18 квітня 2016 року м. Київ К/800/1489/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступник - Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС)
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2013
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013
у справі №2а/0470/12366/12
за позовом Приватного підприємства «Науково - виробниче підприємство «Центросталь»
до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС
про скасування податкового повідомлення-рішення , -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 20.09.2012 №0000531504, яким Приватному підприємству «Науково-виробниче підприємство «Центросталь» зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 327867,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 163933,00 грн.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад-грудень 2011 року, січень-травень 2012 року, за результатами якої складено акт від 14.09.2012 № 2349/152/34884423.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.1 ст.67 Конституції України, ч.2 ст.228 Цивільного Кодексу України, пунктів 198.1 та 198.3 ст.198, пунктів 200.1, 200.3 і 200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010, п.п.4.6 п.4 розділу V, п.13 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 №197/18935, в результаті чого підприємством завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в Декларації за листопад 2011 року в сумі 64900,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 93454,00 грн., за січень 2012 року у сумі 50993,00 грн., за травень 2012 року у сумі 186867,00 грн.
Дані порушення, на думку відповідача, відбулися внаслідок того, що позивачем сформовано податковий кредит з постачальниками, які значно наростили вартість проданих товарів у порівнянні з придбаною сировиною та згорнули власні податкові зобов'язання за рахунок інших «сумнівних» контрагентів.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.09.2012 №0000531504 форми «В1», щодо зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 327867,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 163933,00 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до перевірки було надано первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Інтер-транс груп» за договором №29/12 від 09.04.2012 про транспортно-експедиторське обслуговування, за яким виписано податкову накладну 27.04.2012 на суму з ПДВ 20000,00грн.; між позивачем та ПАТ «Маріупольський Металургійний комбінат ім.Ілліча» згідно контракту № 834/13/11 від 06.07.2011, виписано податкову накладну 24.10.2011 на суму з ПДВ 389400,00 грн., накладну на відпущення матеріалів на сторону від 27.10.2011, товарно-транспортну накладну від 27.10.2011, накладку на відпущення матеріалів на сторону від 25.10.2011, товарно-транспортну накладну від 25.10.2011, накладні на відпущення матеріалів на сторону від 24.10.2011, товарно-транспортні накладні від 24.10.2011; між позивачем та ПАТ «ПО «Стальканат-Сілур» за договором № 335 купівлі-продажу оптової партії товарів від 24.06.2010, до якого було укладено додаткову угоду № 1 та виписано податкову накладну від 07.11.2011 на суму з ПДВ 19246,83 грн., накладну № 456 від 09.11.2011, товарно-транспортну накладну від 09.11.2011, накладну № 503 від 01.11.2011, товарно-транспортну накладну від 01.11.2011; між позивачем та ТОВ «Завод металевих виробів» за договором № 0401/11 від 04.01.2011, за яким виписано податкову накладну від 16.11.2011 на суму з ПДВ 23052,96 грн., податкову накладну від 09.11.2011 на суму з ПДВ 369764,26 грн., видаткову накладну № РН-0001446 від 11.11.2011, товарно-транспортну накладну від 11.11.2011, видаткову накладну № РН-0001464 від 16.11.2011, товарно-транспорту накладну від 16.11.2011; між позивачем та ПП «Завод «Імекс сплав» за договором № 21/11 купівлі-продажу від 14.11.2011, за яким виписано податкову накладну від 30.11.2011 на суму з ПДВ 32000,00 грн., податкову накладну від 17.11.2011 на суму з ПДВ 74592,00 грн., податкову накладну від 21.11.2011 на суму з ПДВ 14100,00 грн.; між позивачем та ТОВ «Оствінд-Транспорт» за договором № 17/08 на організацію перевезення вантажів у міжнародному сполученні від 31.10.2008 та виписано податкові накладні від 27.04.2012; між позивачем та ПАТ «Гарант метиз інвест» за договором купівлі-продажу № 01/02-01 від 01.02.2009 та додатковою угодою до нього № 3 від 30.12.2011, а також виписано податкову накладну від 09.12.2011 на суму з ПДВ 187811,36 грн., видаткову накладну № 9/12-0000004 від 09.12.2011, видаткову накладну №9/12-0000003 від 09.12.2011, товарно-транспортні накладні від 09.12.2011; між позивачем та ПАТ «Запорізький сталепрокатний завод» за договором поставки № 240 від 11.05.2011; між позивачем та ТОВ «Дніпро-сервіс плюс» за договором поставки № 31/05 від 31.05.2011, за яким виписано податкову накладну від 23.12.2011 на суму з ПДВ 65670,00 грн., податкову накладну від 24.10.2011 на суму з ПДВ 141600,00 грн., податкову накладну на 25.10.2011 на суму з ПДВ 87000,00 грн., видаткову накладну № 3566 від 23.12.2011, товарно-транспортну накладну від 23.12.2011, видаткову накладну № 2519 від 25.10.2011, товарно-транспортну накладну від 25.10.2011, видаткову накладну № 2538 від 24.10.2011, товарно-транспортну накладну на суму 24.10.2011; між позивачем та ТОВ «Ружик 70» за договором № 2107 про виконання послуг по перепакуванню від 21.07.2011, виписано податкову накладну від 28.12.2011 на суму з ПДВ 54120,00 грн., підписано акт №2330 приймання-передачі робіт від 28.12.2011, виписано податкову накладну від 31.10.2011 на суму з ПДВ 61693,80 грн., підписано акт №3110 приймання-передачі робіт від 31.10.2011. Факт поставки підтверджується також товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт (послуг), розрахунки проводились в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.
Копії зазначених документів, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наявні в матеріалах справи та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.
Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваними контрагентами, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Однак, доказів наявності таких обставин на підтвердження доводів відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів, суду не надано.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, а постанову на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун