14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
представників власника майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Генерального директора ТОВ «Лоджистік Сервіс» ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2016 року, -
Цією ухвалою задоволено частково клопотання слідчого слідчого управління ГУ Національної поліції в м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на: нежитлову будівлю А загальною площею 446, 7 кв.м за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99; нежитлову будівлю А загальною площею 167 кв.м за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99; нежитлову будівлю Б загальною площею 89,3 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ «Лоджистік сервіс».
В апеляційній сказі Генеральний директор ТОВ «Лоджистік Сервіс» ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно. Так, апелянт посилається на незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого судді з огляду на таке: ТОВ «Лоджистік Сервіс» не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого відповідно до вимог чинного Кримінального процесуального кодексу України; ТОВ «Лоджистік Сервіс» не являється стороною по Кредитному договору та договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 року; ТОВ «Лоджистік Сервіс» не є фіктивним підприємством; в ухвалі слідчого судді не наведено жодного доказу, на підтвердження незаконного заволодіння (відчуження) будь-якими особами майнового комплексу, на який накладено арешт. Таким чином, апелянт вважає, що відсутні правові підстави для застосування до ТОВ «Лоджистік Сервіс» заходів кримінально-правового характеру.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників апелянта, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
На переконання колегії суддів, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий дотрималися.
Так, Слідчим управлінням ГУ Національної поліції в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100000001060 за ч. 5 ст. 191 КК України.
Як вбачається з клопотання слідчого, службові особи АТ «Дельта Банк» зловживаючи своїм службовим становищем, протягом 2014-2015 років, шляхом укладання нікчемних правочинів (договорів) між АТ «Дельта Банк» та контрагентами, провели ряд операцій щодо перекредитування існуючих кредитів фізичних та юридичних осіб, забезпечених високоліквідною заставою (іпотекою). З цією метою, в порушення вимог, встановлених Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, позичальникам видавалися нові не забезпечені кредити за рахунок яких позичальники погашали забезпечені іпотекою кредити. Після чого, предмети застави та іпотеки звільнялися з-під обтяжень, а майнові права кредитора по ним відступалися на користь фінансових установ за значно зниженою ціною, внаслідок чого розтрачено майно Банку, чим спричинено майнової шкоди в особливо великих розмірах.
З урахуванням цього, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вказане в клопотанні майно.
Надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правоопрушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Крім того, санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб і у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності і необґрунтованості ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2016 року, якою задоволено частково клопотання слідчого слідчого управління ГУ Національної поліції в м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на: нежитлову будівлю А загальною площею 446, 7 кв.м за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99; нежитлову будівлю А загальною площею 167 кв.м за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99; нежитлову будівлю Б загальною площею 89,3 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ «Лоджистік сервіс», залишити без змін, а апеляційну скаргу Генерального директора ТОВ «Лоджистік Сервіс» ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/796/1143/2016 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції ОСОБА_9
Доповідач ОСОБА_1