ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/1334/16 12.04.16 р.
За позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК національний кредит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС"
про зобов'язання повернути 2 860 273,98 грн.
Суддя Зеленіна Н.І.
При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Шлапак І.С. за довіреністю № 31 від 04.04.2016 р.;
від відповідача: Коновалов О.С. за довіреністю № 03/03/16 від 03.03.2016 р.;
Гусєв Д.С. - керівник.
Публічне акціонерне товариство "БАНК національний кредит" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" про зобов'язання повернути 2 860 273,98 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено нікчемну угоду щодо зміни процентної ставки за депозитом у разу дострокового розірвання договору, внаслідок чого відповідач неправомірно отримав 2 860 273,98 грн. процентів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.03.2016 р.
29.01.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
12.02.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.
01.03.2016 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
03.03.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. представник позивача подала клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.
Ухвалою від 03.03.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.
У судовому засіданні 03.03.2016 р. оголошувалась перерва до 15.03.2016 р.
14.03.2016 р. від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 15.03.2016 р. оголошувалась перерва до 12.04.2016 р.
18.03.2016 р. від відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.
30.03.2016 р. від відповідача надійшов додатковий відзив на позовну заяву.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Представники відповідача проти вжиття заходів до забезпечення позову заперечили.
Дослідивши матеріали справи з огляду на вказану заяву, суд відмовляє у її задоволенні, виходячи з наступного.
Забезпечення позову, за своєю правовою природою, є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів держави, територіальних громад, юридичних або фізичних осіб.
У відповідності до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.
Позов, згідно ч. 1 ст. 67 ГПК України, забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»).
Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування, зокрема, своїх вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.
Тобто, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»).
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9).
Враховуючи те, що позивач не обґрунтував та не довів належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача, та що такі грошові кошти можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, і невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Представник позивача у судовому засіданні 12.04.2016 р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечили.
У судовому засіданні 12.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
16.05.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "БАНК національний кредит" (позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" (відповідач, Вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1221/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (366 днів) в національній валюті без капіталізації процентів (надалі - Договір).
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору Вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 20 000 000 грн. в національній валюті на строк з 16.05.2014 р. по 16.05.2015 р. включно та сплачує Вкладнику процентну ставку за користування депозитом в розмірі 17% річних.
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що нарахування та сплата процентів здійснюється щомісячно у валюті депозиту за фактичну кількість днів у місяці та році не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.
За умовами п. 3.7. Договору сторони погодили, що Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово, попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих процентів Вкладнику.
Банк повертає суму Депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з для подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника.
У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних за весь період заходження коштів на депозитному рахунку.
16.05.2014 р. між сторонами укладено Договір застави майнових прав №04-1184/1-1.
16.05.2014 р. сторони уклали Договір про внесення змін №1 до Депозитного договору, за яким пункт 3.7. Депозитного договору викладено в наступній редакції: « 3.7. Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1182/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному )рахунку від 16.05.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.
Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1182/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 16.05.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника».
Вказаний Договір про внесення змін №1 підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін.
30.04.2015 р. між Банком та ТОВ «Факторинг фінанси» укладено Договір про внесення змін до Депозитного договору, згідно якого абзац 3 п. 3.7. Депозитного договору викладено в наступній редакції: «У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою в розмірі 17% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку».
Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Статтею 1060 Кодексу передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що умовами Договору № DU1221/2014-1 встановлено сплату відсотків за користування депозитом у розмірі 2% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, у випадку розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника.
При цьому, позивач вказує, що Договір про внесення змін, яким встановлено, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою в розмірі 17% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, являється нікчемним в силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач передав, а Банк прийняв грошові кошти у розмірі 20 000 000 грн.
На підставі заяви відповідача від 29.04.2015 р. про дострокове розірвання Договору Банк здійснив виплату відповідачу суми вкладу та нарахованих відсотків за відсотковою ставкою 17% річних.
Відтак, позивач зазначає, що оскільки Договір про внесення змін від 30.04.2015 р. являється нікчемним, здійснена виплата відповідачу нарахованих відсотків за депозитним договором за ставкою 17% річних є безпідставною, у зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача повернути отримані грошові кошти у розмірі 2 860 273,98 грн., як такі, що отримані без достатніх правових підстав.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що всі зміни та доповнення до укладеного договору відповідають вимогам чинного законодавства та не являються нікчемними.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Судом встановлено, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.06.2015 р. №114, прийнятого на підставі постанови Правління НБУ від 05.06.2015 р. № 358, у Банку з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення Банку з ринку.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 р. №159, прийнятого на підставі постанови правління НБУ від 28.08.2015 р. №563 припинено з 31.08.2015 р. здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит" та розпочато процедуру ліквідації Банку з 31.08.2015 р.
Листом від 28.09.2015 р. №09/15-59 Банк повідомив відповідача, що договір про внесення змін від 30.04.2015 р. до депозитного договору є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч.3 ст. 38 Закону, оскільки у зв'язку з незастосуванням Банком перерахунку процентів за зниженою ставкою, Банк відмовився від власних майнових вимог.
Положеннями ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", визначено, зокрема, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3 ч. 2 зазначеної статті Закону).
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем достроково розірвано депозитний договір та виплачено відповідачу суму депозиту та нараховані відсотки за користування депозитом з розрахунку 17% річних за час фактичного розміщення вкладу, у відповідності до положень договору та вимог чинного законодавства.
Так, 16.05.2014 р., одночасно з укладенням Депозитного Договору, сторони уклали також Договір №1 про внесення змін до депозитного Договору, яким редакцію пункту 3.7. Депозитного договору викладено в новій редакції.
Відтак, виклавши п. 3.7. Договору в новій редакції, сторони дійшли згоди про відсутність у депозитному договорі умови щодо виплати відсотків за депозитним договором за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору.
Підписанням додаткової угоди від 30.04.2015 р. сторони фактично доповнили пункт 3.7 Депозитного договору третім абзацом, яким підтвердили відсоткову ставку в розмірі 17% річних за депозитним Договором при достроковому його розірванні.
При цьому, твердження про наявність описки у Договорі про внесення змін № 1 від 16.05.2014 р. не підтверджується жодними доказами та не приймається судом до уваги.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що обов'язок Банку сплатити відсотки за користування депозитом з розрахунку 17% річних встановлено умовами Депозитного договору з урахуванням положень Договору №1 про внесення змін від 16.05.2014 р., а підписання сторонами додаткової угоди від 30.04.2015 р. не змінило умов виплати відсотків за депозитом, а лише підтвердило попередній розмір відсоткової ставки, що не суперечить ні умовам депозитного договору, ні вимогам закону.
Таким чином, виплата Банком відсотків за користування депозитом з розрахунку 17% річних є належним виконанням Банком своїх зобов'язань за депозитним договором і, відповідно, не може вважатись відмовою Банку від власних майнових вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати Додаткову угоду від 30.04.2015 р. до Депозитного договору нікчемною.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, спростованими відповідачем та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, вказані вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "БАНК національний кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" про зобов'язання повернути 2 860 273,98 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 18.04.2016 р.
Суддя Н.І. Зеленіна