20 квітня 2016 року м. Київ К/800/15030/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.
за участю секретаря Титенко М.П.
представників сторін:
позивача Ісаєв Д.М., Солдатенко А.М.,
відповідача Шипілова С.-Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року
та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року
у справі№820/20467/14
за позовомАкціонерної компанії «Харківобленерго»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
проскасування податкового повідомлення - рішення,
Акціонерна компанія «Харківобленерго» (далі по тексту - позивач, АК «Харківобленерго») звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВПП у м. Харкові), в якому просила скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 грудня 2014 року № 0000084101.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року, позов задоволено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена документальна планова перевірка АК «Харківобленерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013року.
За наслідками перевірки 01 грудня 2014 року складено акт № 361/28-09-41-01-03/00131954, в якому встановлено порушення позивачем:
- пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 11091918 грн., у тому числі за 2013 на суму 11091918 грн.
- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 7 035 837грн. та завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ПСК Енергобуд» на суму 558839 грн.
За результатами розгляду СДПІ з ОВПП у м. Харкові заперечень АК «Харківобленерго» від 05 грудня 2014 року №01-12/10568, висновки акту перевірки від 01 грудня 2014 року №361/28-09-41-01-03/00131954 в частині порушення АК «Харківобленерго» норм пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України переглянуті та скасовані, в іншій частині залишені незмінними.
На підставі вищезазначеного акта перевірки та прийнятого рішення за результатами розгляду заперечень від 05 грудня 2014 року №01-12/10568 відповідачем 17 грудня 2014 року прийняте податкове повідомлення - рішення №0000084101, яким АК «Харківобленерго» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9493345,00 гривень, в тому числі за основним платежем - 7594676,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1898669,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про незаконність та необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судами, підставою для висновків податкового органу про допущення платником податків порушень вимог податкового законодавства слугували висновки про завищення кредиту з податку на додану вартість АК «Харківобленерго» з вартості понаднормативних технологічних витрат електроенергії та при здійсненні господарських відносин з підприємством - контрагентом ТОВ «ПСК Енергобуд».
Підставою для таких висновків стали висновки податкового органу про наявність у позивача понаднормативних технологічних витрат електроенергії, які не компенсовані споживачами, у зв'язку з чим їх вартість не належить до господарської діяльності підприємства у розумінні податкового законодавства.
Для висновків стосовно господарських взаємовідносин з ТОВ «ПСК Енергобуд» було використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента цього підприємства з його контрагентом ТОВ «Гефест альянс».
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між АК «Харківобленерго» та ТОВ «ПСК Енергобуд» було укладено договори підряду від 12 березня 2013 року №1/12/03 та від 11 березня 2013 року № 26/11/03, за умовами яких ТОВ «ПСК Енергобуд» (підрядник) для позивача (замовника) зобов'язався виконати роботи з реконструкції ВЛ 110 кВ «Залютино - т. Каз. Лопань» та технічному переоснащенню кабельних ліній КЛ 6 кВ ПС «ІПЗ» до РП6 (шляхом модернізації).
В межах згаданих договорів були проведені господарські операції з виконання робіт, що підтверджується актами виконаних робіт за формою №КБ 2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт за формою №КБ 3, видатковими накладними, службовою запискою, якими підтверджується поставка обладнання для виконання робіт.
Оплата робіт за договорами підтверджується даними «Книги расхода».
На обґрунтування відсутності у позивача права на податковий кредит за результатами укладення договорів з названим контрагентом, відповідач посилається на акт ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14 серпня 2014 року № 387/26-52-22-03/37312719 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гефест Альянс», код ЄДРПОУ 37312719, щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року», яким встановлено нереальність первинного формування активу у ТОВ «Гефест Альянс» та визначення іншими податковими органами ідентифікованості послуг зазначених в документах, які виписані по ланцюгу взаємовідносин ТОВ «Гефест Альянс», ТОВ «Запорізька механізована колона № 1», ТОВ «ПСК Енергобуд» та АК «Харківобленерго».
Судами першої та апеляційної інстанції наведені обґрунтування правомірно до уваги не прийняті, оскільки під час перевірки та розгляду справи в суді позивачем надано належним чином оформленні первинні документи, якими підтверджується реальне виконання договірних відносин, які мали місце у періоді, що підлягав перевірці, та за результатами яких сформовано податковий кредит.
Крім того, під час розгляду даної справи колегія суддів враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість позиції податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму податку на додану вартість, сплачену в ціні електричної енергії, придбаної у ДП «Енергоринок», яка була втрачена понад нормативи під час її передачі мережами.
Як встановлено судами вся придбана позивачем електрична енергія безпосередньо використана у господарській діяльності АК «Харківобленерго. Крім того, у позивача відсутній небаланс (у визначені відповідача понаднормативні технологічні витрати) електричної енергії у періоді, за який проведено відповідачем перевірку.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі №820/20467/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна