"13" квітня 2016 р. м.Київ К/800/41085/15 К/800/43063/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Заяць В.С.,
Стрелець Т.Г.,
секретар судового засідання - Загородня М.О.,
за участю прокурора - Чубенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, за участю прокуратури Личаківського району м.Львова, про визнання рішення нечинним та зобов'язання до вчинення дій, та за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівська міська рада, Відділ Держземагенства у м.Львові Львівської області, Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання незаконними та скасування рішень, -
У травні 2007 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до Львівської міської ради та виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому з урахуванням зміни позовних вимог, просила визнати нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510» та зобов'язати Львівську міську раду прийняти рішення, яким надати у користування будинковолодінням фактичні розміри земельних ділянок за: будинковолодінням АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 615,61 кв.м.; будинковолодінням АДРЕСА_4 - 359,97кв.м., залишивши земельну ділянку 92,2 кв.м між цими будинковолодіннями у комунальній власності з метою використання її для заїзду з АДРЕСА_3 до будинковолодіння АДРЕСА_2
Також, ОСОБА_4 у травні 2007 року звернулась з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог від 16 листопада 2011 року, просила визнати незаконними та скасувати рішення Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510» та рішення від 06 листопада 2009 року №899 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26 грудня 2006 року №1450».
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2014 року в задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_3, задоволено повністю апеляційну скаргу ОСОБА_5; постанову Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2014 року в частині відмови у позові: ОСОБА_3 про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16.04.1954р. №510»; ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16.04.1954р. №510» та від 06 листопада 2009 року №899 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26.12.2006 №1450», скасовано та прийнято нову постанову, якою позови у цій частині задоволено; визнано протиправними та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16.04.1954р. №510» та від 06 листопада 2009 року №899 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26.12.2006 №1450»; в решті постанову Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2014 року залишено без змін.
ОСОБА_2 та виконавчий комітет Львівської міської ради звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року та залишити в силі постанову Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2014 року або закрити провадження у справі. У касаційних скаргах зазначають, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.
ОСОБА_3 у поданих запереченнях просить відмовити у задоволенні касаційних скарги.
Прокурор проти задоволення касаційних скарг заперечує, просить залишити їх без задоволення, рішення апеляційного суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом позовних вимог у справі є оскарження рішень виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510» та від 06 листопада 2009 року №899 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26.12.2006 №1450».
Зокрема, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 грудня 2006 року №1450 «Про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510», скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510 «Про часткову зміну рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих №151 від 05 лютого 1954 року в частині пункту 1, підпункту 2 по кварталу №566».
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 листопада 2009 року №899 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 26.12.2006 №1450» внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 26 грудня 2006 року №1450 і його пункт 1 викладено у новій редакції, а саме: «Скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 16 квітня 1954 року №510 «Про часткову зміну рішення виконкому Львівської міської Ради в частині закріплення садибної ділянки при будинку ОСОБА_6 по АДРЕСА_4».
В обґрунтування вимог про скасування вказаних рішень позивачі зазначали про позбавлення їх права користуватися проїздом між будинковолодіннями №39 та №41, який склався історично, був належним чином визначений та через нього проходять комунікації до їх будинків. ОСОБА_2, яка є власником будинку №41, протизаконно намагається приватизувати свою земельну ділянку разом із земельною ділянкою під проїздом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із правомірності оскаржуваних рішень відповідача.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи оскаржувані рішення, дійшов висновку про їх протиправність у зв'язку з відсутністю у виконавчого комітету повноважень на їх прийняття, оскільки скасоване рішення №510 стосувалось питань регулювання земельних відносин (визнання площі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні та врегулювання питання із проїздом загального користування - на момент його прийняття такі питання відносилися до повноважень (власної компетенції) виконкому), а тому, за наявності для цього підстав, станом на 26 грудня 2006 року могло бути скасовано лише рішенням міської ради.
При цьому, розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як встановлено ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно п.п.1, 7 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
За змістом статей 2, 5 Земельного кодексу України міська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Спір у справі, що розглядається, стосується реалізації міською радою права власності та розпорядження землею щодо визначення порядку користування земельною ділянкою та відповідного суб'єктивного права на земельну ділянку фізичних осіб - позивачів та третіх осіб у справі, тобто цивільного права. У спірних відносинах їх учасники не підпорядковані один одному, а суб'єкт владних повноважень - міська рада - владних управлінських функцій не здійснювала.
Спори, предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею, розгляду за правилами КАС не підлягають, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення щодо визначення порядку корису вання земельною ділянкою подальше оспорювання права на користування такою земельною ділянкою має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Вищенаведена правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14, від 09 грудня 2014 року у справі №21-308а14, від 26 січня 2016 року у справі №21-5523а15.
Крім цього, позивачі звернулися до суду з вимогами про захист цивільних прав, пов'язаних із правом користування земельною ділянкою.
Як визначив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2014 року у справі №21-544а14, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За вказаними обставинами слід дійти висновку, що даний спір не носить характеру публічно-правового та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Як встановлено ч.2 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.
За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційні скарги ОСОБА_2 та Виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року та постанову Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2014 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачам право на звернення до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді