ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.04.2016Справа №910/5493/16
За позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
до приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"
про стягнення 27 197,16 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача Климович В.О.(дов. від 16.12.2015)
Климович А.В.(дов. від 08.12.2015)
Від відповідача: не з"явився
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання телекомунікаційних послуг з експлуатаційно-технічного обслуговування технічних засобів № 26-2015 від 31.12.2014 у розмірі 27 197,16 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.04.2016 порушено провадження у справі №910/5493/16 та призначено до розгляду на 14.04.2016.
В судове засідання 14.04.2016 прибули представники позивача, дали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 14.04.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Ухвала суду від 01.04.2016 отримана відповідачем 06.04.2016, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 02154 0333585 8(в матеріалах справи).
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).
Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
31.12.2014 між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі позивач, виконавець за договором) та приватним акціонерним товариством "Телесистеми України" (далі відповідач, замовник за договором) було укладено Договір №26-2015 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. договору предметом даного Договору є надання Виконавцем телекомунікаційних послуг Замовнику з експлуатаційно-технічного обслуговування технічних засобів, які змонтовані на об'єкті Виконавця і належать Замовнику та визначені Актами прийому-передачі.
Згідно пп. 2.2. п. 2 договору виконавець зобов'язаний:
- Надавати телекомунікаційні послуги, визначені п. 1.1. у порядку та у спосіб, які визначені ним Договором.
- Забезпечувати можливість встановлення технічних засобів, які належать Замовнику, на об'єктах Виконавця, і приймати його на експлуатаційно-технічне обслуговування за Актами прийому-передачі.
- Забезпечувати цілодобовий режим роботи, охорону і поточне експлуатаційно-технічне обслуговування технічних засобів з дотриманням вимог «Правил технічної експлуатації».
- При проведенні планово-профілактичних робіт на обладнанні Виконавця, які можуть привести до зупинення роботи технічних засобів Замовника, повідомляти Замовника не пізніше ніж за 3 (три) дні до початку робіт.
- Забезпечувати доступ фахівців Замовника і представників його підрядників до технічних засобів Замовника, яке розташоване на об'єктах Виконавця, з метою проведення планово-профілактичних, ремонтних та налагоджувальних робіт на підставі письмового повідомлення з переліком осіб та завданням на виконання робіт.
- Повернути технічні засоби Замовника, визначені Актом прийому-передачі, у строк 10 (десять) днів після закінчення терміну дії цього Договору або його дострокового припинення.
Підпунктом 2.4. пункту 2 договору визначено наступні обов'язки замовника:
- Своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за надані телекомунікаційні послуги відповідно до умов цього Договору.
- Планувати і виконувати своїми силами планово-профілактичні роботи, роботи по плановому капітальному ремонту, розвитку і реконструкції технічних засобів, які передані на експлуатаційне обслуговування, а також фінансувати виконання цих робіт.
- При невиконанні Замовником планово-профілактичних робіт, капітального ремонту обладнання, Виконавець не несе відповідальності за якість роботи технічних засобів.
- У разі виявлення в процесі експлуатації невідповідності умов розміщення технічних засобів Замовника технічним умовам, які надані Виконавцем, останній має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це Замовника за 10 (десять) днів до дати розірвання Договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач надавав відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору складається з ціни на експлуатаційно-технічне обслуговування та компенсації витрат за спожиту електричну енергію, що визначається щомісяця за показниками електролічильника. Протягом строку дії Договору, МФ КРРТ виконувала свої зобов'язання в частині надання телекомунікаційних послуг, що підтверджено Актами виконаних робіт (наданих послуг), що додаються до заяви.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2015 року систематично порушував строки оплати телекомунікаційних послуг, про що свідчать картки рахунків 3775 та 361 за 2015 року. У зв'язку із наявною заборгованістю, на підставі п. 6.3. Договору № 26-2015 від 31.12.2014, на підставі листа № 514/07 від 01.09.2015, МФ КРРТ призупинила надання відповідачеві телекомунікаційних послуг з 12.11.2016, з чим відповідач погодився у листі № 15/ПдТу/0099 від 03.09.2015.
При цьому, згідно з п. 6.4. Договору призупинення надання телекомунікаційних послуг виконавцем не звільняє замовника від оплати заборгованості.
З метою фіксування точної суми заборгованості МФ КРРТ та ПрАТ «Телесистеми України» було складено Акт взаємозвірки розрахунків за Договором № 26-2015 від 31.12.2014. Відповідно до цього акту загальна сума заборгованості становить 31 866,06 грн. До дати подання позову зазначена заборгованість була зменшена на 8 782,40 грн. і становить 23 083,66 грн.
З матеріалів справи вбачається, що з липня по грудень 2015 року на адресу відповідача було направлено 2 претензії про сплату боргу (від 20.07.2015 на суму 16 717,30 грн. - отримана 27.07.2015, від 01.12.2015 на суму 26 006,79 грн. - отримана 07.12.2015 та 08.12.2015), але жодних відповідей МФ КРРТ не отримала. Так, станом на дату подачі позовної заяви відповідач має заборгованість за даним Договором у сумі 23 083,66 грн., що складається із заборгованості за експлуатаційно-технічне обслуговування технічних засобів в сумі 14 850,64 грн. та вартості спожитої електричної енергії в сумі 8 233,02 грн.
Таким чином, позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором.
Але відповідач свої зобов'язання щодо оплати у встановлений договором строк не виконав і станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 23 083,66 грн.
Отже, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договір укладений між сторонами має ознаки договору про надання послуг, а відтак до даних правовідносин мають застосуватися положення, що регулюють даний вид договорів.
Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 901 - 907 ЦК України.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 083,66 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 253,41 грн. та інфляційні збитки в розмірі 496,79 грн.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 253,41 грн., а інфляційні збитки - 496,79 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені.
Згідно з п. 6.2. договору за несвоєчасну оплату рахунку, виконавець має право нарахувати замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки відповідач не оплатив надані послуги, то позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 3363,30 грн. Суд визнає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позов в цій частині.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення задовольнити повністю.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 7, код ЄДРПОУ 22599262) на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 10, код ЄДРПОУ 01190043) основний борг в сумі 23 083(двадцять три тисячі вісімдесят три) грн. 66 коп., 3% річних в сумі 253(двісті п'ятдесят три) грн. 41 коп., інфляційні збитки в сумі 496(чотириста дев'яносто шість) грн. 79 грн., пеню в сумі 3 363(три тисячі триста шістдесят три) грн. 30 коп. та судовий збір в розмірі 1 378(одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.
3. Видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
5. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 18.04.2016