12 квітня 2016 року м. Київ К/800/22938/15
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С.,
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Тисменицького районного центру зайнятості про стягнення недоотриманої допомоги по безробіттю,
ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Тисменицького районного центру зайнятості (надалі - Центр зайнятості, відповідач) допомогу по безробіттю в розмірі 4147,67 грн. за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року, включно.
Позов умотивований тим, що позивач, як безробітний, одержував допомогу по безробіттю в розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов за період з 08 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року, включно, залишено без розгляду; визнано протиправними дії Центру зайнятості в частині нарахування ОСОБА_4 допомоги по безробіттю у розмірі, нижчому за прожитковий мінімум, встановленому законом на особу працездатного віку; відповідача зобов'язано перерахувати та виплатити ОСОБА_4 допомогу по безробіттю згідно статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», починаючи з 01 листопада 2013 року, в розмірі не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом на особу працездатного віку, з врахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення в цій частині рішення про відмову в задоволенні позову.
Заперечень проти касаційної скарги не надходило.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в установлених статтею 220 КАС України межах, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як установлено судами, ОСОБА_4 після закінчення навчання у коледжі електронних приладів, з 08 жовтня 2013 року перебуває на обліку як безробітний у Центрі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю.
Розмір допомоги, яка виплачується позивачу, становить: за жовтень 2013 року - 298,33 грн.; з листопада 2013 року по березень 2014 року - 544,00 грн.
Загальний страховий стаж позивача складає 0 років.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що допомога по безробіттю позивачу правомірно виплачувалася в розмірі, визначеному Постановою Правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю» від 12 квітня 2012 року № 327.
Задовольняючи позов у частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що дії Центру зайнятості щодо призначення та виплати допомоги по безробіттю в розмірі, нижчому за прожитковий мінімум, встановлений законом на особу працездатного віку, є протиправними, оскільки порушують конституційне і гарантоване державою право на достатній життєвій рівень для кожного.
Колегія суддів погоджується висновками суду апеляційної інстанції.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 15 липня 1999 року N 966-XIV «Про прожитковий мінімум» відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Так, частиною першою статті 1 названого Закону визначено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За змістом частини першої статті 2 цього ж Закону прожитковий мінімум застосовується, серед іншого, для встановлення розмірів допомоги по безробіттю, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
За приписами частини другої статті 22 та абзацу першого частини другої статті 23 Закону України від 02 березня 2000 року N 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу.
Допомога по безробіттю таким особам визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 7 Закону України від 06 грудня 2012 року N 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік», серед іншого, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2013 рік у таких розмірах: з 01 січня - 1147 грн., з 01 грудня - 1218 грн.
У 2014 році аналогічний показник встановлено на наступному рівні: з 01 січня - 1218 грн., з 01 липня - 1250 грн., з 01 жовтня - 1301 грн. (стаття 7 Закону України від 16 січня 2014 року N 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік»).
Доводи касаційної скарги зводяться до правомірності дій відповідача при виплаті позивачеві допомоги по безробіттю на підставі положень Постанови Правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю» від 12 квітня 2012 року № 327, яка була чинна в період спірних відносин, підпунктом 1.1 пункту 1 якої установлено мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на рівні 544 грн.
З огляду на суперечність положень вищенаведених нормативно-правових актів, колегія суддів, ураховуючи положення частини четвертої статті 9 КАС України, дійшла висновку про необхідність застосування до спірних відносин правових актів, що мають вищу юридичну силу, а саме: положень Законів України від 06 грудня 2012 року N 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» та від 16 січня 2014 року N 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік».
При цьому колегія суддів приходить до переконання, що місячний розмір допомоги по безробіттю, визначений на рівні 544 грн. для спірного періоду, є недостатнім для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я та задоволення елементарних потреб.
Як вірно зауважив суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, є неприпустимим та суперечитиме статті 21 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
Касаційну скаргу Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: