06 квітня 2016 року м. Київ К/800/10177/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця" (далі - Підприємство)
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015
у справі № П/811/978/14
за позовом Підприємства
до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів в Кіровоградській області (далі - Інспекція)
про скасування рішення та вимоги.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У квітні 2014 року Підприємство звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати рішення від 31.03.2014 № 0002451700 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.03.2014 № Ю-09.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказував, що вартість наданих Підприємством своїм працівникам безоплатних послуг з перевезення залізничним транспортом не є складовою заробітної плати, а тому не включається до бази оподаткування єдиним соціальним внеском.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що витрати підприємств залізничного транспорту на безоплатний проїзд працівників залізничного транспорту загального користування та членів їх сімей для цілей оподаткування є додатковим благом, що не входить до структури заробітної плати та не обкладається єдиним внеском.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. Постанову мотивовано тим, що витрати Підприємства на безплатний проїзд залізничним транспортом його працівників (членів їх сімей) не передбачені у Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170; а тому такі види виплат в натуральній формі обкладаються єдиним внеском у загальному порядку.
Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Підприємства, в якій воно просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Як встановили суди під час розгляду даної справи, Інспекцією було проведено планову виїзну документальну перевірку відокремленого структурного підрозділу Знам'янського загону відомчої воєнізованої охорони Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 31.03.2014 № 99/22/20644900.
Перевіркою встановлено невключення платником до бази оподаткування єдиним соціальним внеском вартості послуг з безкоштовного проїзду залізничним транспортом, наданого працівникам Підприємства (членам їх сімей) у порядку статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт».
На обґрунтування цього висновку Інспекція зазначає, що розглядувані види виплат за своєю правовою природою є додатковою винагородою працівника за виконання ним трудових функцій, а тому при оподаткуванні цих витрат застосовуються правила, передбачені для оподаткування заробітної плати.
За наслідками перевірки Інспекцією прийнято рішення від 31.03.2014 № 0002451700, за яким Підприємство зобов'язано сплатити грошове зобов'язання з єдиного внеску у сумі 163 563,17 грн., а також 87781,66 грн. штрафних санкцій.
Вирішуючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо правової природи витрат позивача на безплатний проїзд залізничним транспортом його працівників та членів їх сімей. Так, суд першої інстанції підтримав правову позицію позивача у справі, класифікувавши вартість цих послуг як додаткове благо працівників у розумінні підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
Натомість апеляційний суд погодився з висновками податкового органу відносно того, що вартість послуг, безоплатно наданих окремим категоріям працівників у зв'язку з їх трудовою діяльністю, є компенсаційною виплатою у натуральній формі фізичним особам за виконання роботи; такі виплати включаються до бази оподаткування єдиним внеском відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 названого Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Таким чином, в порядку наведеної норми Закону до бази оподаткування єдиним внеском включаються виплати роботодавця, які входять до структури заробітної плати відповідно до Закону України «Про оплатку праці».
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структури заробітної плати включає:
основну заробітну плату. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
додаткову заробітну плату. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з підпунктом 2.2.10 пункту 2.2 Інструкція зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (яка розроблена відповідно до Законів України "Про державну статистику" та "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків) фонд додаткової заробітної плати включає витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного, авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту.
Отже, аналізованими законодавчими нормами прямо передбачено належність витрат роботодавця на безплатний проїзд залізничним транспортом працівників залізничного транспорту загального користування та членів їх сімей (утриманців) до категорії додаткової заробітної плати; у зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про законність донарахування Підприємству оспорюваної суми грошового зобов'язання з єдиного внеску.
З урахуванням викладеного оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі № П/811/978/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько