на службу 16.07.2015 без поважних причин підполковника міліції ОСОБА_1, звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.(а.с.14).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1457 о/с від 24.07.2015 підполковника міліції ОСОБА_1, першого заступника начальника управління МВС України в Полтавській області начальника слідчого управління звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановленням на військовий облік) за п. 64 "є" (за порушення дисципліни). Підстава: наказ МВС від 24.07.2015 року №1042. (а.с.15). Накази підписані Міністром МВС Аваковим А.Б.
Вказані наказ реалізований наказом по особовому складу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області № 458 о/с від 03.08.2015. Відповідно до вказаного наказу згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановленням на військовий облік) за п. 64 є (за порушення дисципліни) з 03.08.2015. Підстава: наказ МВС України від 24.07.2015 року №1457 о/с.Вислуга років та безперервний стаж служби в ОВС станом на 03.08.2015 року складає 15 р. 11 міс. 19 дн. (а.с.16).
Здійснюючи апеляційний перегляд та надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Проблемою даного спору є питання щодо правомірності звільнення позивача з публічної служби з підстав визначених п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
З огляду на характер спірних правовідносин, має місце належне встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, які підтверджують або спростовують такі обставини, вимоги та заперечення сторін.
Так, правовідносини у сфері проходження публічної служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Як було встановлено судами за матеріалами справи, 08.07.2015 позивач надав начальнику УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5 рапорт про надання чергової відпустки за 2015 рік з 09.07.2015 з виїздом до м. Дрогобича Львівської області та країн Європейського союзу та покладення обов'язків по посаді начальника слідчого управління на заступника начальника СУ ОСОБА_6.
У відповідності до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємства, в установах і організаціях, 09.07.2015 позивача було проінструктовано, як особу, яка допущена до державної таємниці, про що на рапорті позивача від 08.07.2015 є відповідна відмітка (а.с.17).
В той же час, відповідно до резолюції начальника, було предписано ОСОБА_7 зазначений рапорт до наказу не вносити, виїзд заборонений. Крім того, копія рапорту позивача про надання чергової відпустки, який залишений без погодження, був повернутий ОСОБА_1 супроводжувальним листом від 14.07.2015 р. за вих.1/7-2544. Оригінал рапорту залишається особовій справі (а.с.18). Наказ про надання відпустки не видавався.
Як зауважив позивач, 09.07.2015 він виїхав до м. Дрогобич Львівської області через Одеську область. 09.07.2015 у зв'язку з травмою, позивачу було видано довідку про тимчасову непрацездатність, якою позивача звільнено від служби з 09.07.2015 по 15.07.2015, а також зазначено про те, що ОСОБА_1 стати до роботи з 16.07.2015. Вказану довідку позивач направив УМВС України в Полтавській області 23.07.2015 /а. с. 37-38, 40/.
15.07.2015 УМВС України в Полтавській області прийнято наказ № 680 "Про призначення та проведення комісійного службового розслідування", який був прийнятий з огляду на необхідність проведення перевірки відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 13.07.2015 року, по рапорту т.в.о. начальника УКЗ УМВС ОСОБА_7.
Як, зазначив позивач, що 15.07.2015 він виїхав з Одеської області та поїхав до м. Дрогобича. 16.07.2015 засобами факсимільного зв'язку направив УМВС України в Полтавській області рапорт про надання позивачу невикористаної частини відпустки за 2014 р. терміном шість діб з 17.07.2015 з виїздом до м. Дрогобича Львівської області. Цього ж дня начальником УМВС України в Полтавській області було погоджено вказаний рапорт, а наказом від 17.07.2015 № 426 о/с надано ОСОБА_1 частину невикористаної чергової відпустки за 2014 рік тривалістю шість діб.
16.07.2015 позивач прибув до м. Дрогобича та знову звернувся до лікарні з приводу лікування отриманої травми. Так, позивачу видано довідку Дрогобицької міської лікарні № 1 про те, що він з 15:00 год. по 16:00 год. 16.07.2015 перебував на амбулаторному лікуванні в ДМЛ № 1 травмпункті, а 17.07.2015 позивачу видано довідку № 102 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, якою позивача звільнено від служби з 17.07.2015 по 07.08.2015, та зазначено про те, що ОСОБА_1 необхідно приступити до служби з 08.08.2015.
10.08.2015 також видано довідку № 120 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, якою позивача звільнено від служби з 10.08.2015 по 27.08.2015 та зазначено про те, що ОСОБА_1 необхідно приступити до служби 28.08.2015.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затвердженийЗаконом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.
В силу положень статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, з огляду на аналіз наведених положень Дисциплінарного статутупро те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Статтею 8 Дисциплінарного статуту визначені обов'язки начальника. Так, начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов'язанийбути прикладому дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу.
Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ.
Отже, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.
Як визначено частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України /частина четверта статті 14 Дисциплінарного статуту/.
Колегія суддів зазначає, що порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні, визначений «Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України», затвердженої наказом МВС України 12.03.2013 № 230, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 р. за № 541/23073 (надалі-Інструкція).
П.2 Інструкції визначені підстави проведення службового розслідування, однією з яких є порушення особами РНС службової дисципліни, а підставами для її призначення є відповідні повідомлення.
Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника /пункт 2.6 Інструкції/.
Як було встановлено, 15.07.2015 УМВС України в Полтавській області прийнято наказ № 680 "Про призначення та проведення службового розслідування" за фактом відсутності на службі з 13.07.2015 першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління підполковника міліції ОСОБА_1
УМВС України проведено службове розслідування за фактом відсутності на службі з 13.07.2015 першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління підполковника міліції ОСОБА_1, за результатом якого складено висновок від 24.07.2015. Відповідно до вказаного висновку, з якими не погодився позивач, у період часу з 08.07.2015 по 09.07.2015 підполковник міліції ОСОБА_1 здійснив виїзд за межі Полтавської області без погодження начальника УМВС, чим порушив вимоги наказу УМВС від 16.07.2014 № 682 та своєї вказівки у якості т. в. о. начальника УМВС від 17.12.2014 № 3164/Бл.
Також, 16.07.2015 підполковник міліції ОСОБА_1 на робочому місці не перебував, про причини невиходу керівництво Управління не повідомив, що підтверджується актом № 1/7-2568 від 16.07.2015, актом № 1/9-2573 від 16.07.2015, листом СУ УМВС від 24.07.2015 за вих. № 8/6136 та факсом рапорту з м. Києва від 16.07.2015.
За висновками службового розслідування позивачем допущено порушення службової дисципліни, що виявилось в ігноруванні вимог ст. 7 і ст. 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, наказу МВС України від 22.02.2012 № 155 "Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України", недотримання вимог наказу УМВС від 16.07.2014 № 682 і телеграми УМВС від 17.12.2014 № 3164/Бл, скоєння 16.07.2015 прогулу.
З огляду на те, що у задоволенні рапорту про надання відпустки з правом виїзду за межі області було відмовлено, про що свідчить відповідна резолюція на рапорті позивача, та акт повідомлення про зазначені обставини позивача, відсутність позивача на своєму робочому місці у зазначений час, наявність рапорту ОСОБА_8 щодо відсутності позивача, тому існували усі підстави, що надавали можливість прийняти наказ про призначення та проведення відповідного службового розслідування.
Доводи позивача з приводу відсутності підстав для такого проведення є безпідставними, та не приймаються до уваги. В даному випадку проведення відповідного розслідування було належною реалізаціє відповідачем своїх обов'язків щодо належного з'ясування істини та обставин щодо таких обставин.
Також, позивач обґрунтовував протиправність оскаржених наказів тим, що його позбавили можливості надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці і виїзду за межі гарнізону, а звільнення позивача відбувалось в той час, як ОСОБА_1 перебував на лікуванні в м. Дрогобичі Львівської області. Позивач звернув увагу, що особисто засобами телефонного зв'язку повідомив ОСОБА_8 про те, що у період з 24.07.2015 по 03.08.2015 проходив курс лікування у Дрогобицькій міській поліклініці. Також позивач вказував, що єдиними доказом того, що він був повідомлений про відмову у наданні відпустки і тому свідомо вчинив прогул 16.07.2015 є акт від 09.07.2015, складений за результатами телефонної розмови, яка, як зауважив позивач, нібито відбулась між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в цей день.
Позивач також зазначав, що під час подання рапорту про надання відпустки 08.07.2015 начальнику УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5, останній на вказаному рапорті поставив резолюцію "ОСОБА_8. До наказу. 08.07.15 р.". Отже, позивач 09.07.2015 пройшов інструктаж відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємства, в установах і організаціях, як особа, яка допущена до державної таємниці, про що на рапорті позивача від 08.07.2015 є відповідна відмітка, та виїхав 09.07.2015 до м. Дрогобич.
Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи позивача.
Як пояснив допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції у якості свідка ОСОБА_8, т. в. о. начальника УКЗ УМВС України в Полтавській області, підполковник міліції, що 09.07.2015 він телефонував на номер телефону ОСОБА_1 та повідомив про те, що рапорт позивача від 08.07.2015 про надання відпустки не був погоджений, оскільки керівник змінив резолюцію, а наказ про надання відпустки не видавався (про що було складено відповідний акт, копія якого міститься в матеріалах справи), що свідчить про те, що виїжджаючи на відпочинок ОСОБА_1 знав про відсутність відповідного наказу /а. с. 19/. З матеріалів справи також вбачається, що про те, що рапорт позивача про надання відпустки від 08.07.2015 не було погоджено, а наказ про надання позивачу відпустки з 09.07.2015 не було видано, позивач знав ще 14.07.2015, про що особисто зазначив в заяві на ім'я міністра внутрішніх справ України Авакова А. Б. від 31.08.2015 /т. 1 а. с. 39/.
Колегія суддів зазначає, що належною підставою для відпустки, є належним чином оформлений відповідний наказ органу. Саме такий наказ, з яким відповідну особу ознайомлюють особисто під розпис, створює відповідні правові наслідки пов'язанні із виходом у відпустку, здійснення оплати, перебуванням та виходом на роботу. Жодна резолюція керівника не підмінює собою наказ про надання відпустки, а є лише можливою передумовою його видання, це саме ж стосується резолюції про проведення інструктажу. А тому посилання позивача на таку резолюцію, як на відсутність з його боку порушень дисципліни пов'язаних із законністю залишення свого місця роботи із виїздом за межі відповідного регіону, яка надавала йому обґрунтовану впевненість у правомірності своїх дій, є безпідставними.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, проти чого не заперечував позивач, що наказ про надання позивачу відпустки з 09.07.2015 не видавався, з ним його не ознайомлювали у встановленому порядку, та про те, що позивачу не було надано відпустки, йому було відомо. Тобто, колегія суддів вважає, що позивач без належного оформлення відпустки з правом виїзду за межі області, яка оформлюється відповідним наказом, безпідставно здійснив самостійний виїзд, залишивши своє місце роботи.
Також, колегія суддів зазначає, що Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджені наказом МВС України 22 лютого 2012 року № 155, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі - Правила поведінки), встановлюють моральні зобов'язання працівника органів внутрішніх справ, зокрема пунктом 4.1 розділу ІІІ "Моральні основи служби в органах внутрішніх справ" визначено, що працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання:
визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності;
бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби.
Поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника (пункт 1.1 розділ IV "Професійно-етичні правила поведінки працівника органів внутрішніх справ" Правила поведінки).
Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 05 жовтня 2000 року за № 7КМ/8, також зобов'язує працівника міліції у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної (пункт 7). Виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дій у складних, нестандартних ситуаціях (пункт 8). Критично ставитися до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня (пункт 9). Стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою і народом України захищати законні права і інтереси громадян. Всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення (пункт 10). У разі недотримання взятих зобов'язань бути готовими понести відповідальність, передбачену законодавством України, іншими чинними нормативними актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ (пункт 11).
Щодо інших обставин справи, стосовно відсутності на роботі 16.07.2015 року, колегія суддів зазначає, що довідкою від 09.07.2015 про тимчасову непрацездатність, якою позивача звільнено від служби з 09.07.2015 по 15.07.2015, зазначено про те, що ОСОБА_1 необхідно стати до роботи16.07.2015. Про те, що ОСОБА_1 не було надано відпустки, позивачу, як було встановлено, було відомо.
В той же час, позивач 16.07.2015 не з'явився на роботі, що також ним не заперечується, а натомість виїхав до м. Дрогобич Львівської області, і лише 17.07.2015 позивачу видано довідку № 102 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, якою позивача звільнено від служби з 17.07.2015 по 07.08.2015.
Тобто, саме 16.07.2015 року з початку робочого часу, позивач зобов'язаний був прибути та приступити до виконання ним своїх службових обов'язків, в той же час не зважаючи на це, він за його поясненнями, з Одеської області їдедо м.Києва, а з міста Києва 16.07.2015 року їде до м.Дрогобич, де у післяобідній час звертається за довідкою до лікарні. Доводи позивача, що він з Одеської області поїхав до Києва для вирішення у міністерстві з приводу його відпустки та пов'язаних з цим питань нічим не підтверджені та є безпідставними, та жодним чином не спростовують його обов'язку бути 16.07.2015 року на своєму робочому місці. Після закінчення строку тимчасової непрацездатності позивач зобов'язаний був відбути не до Києва, та тім паче до м.Дрогобича, а до місця свої роботи для виконання прямо покладених на нього службових обов'язків.
Тобто, позивачем не спростовано відсутність порушень з його боку службової дисципліни, а саме: допущення прогулу 16.07.2015, в даному випадку, з цих підстав було винесено оскаржені накази про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
Також колегія суддів зазначає, що статтею 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що з метою встановлення всіх обставин дисциплінарної провини, вчиненої особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування, порядок проведення якого встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Відповідно ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення, а в п. 14.8 Інструкції передбачено, що посадова особа при проведенні службового розслідування зобов'язана ознайомити з затвердженим висновком службового розслідування особу, у відношенні якої воно проводилося, за бажанням на те останньої, якщо це не суперечить вимогам дотримання державної або службової таємниці. Крім того, згідно п. 15.3 цієї Інструкції особа, у відношенні якої проводиться службове розслідування, має право знайомитись по закінченню службового розслідування з затвердженим висновком, а з дозволу керівника, що призначив службове розслідування, з матеріалами перевірки в частині, яка його стосується, якщо це не суперечить вимогам про збереження державної та службової таємниці.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи сторони позивача, що його не було повідомлено про проведення службового розслідування стосовно нього, що позбавило права надати пояснення та відповідні докази на підтвердження обґрунтованості пояснень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача засобами телефонного зв'язку на номер телефону 050 186 34 57 неодноразово попереджали про необхідність надання пояснень з приводу відсутності на робочому місці 13.07.2015, 14.07.2015, 15.07.2015 та 16.07.2015, що підтверджується актами № 1/7-2556 від 15.07.2015 /т. 1 а. с. 26/, № 1/9-2573 від 16.07.2015 /т. 1 а. с. 31/, № 1/9-2586 від 20.07.2015 /т. 1 а. с. 36/, № 1/7-2623 від 23.07.2015 /т. 1 а. с. 33/.
Також, допитаний у судовому засіданні 08.02.2016 в якості свідка ОСОБА_9, в. о. заступника начальника УКЗ - начальник ВІОС, майор міліції, зазначив, що дійсно спілкувався з позивачем по мобільному телефону з приводу проведення службового розслідування та пропонував позивачу надати відповідні пояснення, проте ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень.
Доводи сторони позивача щодо безпідставності проведення службового розслідування та винесення оскаржених наказів під час перебування його у відпустці з 17.07.по 22.07.2015 року та подальшому лікуванні в м. Дрогобич, яке закінчилось 27.08.2015, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги.
В даному випадку жодним законодавчим актом, що регулює спірні питання з цього приводу, не обмежено та не встановлю заборони щодопризначення, проведення та закінчення службового розслідування в ОВС з питань службової дисципліни під час перебування у відпустці або на лікуванні.
В той же час, не зважаючи на відсутність допущених порушень з боку УМВС України в Полтавській області щодо призначення, проведення та закінчення службового розслідування в ОВС з питань службової дисципліни ОСОБА_1, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися з висновків суду першої інстанції з приводу надання оцінки спірному наказу від 03.08.2015 р..
Надаючи оцінку, суд першої інстанції виходив з наступного.
Так, положеннями п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено, що звільнення з органів внутрішніх справ є видом дисциплінарних стягнень та накладається на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, а в ч. 6 ст. 14 передбачено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Згідно абз. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу. В ст. 18 Дисциплінарного статуту, яка регулює питання виконання та зняття дисциплінарних стягнень, передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2015 у зв'язку з травмою позивачу було видано довідку про тимчасову непрацездатність, якою позивача звільнено від служби з 09.07.2015 по 15.07.2015, а також зазначено про те, що ОСОБА_1 стати до роботи з 16.07.2015. Вказану довідку позивач направив УМВС України в Полтавській області 23.07.2015 /а. с. 37-38, 40/. Отже, відповідач знав про перебування ОСОБА_1 на лікуванні саме в період з 09.07.2015 по 15.07.2015 включно. В той же час, твердження позивача в позовній заяві про те, що він повідомляв ОСОБА_8 засобами телефонного зв'язку про тимчасову непрацездатність у період з 17.07.2015 по 27.08.2015 суд вважав необґрунтованими, оскільки доказів надання відповідачу довідок про перебування позивача на лікарняному в період з 17.07.2015 по 27.08.2015 включно позивачем до суду не надано.
З викладеного вбачається, що у відповідача на момент проведення службового розслідування була виключно довідка про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у період з 09.07.2015 по 15.07.2015 включно, і, тому, відповідачем складено висновок про проведення службового розслідування 24.07.2015, а оскаржені накази видані 24.07.2015 та 03.08.2015, тобто у той час, коли відповідач не міг знати про те, що ОСОБА_1 тимчасово непрацездатний.
Також судом звернуто увагу на такі обставини. Відповідно до статті 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV, особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду. Забороняється пересилати скарги на розгляд тих начальників, дії чи рішення яких оскаржуються.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено (стаття 21 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Позивач 31.08.2015 звернувся із заявою до Міністра внутрішніх справ України Авакова А. Б. стосовно скасування наказу МВС України про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді, а також проведення комісійного службового розслідування /а. с. 39/.
Як зазначив в судовому засіданні позивач, він не надавав відповідачам довідок (листків тимчасової непрацездатності) як під час притягнення до відповідальності, так і під час оскарження наказу Міністру внутрішніх справ України 31.08.2015 /т. 1 а. с. 39/.
Як зазначалось судом вище, ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ звільнено за порушення службової дисципліни, тобто, за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. При цьому, допущення позивачем такого порушення підтверджено результатами службового розслідування.
Проходження служби в органах внутрішніх справ, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії і вчинки. Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово попереджався про притаманні даному виду публічної служби обмеження, необхідність дотримання вимог законодавства щодо неухильного виконання положень Присяги працівника органів внутрішніх справ, статутів і наказів начальників. Відповідно до змісту Присяги працівника органів внутрішніх справ, яку позивач приймав, він клявся завжди бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим.
За вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ відповідає характеру та тяжкості вчиненого ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. А відтак, підстави для скасування оскаржених наказів - відсутні.
Колегія суддів, як зазначалось вище у повному обсязі не погоджується з такими висновками, в частині, що стосується саме наказу від 03.08.ю2015 року № 458 о/с з огляду на наступне.
Колегія суддів вважає, що спірні накази Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. № 1042 України, № 1457 о/с МВС України від 24.07.2015 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за порушення службової дисципліни, як відповідні рішення суб'єкту владних повноважень, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено законодавством, що регулює спірні правовідносини. Висновки відповідача викладені у Акті службового розслідування, зроблені з урахуванням принципу обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, ретельного їх встановлення та дослідження, що мають значення для прийняття спірного наказу. За своїм змістом акт носить детальну та вичерпну інформацію для прийняття рішення.
Оцінюючі та аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх взаємній сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачами доведено правомірність прийнятих оскаржуваних наказів щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача.
Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, щодо доведеності з боку відповідачів факту правомірності своїх дій та прийнятих рішення у спірних правовідносинах із позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. та відповідно МВС України з приводу наказів № 1042 України, № 1457 о/с МВС України від 24.07.2015 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В той же час, надаючи оцінку спірному наказу УМВС України в Полтавській області від 03.08.2015 року №458 о/с. колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст.18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується (ч.1).
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби (ч.2).
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (ч.5).
Виходячи з положень ч.5 ст.18 цього Статуту, то з прийняттям наказу від 03.08.2015 року, УМВС України в Полтавській області фактично реалізувало звільнення позивача з цієї дати, та вважається таким, що виконане. Зазначена обставина про звільнення позивача саме з 03.08.2015 року також підтверджується матеріалами справи, проти чого спору між сторонами немає.
Однак, приймаючи спірний наказ від 03.08.2015 року, УМВС України в Полтавській області не було дотримано положень ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту, із правового змісту якого вбачається, що вчинити правову реалізацію звільнення позивача шляхом видачи відповідного наказу, можливо було лише після його прибуття до місця проходження служби.
При чому, колегія суддів звертає увагу, що після закінчення тимчасової непрацездатності, позивач повернувся до місця своєї роботи.
Положення цієї норми, є імперативною для відповідача в межах спірних правовідносин.Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що з огляду на недоведеність з боку позивача перед судом стосовно належного повідомлення відповідача про перебування ОСОБА_1 на лікарняному, тобто про факт тимчасової непрацездатності на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, а тому внаслідок відсутності таких даних в УМВС України в Полтавській області на час ухвалення такого наказу від 03.08.2015 року, зазначений наказ є законним.
Колегія суддів зазначає, що право суду на з'ясування фактичних обставин справи, та надання оцінки рішенням суб'єкта владних повноважень не обмежується лише оцінкою такого рішення на час його ухвалення. Оцінка прийнятому рішенню повинно ґрунтуватися на об'єктивному, всебічному та повному з'ясуванні усіх фактичних обставин справи, в тому числі і інших, що мають значення для правильного вирішення справи.
На зазначені вимоги законодавства, суд першої інстанції належної уваги не звернув, та безпідставно вирішив питання щодо наказу від 03.08.2015 року, яким остаточно було вирішене питання щодо звільнення позивача. В той же час, оцінка наказам від 24.07.2015 року надана належним чином.
А тому спірний наказ про звільнення позивача з 03.08.2015 року не можна вважати таким, що прийнятий у відповідності до вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини. При чому, колегія суддів вважає, що відповідач, після з'ясування обставин щодо перебування позивача на лікуванні, враховуючи наявність факту встановлених порушень трудової дисципліни, не був позбавлений можливості прийняти інший наказ, яким були б внесені зміни в частині дати звільнення ОСОБА_1, але ж таким правом відповідач не скористався.
З приводу вимог позивача про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає, що вони є похідними від визнання протиправним наказу та скасування про звільнення з посади. З огляду на неправомірність прийнятого наказу УМВС України в Полтавській області від 03.08.2015 року №458 о/с щодо звільнення позивача починаючи відповідно з 03.08.2015 року, то існують усі правові підстави для часткового задоволення вимог в цій частині, та як наслідок обов'язок у цього відповідача вчинити відповідні дії щодо зміни дати звільнення та сплатити на користь ОСОБА_1 визначений у встановленому законом порядку середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 серпня 2015 року по 28.08.2015 року. Відповідно до листа не працездатності, позивачу зобов'язано було приступити до роботи саме 28.08.2015 року.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним захистом порушеного права позивача, не зважаючи на його безпідставні вимоги про поновлення його на роботі з 27.07.2015 року, хоча його було звільнено з 03.08.2015 року, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з цього часу, з урахуванням наявного порушення дисципліни та законності прийнятих наказів про застосування дисциплінарного стягнення у виглядізвільнення, є зміна дати такого звільнення, яку слід вважати не 03.08.2015 року, а 28.08.2015 року. Що в свою чергу вказує на необхідність здійснити відповідні виплати позивачу при звільнені за вказаний період.
За приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
З огляду на надання неналежної правової оцінки фактичним обставинам справи та положенням норм матеріального права, привело суд першої інстанції до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апелянта частково спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції, з урахуванням приписів ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позовних вимог.
При чому, постанова суду, з урахуванням положень ч.1 ст.256 КАС України, в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по адміністративній справі №816/4253/15, в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування Наказу УМВС України в Полтавській області від 03.08.2015 року №458 о/с - скасувати, та прийняти в цій частині нову постанову.
В наказі УМВС України в Полтавській області від 03.08.2015 року №458 о/с по особовому складу, датою звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, першого заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області-начальника слідчого управління, вважати 28 серпня 2015 року.
Зобов'язатиУправління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року.
В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.
У повному обсязі буде складена 22.04.2016 року.
Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.
Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.